Стратегічна мета державного регулювання трансформаційної економіки:

1. створення макро- та мікроекономічних умов для забезпечення повноцінного функціонування ринкових регуляторів, ефективної діяльності суб'єктів господарювання, становлення конкурентноздатного національного виробництва, збалансованого і стабільного економічного розвитку;

2. формування гідних умов життя і праці громадян країни, задоволення їхніх потреб, реалізація соціальних цілей суспільства.

Функції державного регулювання економіки перехідного типу

1. Постійні (традиційні): цільова, стимулююча, регулююча, коригуюча, регламентуюча, контролююча, соціальна.

2. Тимчасові — пов'язані з реформуванням системи соціально-економічних відносин і створенням умов щодо формування ринку:

• макроекономічна стабілізація й вихід із кризи;

• створення і впровадження стабільного ринкового законодавства;

• реалізація конкурентних переваг країни (специфічних ресурсів розвитку);

• становлення національного конкурентноздатного виробництва з орієнтацією на світові стандарти якості;

• підтримка вітчизняного товаровиробника на основі критеріїв ефективності;

• роздержавлення і пошук ефективного власника;

• формування конкурентного середовища;

• кардинальна, структурна перебудова економіки;

• раціональна науково-технічна та інвестиційно-інноваційна політика;

• створення ефективної кредитно-грошової та фінансової систем;

• формування інститутів ринкової інфраструктури;

• забезпечення раціонального входження у світову економіку;

• формування ефективної системи соціального захисту населення. 4. Регулююча роль соціальної політики.

Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави та місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. (рис. 13. 3.).

У межах соціальної політики забезпечується необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи, обмежується безробіття, гарантується підтримка сім'ї, забезпечення житлом, підвищення рівня освіти та культури. Відмічається, що ступінь нерівності в доходах менша в країнах, де держава ширше використовує перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верст через систему оподаткування та державні видатки.

На основі перевірки потреб населення державні програми підтримки доходів набувають форми додаткових виплат, які гарантують мінімальний доход, що наближається до межі бідності. Державна допомога доповнюється також комунальними трансфертами. Визначальна лінія соціального забезпечення періоду реформування полягає в створенні системи допомоги не лише для осіб літнього віку і нездатних заявити про себе на ринку праці, а й для широких верств населення з низькими доходами, але в межах схеми, яку можливо фінансово підтримати. Досвід демонструє, що політика соціального захисту малозабезпеченого, але працездатного населення має тимчасовий характер.

У контексті всього зазначеного пасивність та фінансова неспроможність існуючої соціальної політики обумовлюється надмірно великою кількістю цілей і малою кількістю засобів їх досягнення, що демонструє наступна модель: Cn = Rx;y, де Сп — мета соціальної політики (ендогенна величина); х — засоби соціальної політики (макроекономічні інструменти); у — ринкові змінні, що виникають при реалізації завдань соціальної політики. Надмірна кількість цілей пояснюється нагромадженням невирішених проблем структурної перебудови економіки; тривалим спадом виробництва; безробіттям та масовою злиденністю населення; виникненням специфічних ситуацій, спричинених залишками адміністративно-командної системи. Недостатність засобів соціальної політики обумовлена слабко розвинутою ринковою інфраструктурою, відсутністю традицій регулювання ринкової економіки, недовірою населення до державних інституцій. Сучасна система засобів соціального захисту населення в перехідний період повинна включати два типи впливу: адаптаційний для працездатного та працюючого населення і соціально-захисний для непрацездатного та соціально слабкого населення. Основною метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності.