Сільське господарство як специфічна галузь національної економіки

Аграрний сектор національної ринкової економіки має деякі особливості, серед яких варто виділити такі:

1) Особливості виробничої структури.

У виробничій структурі сільського господарства країн Західної Європи та Північної Америки переважають сімейні ферми. Виробнича кооперація застосовується рідко в невеликих масштабах і без особливого успіху. Разом з тим збутова кооперація в деяких країнах, наприклад, у Швеції, відіграє значну роль.

Всі ферми Західної Європи, за величиною їх земельної площі, зайнятості та бізнесу, можна поділити умовно на великі, середні та малі. Найбільше великих ферм розміщено в Голландії, Великобританії та Данії. В цих країнах частка таких ферм є високою (55-70%). У Німеччині та Франції розподіл ферм за цими трьома групами є рівномірним: третина на кожну групу. В Італії й Іспанії суттєвий процент припадає на малі ферми (70-80%).

Отже, у Південній Європі за типом господарювання переважають малі ферми, а у Північно-Західній - великі.

2) Найбільша відповідність теоретичної моделі ринкової ситуації, яку називають досконалою конкуренцією, властива саме ринкам фермерської продукції.

У деяких країнах є досить великі ферми, але жодна з них не спроможна самостійно впливати на умови ринку (попит, пропозицію, ціну). Так, у США нараховується понад 2 млн ферм. Із них 6 тис - це ферми-корпорації, на які припадає понад 1% сільськогосподарських угідь і близько 6% річного продажу.

3) Вплив природних умов.

Сільське господарство є дуже вразливим до змін погоди, спалахів хвороб, нападів шкідників. Це - тендітна галузь економіки. Зміна погоди (повені, шквали, бурі, град, спека, ранні заморозки, холоди тощо), спалахи хвороб (сибірська виразка, сказ, ящур, туберкульоз і бруцельоз ВРХ тощо), напади шкідників (сарана, колорадський жук, медведка, слимаки, гусінь тощо) - роблять сільськогосподарське виробництво певною мірою неконтрольованим і не передбачуваним.

У зв'язку з цим сільське господарство можна віднести до галузей із високим економічним ризиком, оскільки прогнозовані обсяги виробництва, ціни та доходи можуть істотно змінюватись.

4) Забезпечення людей базовими продуктами харчування. Кажуть: хліб і до хліба. Більшість населення України

понад половину своїх доходів витрачає на придбання продуктів харчування. І саме за станом ринку продовольства оцінюють здоров'я економіки в цілому.

Розглянемо рівні споживання різних продуктів харчування та світові тенденції їх зміни.

Основними продуктами харчування є: хліб, картопля, цукор, овочі, фрукти, молоко, масло, яйця, м'ясо. Споживання цих продуктів у Західній Європі змінюється відповідно за країнами.

Хліб (борошно). В Європі найбільше хліба споживають італійці. Це тому, що в їхньому раціоні велика кількість макаронних виробів. У цілому Європа смакує білим хлібом, а у німців і датчан популярним є житній хліб.

Картопля. Середній показник споживання картоплі за країнами ЄС: 80 кг на людину в рік. Спостерігається тенденція до зменшення споживання картоплі. Можливо найвищий рівень споживання картоплі у Великобританії (100 кг на людину в рік). Причому споживають її у формі "хруставок" і "чіпсів". Італійці споживають картоплі у 3 рази менше, ніж англійці.

Цукор. Споживання цукру зменшується у всіх країнах через небезпеку карієсу та надмірної ваги. Однак в Україні цукру використовують багато, і не тільки для тістечок, але Й для самогоноваріння. Факт: 35 кг на людину в рік.

Овочі. В середньому споживається 120 кг на людину в рік і спостерігається тенденція до зростання, причому за рахунок продуктів переробки. У Південній Європі (Італія, Іспанія) високий рівень овочів у харчовому раціоні пояснюється значним споживанням помідорів: гострі приправи, соуси тощо.

Фрукти. Обсяг споживання фруктів зростає і нині складає в Європі понад 60 кг на людину в рік. Зростає також попит на якісні фруктові соки.

Молока. Традиційно багато молока споживають у Великобританії, Нідерландах, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії. Однак нині помітно більше споживають молока у Південній та Центральній Європі. В середньому 100 кг свіжого молока на людину в рік.

Масло. Тваринне масло містить багато жирів, і тому європейці, турбуючись про своє здоров'я, споживають Його відносно менше. Південні народи рідко намазують масло на хліб, а для приготування їжі, як правило, використовують оливкову олію. У Голландії також мало споживають масла, але використовують багато маргарину. Пригадаємо, що в

Голландії діє "Юнілевер" - основний виробник маргарину в Європі. Реклама фірми впливає на попит на маргарин, адже фірма доводить, що він корисніший для здоров'я, ніж масло.

Яйця. Яєць споживають в Європі менше, бо в цьому продукті високий вміст холестерину.

М'ясо. В цілому загальне використання м'яса у країнах ЄС зростає, але структура споживання (90 кг на людину в рік) за видами м'яса сильно відрізняється в різних країнах. Помітно зменшується споживання яловичини і натомість зростає споживання м'яса птиці. Останніми роками значно зросло споживання свинини у Данії, Голландії і Німеччині. Жителі цих країн залюбки вживають ковбаси та блюда зі свинини. Загалом попит на свинину зріс майже у всіх країнах Європи, крім Англії.

На обсяги та структуру ринку продуктів харчування впливають такі важливі демографічні фактори:

зменшення природного приросту населення та його старіння. У Європі у 2000-у році очікувалось, що частка осіб старших 60 років становитиме 22% (старші люди відносно менше їдять);

зменшення кількості сімей. Люди пізно вступають у шлюб, відкладають народження першої дитини, планують дітонародження. Зростає кількість домогосподарств із однієї особи, що частково пояснюється високим коефіцієнтом розлучень;

збільшується частка працюючих жінок. Ця тенденція сприяє збільшенню попиту на "зручну їжу": готові до споживання страви, глибоко заморожені продукти для приготування їжі у мікрохвильових печах тощо.

Усі ці фактори разом із зростанням доходів населення формують попит на предмети споживання та продукти харчування зокрема.

5) Обмеженість землі та залежність виробництва від неї

У кожній країні земельні площі більш-менш є фіксованими. Можливості для розширення сільськогосподарських угідь незначні або взагалі відсутні. Будівництво споруд і доріг постійно зменшує площу сільськогосподарських земель. (Проект будівництва автобану: Берлін - Львів - Київ - один з багатьох можливих прикладів).

Крім того, земля втрачає свою родючість внаслідок ерозії ґрунтів. А чорнобильська аварія вилучила з сільськогосподарського обороту 6% земель України. Зазначимо" що в Голландії останнім часом було отримано деяку площу земель для сільського господарства шляхом відпоювання їх від моря.

Отже, якщо не брати до уваги нетиповий приклад Голландії, загальна пропозиція землі в межах національної економіки € абсолютно нееластичною (Еs = 0). На рівні окремої ферми землі також обмежені, принаймні у короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді кількість землі можна збільшити, якщо є можливість купити її у фермера, який іде на пенсію чи добровільно відмовляється від сільськогосподарської діяльності.

Що стосується якості землі, то вона безумовно з часом може бути покращена. Для цього потрібні, інвестиції та раціональне, належне господарювання.

У ринковій системі земля має ціну. На ціну землі впливає родючість і розміщення її відносно ринків збуту. Щодо останнього фактора, то розвиток сучасних методів транспортування сільськогосподарської продукції, особливо рефрижераторами, послабили його значення.

Сільське господарство - це рослинництво і тваринництво. Від родючості землі залежить продуктивність рослинництва; а тваринництво також успішно розвивається лише на основі ефективного використання землі. Для сільськогосподарських галузей земля є просторовим базисом, коморою корисних копалин і ресурсів.

І нарешті, з латинської мови "земельний" - це "аграрний". Аграрний сектор - це сектор, в якому володіють і використовують землю як засіб і предмет праці. На неї діють, і вона діє на зерно, насіння, плоди.

б) Різні форми власності; державна, приватна (в Україні кажуть, ще й колективна).

У країнах ЄС у приватній власності перебуває 2/3 земельних угідь. У США 40% землі - у державній власності. Отже, має місце співіснування приватної та державної власності на землю.

В Україні законом визначено три форми власності на землю: державна, колективна і приватна.

У світі фермери, крім власної землі, широко використовують оренду землі, у Бельгії вони орендують приблизно 70% земель, Франції - понад 50%, США - 20%.

Порівняно з приватною власністю на землю оренда мас деякі переваги:

а) орендарю не треба шукати грошей для придбання землі. Гроші, які він має, можна зосередити на купіллю обладнання та поточні витрати. Інколи орендна плата становить 5% від ціни землі;

б) оренда полегшує початок фермерської діяльності для молодих людей, які мають добру кваліфікацію, але не мають достатньо грошей;

в) дехто вважає, що необхідність регулярно платити орендну плату сприяє більш ефективному веденню господарства. Однак це твердження можна заперечувати. З огляду на доступ до кредитів перевагу має приватна земля, бо її можна заставити, а орендовану землю - ні.

7) Попит на сільськогосподарську продукцію, особливо на продукти, харчування, с нееластичним за ціною (Еd < 1)

Люди не можуть жити без їжі, тому величина попиту мало змінюється під впливом цін. Це - перше.

Друге. Продукти харчування є, як правило, замінниками один одного, тому коефіцієнт перехресної еластичності попиту, зазвичай, додатний (cross Еd > 0).

Третє. На продукти харчування коефіцієнт еластичності попиту за доходом Income Ed < 1.

Збільшення доходу на душу населення призводить до менш, ніж пропорційного зростання видатків на продукти харчування. Ця закономірність вперше була відкрита у XIX ст. німецьким статистиком Ернстом Енгелем І названа "Законом Енгеля".

8) Відносно низька мобільність фермерської праці.

Для сім'ї фермера - і навіть для його найманих працівників ферма - це і дім, і робоче місце. Необхідність постійного догляду за тваринами і рослинами прив'язують селян до господарства. Немобільними є також й інші фактори виробництва аграрного сектора - реальний капітал та земля.

9) Отримання достатнього для сім "і прибутку - мета дрібного фермера

Багато фермерів ставлять за мету отримати не максимальний прибуток, а прибуток достатній для задоволення поточних потреб сім'ї. Ця особливість помічена в теорії. У 20-ті роки про це говорив А. Чаянов, а у 60-ті - Дж. Гелбрейт. Введено навіть поняття "само експлуатація", тобто фермер сам себе змушує до тяжкої, надривної, двожильної праці, щоб задовольнити потреби сім'ї та господарства.

Отже, основною метою багатьох фермерів є дохід, достатній для існування сім'ї, тому вони і виживають у трудні часи.

23 Довгострокова фермерська проблема: суть та причини. Графічне пояснення

Суть довгострокової фермерської проблеми проявляється у несприятливій для фермерів довгостроковій динаміці цін на їхню продукцію та доходів від її продажу. Справа в тому, що в довгостроковому періоді темпи зростання фермерських цін і доходів є нижчими порівняно з темпами зростання цін і доходів в економіці у цілому.

З'ясуємо причини, які породжують довгострокову фермерську проблему за допомогою економічних інструментів D і S (рис. 6). Можна виділити три основні причини цієї проблеми:

1) Цінова нееластичність попиту на сільськогосподарські продукти.

Графічна модель довгострокової фермерської проблеми

Емпіричні дослідження свідчать, що попит на сільськогосподарські продукти за ціною є відносно нееластичним, тобто: Еd< 1. якщо, наприклад, ціни на продукти харчування зменшилися вдвічі, то це не призведе до того, що людина буде споживати два обіди. Тобто є біологічні обмеження. По-друге, в багатих суспільствах населення нагодоване й одягнуте, тому зменшення ціни істотно не впливає на зростання величини попиту на продовольство. Якщо ж ціни на сільськогосподарські продукти зростають, однаково треба харчуватися.

2) Часові зрушення в кривих D і S фермерських продуктів.

Зміщення кривих S

Під впливом НТП істотно зростає пропозиція фермерської продукції. Основні фактори цього зростання: електрифікація, хімізація, меліорація, автоматизація, комп'ютеризація і т. д.

Якщо в 1820 р. - один американський сільськогосподарський робітник забезпечував продукцією харчування тільки чотири людини, то тепер 100 людей. Продуктивність праці в сільському господарстві різко зросла, а отже, крива пропозиції значно змістилась вправо.

Зміщення кривих D.

Попит на сільськогосподарську продукцію також зростає, але не встигає за зростанням пропозиції. Цьому є дві причини:

нееластичність попиту на сільськогосподарські продукти за доходом;

сповільнення зростання населення через зниження його природного приросту.

Крім того, зі зростанням доходів люди відносно менше споживають сільськогосподарської продукції, а більше продукції промисловості (автомашини, побутова техніка, спортивний інвентар тощо).

3) Слабка мобільність сільськогосподарських виробничих ресурсів.

Це означає, що ресурси сільського господарства мляво переливаються в інші галузі, масового відпливу капіталу і праці немає.

Все це призводить до того, що відносно багато фермерів ділять сільськогосподарський пиріг, частка якого в національному доході зменшується.

. Підсумуємо вище викладене з довгострокової фермерської проблеми. Довгострокова фермерська проблема е результатом комбінації чотирьох факторів:

нееластичність попиту на сільськогосподарські продукти;.

швидке зростання S під впливом НТП;

повільне зростання D під впливом нееластичності попиту за доходом і зменшення природного приросту населення;

слабка мобільність сільськогосподарських факторів виробництва (капітал, земля та праця), що сприяє збереженню низьких доходів і цін.

24. Короткострокова фермерська проблема: суть і причини. Графічне пояснення

Суть цієї проблеми полягає в нестабільності чи у значних річних коливаннях цін на продукцію фермерів та їх доходів.

Причинами короткострокової фермерської проблеми є:

а) нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію;

б) коливання попиту на сільськогосподарські продукти;

в) коливання виробництва сільськогосподарської продукції.

Розглянемо коливання пропозиції і попиту в тісному зв'язку з нееластичністю попиту.

Безумовно, сільськогосподарське виробництво є нестабільним. Передусім погодні умови, природні стихії (посуха, морози, наводки) ще не підвладні людині. Отже, за умов, копи Еd < 1, навіть невеликі

зміни у погодних умовах сильно впливають на фермерські ціни та доходи.

Нехай є нормальний урожай Q2 і нормальна ціна Р2на одиницю продукції (рис. 7). Припускаємо, що попит на сільськогосподарську продукцію сталий, змінюється тільки пропозиція. Нехай обсяг урожаю зріс до Q1, тоді відносно незначне збільшення Q призведе до значного зменшення

Риє. 7. Графічна модель впливу зміни обсягу виробництва на фермерські ціни та доходи

Припустимо, що еластичний попит змінюється під впливом ділових циклів, доходів і т. д., а пропозиція постійна і до того ж абсолютно нееластична (рис. 8). У разі невеликої зміни D (з D1 до D2) бачимо не істотну зміну ціни P1 та Р2) і виторгу за одного і того ж обсягу Q1.

Такі невеликі зміни Р і загального виторгу ТR наявні тому, що Еd > 1.

Якщо Ed < 1, тоді зміна попиту викликатиме більшу зміну ціни та загального виторгу (рис. 9).

Рис. 8. Модель впливу зміни попиту на ціни та доходи фермерів при Еd> 1

Рис. 9. Модель впливу зміни попиту на ціни та доходи фермерів при Ed < 1

Висновок: у короткостроковому періоді нестійкість цін і доходів фермерів пояснюється нееластичним попитом, який перетворює невеликі зміни обсягу сільськогосподарського виробництва та попиту в набагато більші зміни фермерських цін і доходів.

25 Державне регулювання цін і доходів в аграрному секторі ринкової економіки

Поняття "паритетні ціни" важливе тому, що воно дає розумне пояснення державним мінімальним цінам на сільськогосподарську продукцію. Факт відставання в довгостроковому періоді ринкових цін на продукцію фермерів від цін на несільськогосподарські продукти означає, що для досягнення паритету необхідно встановити на фермерські продукти ціни вищі рівноважних або ціни підтримки.

Політика підтримання цін. Уряд установлює мінімальну ціну Р1 яка є вищою від рівноважної Р* (рис. 10).

Приватні покупці зможуть купити OQ1 продукції, а залишок продукції (надлишок пропозиції) викупляє уряд за ціною Р1 і зберігає її на складах.

Висновки

1. Фермери виграють, бо їх доходи зростають. Якби держава не втручалася, то фермери

Рис. 10. Модель підтримання цін методом встановлення мінімальної ціни

2. Кількість Q1Q2 є надлишковою, держава несе великі видатки на її придбання й утримання на складах. Платники податку змушені більше платити податків, щоб фінансувати цю державну покупку. 0Р1 o Q1Q2 становить додатковий податковий тягар.

3. Споживачі сільськогосподарської продукції втрачають: бо змушені платити більшу ціну Р1 ніж Р*, і споживати менше продукту - Q1 а не Q*. У деяких випадках різниця між ринковою ціною Р* і ціною підтримки Р1 є істотною. Так, у США ціна на цукор у 4 рази перевищує ціну світового ринку.

4. Ціни підтримки, які є вищими, ніж ринкові, привабливі для експортерів. Приплив експорту поглиблює національну фермерську проблему. Держава встановлює імпортні бар'єри.

Основною проблемою політики підтримки цін є надлишки продукції, які зберігає держава. Як їх позбутися?

Політика компенсації різниці цін. Уряд встановлює гарантовану мінімальну ціну. Однак продукція продасться на ринку за ціною попиту. Отже, різницю між ринковою ціною та гарантованою мінімальною ціною уряд виплачує

Рис.11. Модель політики компенсації різниці цін

фермерам у вигляді дотацій (рис 11).

Нехай є мінімальна ціна Р1. За цієї ціни виробники пропонуватимуть кількість 0Q1. Але покупці 0Q1 можуть купити тільки за ціною Р2. Щоб компенсувати різницю уряд платить фермерам дотації Р1P2 за кожну одиницю продукції. Обсяг дотації становить Р1Р2 o 0Q1,.

Висновки

Ця програма є ефективнішою за попередню, оскільки вся продукція продасться і немає надлишків.

Уряд не несе жодних втрат від зберігання продукції, однак витрачає значні кошти з держбюджету на дотації, які лежать на плечах платників податків.

Політика управління пропозицією. Програми обмеження посівних площ і врожаю. Уряд, використовуючи фінансові економічні інструменти, може лімітувати виробництво певної сільськогосподарської продукції та зменшувати її пропозицію на ринку. Інакше кажучи, провадити певне економічне управління пропозицією.

Механізм управління простий: уряд платить певну суму грошей за кожен 1 га землі, яка не використовується для виробництва, або за переорієнтацію вирощування сільськогосподарських культур (наприклад, пшениці на конюшину).

Програми управління пропозицією виключають проблему надлишку пропозиції та зберігання продукції. Це їхній плюс.

Мінус: фермери можуть вилучати з обороту (консервувати) гірші за родючістю землі. У результаті спад пропози-

Рис. 12. Модель політики управління пропозицією сільгосппродукції

ції та зростання цін будуть незначними. Споживач буде змушений купувати продукцію за вищими цінами.

26. Політика компенсації різниці цін. Уряд встановлює гарантовану мінімальну ціну. Однак продукція продасться на ринку за ціною попиту. Отже, різницю між ринковою ціною та гарантованою мінімальною ціною уряд виплачує

Рис.11. Модель політики компенсації різниці цін

фермерам у вигляді дотацій (рис 11).

Нехай є мінімальна ціна Р1. За цієї ціни виробники пропонуватимуть кількість 0Q1. Але покупці 0Q1 можуть купити тільки за ціною Р2. Щоб компенсувати різницю уряд платить фермерам дотації Р1P2 за кожну одиницю продукції. Обсяг дотації становить Р1Р2 o 0Q1,.

Висновки

Ця програма є ефективнішою за попередню, оскільки вся продукція продасться і немає надлишків.

Уряд не несе жодних втрат від зберігання продукції, однак витрачає значні кошти з держбюджету на дотації, які лежать на плечах платників податків.

27 і 28 питання. Податко́ва систе́ма — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем

Види податків

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки сплачуються суб`єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносяться податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих - податки на доходи фізичних та юридичних осіб (податковий, помайновий, із спадщини тощо).

На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки виступають у трьох видах: "акцизи", "фіскальні монопольні податки", "митні збори".

Акциз — різновид непрямого податку переважно на товари масового споживання (цигарки, алкогольні напої, сіль, цукор, сірники, автомобілі, холодильники, парфумерні вироби тощо), а також різні комунальні, транспортні, культурні та інші послуги, які мають широке розповсюдження (телефон, транспортні перевезення, авіа- і залізнодорожні квитки, демонстрація фільмів). У більшості країн Заходу непрямі податки на товари і послуги внутрішнього ринку забезпечують біля 25% всіх податкових надходжень у бюджет. Індивідуальні чи вибіркові акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару. Фіскальні монопольні податки поповнюють казну за рахунок непрямого оподаткування товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою. Виник цей податок з "реалії", тобто привласнення державою виключного права на той чи інший вид діяльності. Наприклад, існує в державі монополія на виробництво алкогольних виробів. Напередодні антиалкогольної компанії цей вид монопольної державної діяльності забезпечував надходження в бюджет більше третини його суми. Практично завжди об`єктом державної монополії було також виробництво і реалізація виробів з хутра і золота.

Митні збори — це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції. В залежності від цих цілей, які переслідує держава, митні збори поділяються на "фіскальні", "протекційні", "антидемпінгові" і "пільгові". Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг[1], а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг[1], а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

Непрямі податки - податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на переказ коштів за кордон, на дарування і успадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), крім прямих податків і податків з імпорту[2]. Слід відмітити, що подібне визначення є чисто юридичним і дещо обмеженим з точки зору економічної теорії[3], однак саме воно використовується у вітчизняному законодавстві. Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Бувають специфічні та універсальні акцизи. Також акцизи поділяють на фіксовані та пропорційні. Фіксовані - встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні, пропорцій - як відсоток до обсягів реалізації.

Специфічні акцизи

Ці акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів.

Акцизний збір в Україні було запроваджено у 1992 році і разом з ПДВ замінив податки з обороту і з продажу. Порядок обчислення і сплати акцизного збору регламентується: Декретом КМУ «Про акцизний збір» № 18--92 від 26.12.92 року та Інструкцією ГДПІУ № 24 від 22.06.93 року. Закон України «Про внесення змін до декретів КМУ «Про податок на добавлену вартість» та «Про акцизний збір»» було запроваджено тільки 19.11.93 року.

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підакцизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються законодавче і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

У перелік підакцизних товарів було включено спирт і алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби і шини до них, бензин, рушниці спортивні, ювелірні вироби, магнітофони й апаратуру звукозапису, відеоапаратуру, відео- та аудіокасети, компакт-диски, телевізори кольорові, набори кухонні або столові, офісні меблі, одяг з натуральної шкіри та хутра, шоколад, каву, рибні делікатеси, частини тушок домашньої птиці.

З 1 січня 2000 р. значно скорочено перелік підакцизних товарів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм обчислення акцизного збору для імпортованих товарів за застосування ставки акцизного збору у відсотках.

До підакцизних товарів віднесено:

бензини моторні;дизельне пальне;автомобілі;тютюнові вироби;ювелірні вироби (до 01.01.03);спирт етиловий та алкогольні напої;пиво солодове.

Універсальні акцизи

Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість.

Об’єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів. Цей податок використовувався нетривалий час в останній період існування СРСР, але поширений в інших країнах.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов’язаний значний недолік податків цієї групи - кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об’єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів. Цей податок широко і протягом тривалого часу (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався в СРСР. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами товарів. Досі використовується в ряді країн.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об’єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік - кумулятивний ефект. Однак недоліком цього подакту є складності та широке поле для зловживань в адмініструванні. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує відповідного визначення об'єкта оподаткування - доданої вартості. Можливі два способи її обчислення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації - матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в європейських країнах. Використовується цей податок і в Україні. В залежності від зловживань в його адмініструванні він то фактично не наповнював бюджет оскільки суми відшкодування майже дорівнювали сумам стягнення, то ставав головним джерелом його наповнення. При цьому застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Фіскальна монополія

Фіскальна монополія - це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. В залежності від мети введення розрізняють такі види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети в разі ввезення таких на митну територію держави. Воно є диференційованим:

стосовно товарів, які надходять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

стосовно товарів, котрі надходять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території держави.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший ніж чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито - вид мита, рівень ставок якого встановлюється на більш високому рівні в порівнянні зі звичайним як міра захисту внутрішнього ринку від надмірного імпорту. Спеціальне мито застосовується:

як спосіб захисту українських виробників в цілому;

як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;

як запобіжний засіб проти порушення національних інтересів учасниками зовнішньоекономічної діяльності;

як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується в разі:

увезення на митну територію товарів за демпінговими цінами, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів - конкурентів.

Компенсаційне мито застосовується в разі:

увезення на митну територію товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

вивезення за межі митної території товарів на виробництво, переробку, продаж або споживання котрих надавалася державна субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Міжнародна практика, а також український досвід свідчать, що найпоширенішим є мито на імпорт.

29 питання Акцизний збір був введений в Україні в 1992 р. і разом з ПДВ замінив податки з обороту і реалізації. Сучасне трактування акцизного збору визначає його як непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни товарів (продукції). Як і інші непрямі податки, акцизний збір в остаточному підсумку збирається зі споживачів продукції, хоча сплачують його виробники підакцизних товарів або їх імпортери.

Товари, які обкладаються акцизним збором носять назву підакцизних товарів. Сьогодні в Україні підакцизними товарами виступають: алкогольні напої; спирт етиловий; тютюнові вироби; транспортні засоби; пиво солодове; бензини, дистиляти, паливо.

30. Пода́ток на до́дану ва́ртість (ПДВ)— непрямий багатоступінчастий податок, що збирається з кожного акту продажу, починаючи з виробничого та розподільчого циклів і закінчуючи продажем споживачеві. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість.

Базою податку на додану вартість є фактична (договірна) ціна товару чи послуги. В випадку, якщо звичайна ціна (ціна даного товару чи послуги за умови його продажу стороннім особам — які не мають жодних відносин з постачальником) перевищує фактичну більш, ніж на 20%, то базою оподаткування є звичайна ціна. Якщо товар чи послуга є імпортованою, то базою є договірна ціна, але не менша за митну вартість.

Слід мати на увазі, що до бази оподаткування включено всі податки — в тому числі і акцизний та митний збори.

Існує дві можливих ставки оподаткування — звичайна (двадцять відсотків) і нульова (відповідно, нуль відсотків).

Платники ПДВ: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності.

31. У тих випадках, коли ринкова рівновага не забезпечує достатній, з точки зору уряду, обсяг пропозиції якогось товару, уряд може стимулювати збільшення його пропозиції шляхом грошових дотацій, що виплачуються виробникам за виготовлений товар. Один із можливих способів дотації виробника - це відшкодування частини витрат у вигляді покриття частини ціни виробників урядом. Це позначається на ринку датованого товару, спричиняючи зміни в ринковій рівновазі. Зобразимо ці зміни на моделях.

Припустімо, що уряд з метою стимулювання споживання якогось товару запроваджує дотацію виробникам у вигляді відшкодування частини їхніх витрат, тобто дотація призначається за твердою ставкою Т. На рис. 8 показано вихідний стан ринку даного товару, що визначається кривими попиту D і пропозиції S, та рівноважними ціною Ро і кількістюQo. За цих умов ціна виробників (ціна виторгу) і ціна споживачів (ціна продажу) однакові і дорівнюють рівноважній ціні Ро.

Якщо дотація виплачується за твердою ставкою, то витрати виробників зменшуються за кожним рівнем ціни пропозиції на величину дотації Т. Отже, ми маємо випадок "протилежного індивідуального акцизу". Зниження витрат виробництва можна відобразити за допомогою кривої пропозиції S' (рис. 9), яка є паралельною до кривої в і відображає збільшення пропозиції цього товару. Наприклад для будь-якого обсягу пропозиції відстань по вертикалі між ними дорівнює величині дотації на одиницю товару.

Рис. 8. Криві попиту і пропозиції до призначення урядом дотації

На рис. 10 показано, що надання урядом дотації виробникам стимулювало збільшення обсягу виробництва даного товару, і це знайшло відображення у зростанні виторгу виробників (загального або валового доходу). До надання дотації він становив вартісну величину ТRо, яку обчислюють так:

Рис. 10. Розподіл дотації між виробниками та споживачами залежно від співвідношення цінової еластичності попиту та пропозиції

 

32 Розподіл податкового тягаря між підприємцями, різними соціальними групами населення — одна з найважливіших проблем, від раціонального вирішення якої значною мірою залежить виконання державою соціально-економічних функцій, темпи економічного розвитку, здійснення принципу соціальної справедливості. Щоб правильно, справедливо вирішити це завдання, податкова система повинна мати розгалужений характер як за суб'єктами оподаткування, так і за джерелами, формами. Лише в цьому випадку податкова система може охопити різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. У всіх країнах податкова система включає три види податків: прямі, побічні (непрямі) і податки на майно. При цьому застосовуються різні методи оподаткування (див. Податкова система, регресивний податок). При оподаткуванні дотримуються принципу: ті, хто має однакове багатство, рівні доходи — сплачують однаковий податок, хто має неоднаковий дохід — сплачує різний податок, а то й зовсім звільняється від нього. Такий підхід до оподаткування дає змогу реалізувати один з принципів соціальної справедливості: хто більше отримує, той несе вищий податковий тягар, віддає більше на фінансування суспільних потреб, зокрема на фінансування соціальних програм, утримання державного апарату. Для реалізації цього принципу найбільше підходить прогресивний податок. Це один з методів оподатковування, при якому середня його ставка підвищується в міру зростання доходів Такий метод передбачає не лише більшу абсолютну суму податків, але й більш значну частку сплачуваного податку в міру зростання доходів. Саме цей принцип використовується при сплаті найбільш поширеного прибуткового податку в різних країнах, в т.ч. і в Україні. Зокрема, в ряді країн при оподатковуванні доходів надаються пільги сім'ям, які мають дітей, ветеранам праці, війни. Підприємства у більшості країн сплачують податок з прибутку. Маніпулюючи податковими ставками, видами і системою податків, держава має змогу регулювати податковий тягар, який несуть різні соціальні групи населення, стимулювати або обмежувати розвиток окремих галузей або типів господарств. Система оподаткування використовується для перерозподілу доходів на користь малозабезпечених, багатодітних сімей. Оподаткування доходів здійснюється переважно на основі декларації платника про сукупні доходи за рік. Приховування доходів, їх заниження вважається злочином і суворо карається значними штрафами аж до тюремного ув'язнення. Правильність нарахування податків, їх своєчасне перерахування в державний і місцеві бюджети контролюють податкові інспекції.

33 Поряд із застосуванням дотацій уряд може впливати на ринок якогось товару чи послуги шляхом виділення цільових субсидій споживачам. Це стимулюватиме збільшення попиту на даний товар, а отже, вплине за інших рівних умов на його рівноважну ціну та рівноважну величину.

Порівняно з дотаціями механізм застосування субсидій має деякі особливості. Прагнучи, щоб субсидії були спрямовані на розширення попиту лише на конкретний товар чи групу товарів, уряд виділяє їх не у вигляді грошових сум, а у формі спеціальних талонів або інших розроблених механізмів. Наприклад, у США використовуються так звані продуктові талони для малозабезпечених сімей. В Україні застосовувалися своєрідні талони на засоби для миття, масло, сірники, горілку, цукор. Вони давали право придбати нормовану кількість цих товарів кожному громадянинові за ціною значно нижчою, ніж та, що складалася в комерційній торгівлі та на "чорному" ринку. Ці талони, чи списки громадян, як це було при нормуванні розподілу цукру в Україні, мали сенс лише до тих пір, поки ціни на ці товари у державних крамницях були нижчі від цін на дану групу товарів у .комерційній торгівлі та на "чорному" ринку. Нині прикладом надання субсидій споживачам в Україні є система житлових субсидій для сімей з низьким рівнем сукупного доходу.

У США на продуктові талони можна придбати оку, сплативши ними частину її вартості. В результаті для споживачів ціна купівлі їжі менша від роздрібної ціни товару, тобто від ціни продажу. Це рівнозначно тому, що споживчий бюджет власників продуктових талонів зростає на величину їхньої вартості. Відтворимо описані дії уряду на моделі (рис. 11).

34 Фірма, незалежно від її правової форми, працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку потім продадуть на ринку, вона купує послуги різних вхідних факторів. Витрати виробництва є вартістю факторів виробництва, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній літературі прийнято розмежовувати економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують в економічній теорії, а другим - у бухгалтерському обліку.

Економічні і бухгалтерські витрати. Загалом економічні витрати - це те, від чого треба відмовитися заради придбання чогось. Те, від чого треба відмовитися, може бути грошима, прибутком, цінними паперами, престижем тощо.

Наприклад, економічні витрати перебування в інституті це не лише плата за навчання, книги, одяг. До них можна додати і плату за відпочинок після навчання і, що дуже важливо, ці витрати включають дохід, який би заробив студент, якби не навчався в інституті.

Цей вид витрат відомий як альтернативні або можливі витрати.

Економічні витрати є можливими витратами. Вони означають витрати наступної, найкращої альтернативи. Економісти визначають витрати певного фактора виробництва як необхідні платежі для отримання певної кількості одиниць цього фактора в сучасних умовах.

Економічні витрати - це ті платежі, які повинен зробити виробник за всі використовувані ресурси. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати називають ще бухгалтерськими (розрахунковими) витратами. Це платежі за ресурси, куплені фірмою на ресурсних ринках, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них відносять платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Це все прямі грошові виплати виробника власникам ресурсів, а тому явні витрати інколи називають грошовими витратами.

Деякі ресурси, що використовуються у виробничому процесі, можуть бути у безпосередньому володінні самої фірми. Наприклад, фізичний обсяг капіталовкладень, управлінські навики власника (власників) фірми і частина або усі фінансові ресурси також можуть бути у володінні виробника. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання носять неявний характер, і тому їх називають неявними витратами. Для визначення своїх економічних витрат фірма повинна обчислити у грошовому виразі неявні витрати і додати їх до бухгалтерських витрат.

Приклад. Власник невеликої ферми сам працює на ній і витрачає на це 40 год. у тиждень, обробляючи свої 20 га землі. У фермера працює троє найманих робітників, яким він виплатив за рік 20 000 грн. зарплати. Він також брав позику в банку в розмірі 30 000 грн. на придбання обладнання. В цілому виплата процентів становить 5000 грн. Первісна вартість обладнання становить 100 000, а його річна амортизація - 20 000 грн. Нинішня ринкова вартість обладнання - 80 000 грн. Бухгалтерські розрахунки, зроблені в кінці року, містять інформацію про розрахункові (явні) витрати ферми, які наведено в табл. 1.

Підприємець оцінює інформацію, представлену в розрахунку. Економічні витрати фірми цікавлять Його більше, ніж бухгалтерські. Для визначення економічних витрат на ведення підприємства власник оцінює неявні витрати і додає їх до явних витрат, визначених бухгалтерським способом. Для підприємця альтернативою роботі на власній фермі є можливість працювати управляючим на іншій фермі. Він підрахував, що міг би заробити там за рік, працюючи по 40 год. на тиждень, 15 000 грн. Фермер також відмовляється від можливості здати свої 20 га землі в оренду і отримувати ренту. Припустімо, що річна орендна плата з цієї землі могла б становити 1000 грн. за І га. Це означає, що він відмовляється від можливості отримати 20 000 грн. орендної плати за свої 20 га землі, якщо обробляє їх власними засобами. Ця сума складає неявні витрати використання землі для ведення ферми і є умовно нарахованою рентою.

Таблиця І. Бухгалтерські та економічні витрати ферми (дані умовні)

І, нарешті, ринкова вартість обладнання на фермі становить 80 000 грн. Фермер повинен повернути банку 30 000 гра Якщо фермер продасть своє обладнання і виплатить банківський кредит, у нього залишиться ще 50 000 грн. Працюючи на фермі, він відмовляється від можливості вкласти ці кошти в інше підприємство чи в банк. Якщо б він міг отримувати 10% від цієї суми, вклавши ЇЇ, скажімо, в банк, то неявний процент на власний капітал становив би 5000 гри; щорічно.

Додавши всі неявні і явні витрати, отримаємо економічні витрати на ведення фермерського господарства за рік.. Як показано в табл. 1, загальні економічні витрати за рік становитимуть 105 000 грн., що майже вдвоє більше бухгалтерських витрат (65 000 гри.). Отже, тепер можна визначити неявні витрати. Вони становлять 40 000 грн. (105 000 - 65 000). Щодо економічних витрат, економісти вважають за потрібне розрізняти витрати короткострокові і довгострокові.

За короткий період фірма не може збільшити або зменшити розміри і потужність підприємства. Його розмір постійний. Короткий період - різний у різних галузях. Він характеризується деякими постійними (фіксованими) вхідними факторами. У короткому періоді фірма може змінювати витрати ресурсів, але не всіх. Затрати деяких ресурсів, а значить, і витрати на їх обслуговування, залишаються сталими.

Довгий період - це період достатньо довгий для того, щоб фірма могла змінити розмір і потужність свого підприємства. Всі вхідні фактори можуть бути змінені, фірма не має жодних постійних витрат, всі вони змінні, бо всі ресурси є змінними.

Наприклад, якщо заводу "Електрон" потрібно найняти ще 50 робітників або навіть набрати цілу робочу зміну, то це були б короткострокові витрати. Та якби виникла потреба прибудувати ще одне крило до заводського цеху і встановити там додаткове устаткування, це були б уже довгострокові витрати.

Важливо зазначити, що короткий і довгий період відрізняються один від одного швидше концептуально" ніж за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Часто малі підприємства збільшують свої виробничі потужності за декілька днів. Але у важкій промисловості для цього потрібні місяці, а то й роки.

35 У короткому періоді одні витрати виробництва залишаються незмінними, тоді як інші змінюються, змінюючи випуск продукції. Разом вони становлять загальні витрати фірми. Отже, загальні витрати (ТС) - це сума витрат всіх ресурсів, які використовуються для виробництва продукції.

Для короткого періоду загальні витрати можна поділити на постійні витрати (ТFС) і змінні витрати (ТVС):

У випадках, коли необхідно підкреслити, про який саме період йдеться, то до скорочених позначень короткострокових витрат додаються дві букви SR. Тоді маємо такий вираз:

Короткострокові загальні постійні витрати - це та частина загальних витрат, яка не змінюється зі зміною рівня виробництва. Ці витрати не залежать від рівня випуску продукції. Коли рівень виробництва для певного розміру підприємства змінюється, вони залишаються постійними.

Припустімо, що якась фірма орендує підприємство за 20 000 грн. на рік протягом 10 років. Ця величина становить частину загальних постійних витрат фірми. Остання повинна сплачувати 20 000 грн. орендної плати щорічно протягом 10 років, незалежно від кількості виробленої продукції. Інші приклади загальних постійних витрат фірми - це оклад її президента та податки на майно фірми, якщо вони стягуються в цій країні. Загальні постійні витрати іноді називають накладними витратами.

Короткострокові загальні змінні витрати не є постійними чи встановленими: вони змінюються разом з обсягом виробництва продукції. Оплата праці, сировини, реклами - змінні витрати. Чим більший обсяг виробництва, тим більше залучено одиниць змінних ресурсів, і, отже, більшими є загальні змінні витрати. Дані, наведені в табл. 1, характеризують фірму з постійними витратами в 50 грн. Загальні витрати - це сума загальних постійних і загальних змінних витрат. На основі цих даних можна визначити інші витрати: середні і граничні, які є окремими підвидами короткострокових економічних витрат.

Короткострокові середні витрати. Середні витрати (АС) - це витрати на одиницю випуску продукції. Розрізняють три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні і середні загальні витрати. Середні постійні витрати (АFС) - це загальні постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ТFС : Q). Наприклад, у табл. 2 середні постійні витрати для 5 одиниць випуску продукції дорівнюють 10 грн. (ТFС = 50 грн.) (50 : 5). АFС зменшуються в міру збільшення обсягу випуску продукції, що випливає з формули їх обчислення.

Середні змінні витрати (AVC) - це загальні змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ТVС : Q). Наприклад, у табл. 2 середні змінні витрати на виробництво б одиниць продукції дорівнюють 25 грн. (150 : 6).

Таблиця 2. Динаміка короткострокових витрат фірми (дані умовні, в грн.)

Середні загальні витрати (АТС) - це загальні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ТС : Q). Наприклад, у табл. 2 середні загальні витрати на виробництво 5 одиниць становлять 36 грн. (180 : 6). Менеджери часто називають середні загальні витрати вартістю одиниці продукції.

Зауважте, що і до скорочених позначень короткострокових середніх витрат у разі потреби можуть додаватися дві букви SR. Тоді:

Короткострокові граничні витрати. Граничні витрати (МС) - це приріст витрат у результаті виробництва додаткової одиниці продукції. Пам'ятаємо, що приріст може бути як додатним так і від'ємним. Вони відображають зміну рівня ТС, коли змінюється рівень виробництва.

Оскільки при збільшенні виробництва в короткостроковому періоді змінюється лише змінна частина загальних витрат, то:

Криві короткострокових витрат виробництва. Витрати у короткому періоді на різних фірмах відповідають однаковій моделі, яка може бути пояснена за допомогою відомого нам закону спадної віддачі. Цей закон називають ще законом-спадного граничного продукту. Для простоти аналізу припустімо, що фірма, яку ми розглядаємо, використовує тільки два фактори: працю (L) - змінний, капітал (К) - постійний. ТFС графічно відображаються прямою горизонтальною лінією. Це пояснюється тим, що незалежно від змін обсягу виробництва Q значення загальних постійних витрат є сталим ТFС1 (рис. 1).

Відомо, що збільшення обсягу виробництва впливає на збільшення ТVС. Однак між цими величинами немає прямо

пропорційної залежності. Крива ТVС має дві гілки зростання (рис. 2).

На ранніх етапах виробництва рівень випуску продукції низький; ТVС зростають у спадному темпі в результаті зростання продуктивності змінного фактора, поки не буде досягнутий певний рівень вироб

Рис.1. Крива загальних постійних витрат

ництва Q*. Розширення понад цей рівень виробництва спричиняє зростання TVC у зростаючому темпі в результаті зменшення продуктивності змінного фактора виробництва. Після рівня виробництва Q починає діяти закон спадної віддачі. Крива TVC має точку перетину А (рис. 2).

Причиною непропорційного зростання TVC є непропорційна зміна продуктивності додаткових одиниць змінного фактора виробництва на різних стадіях виробництва. Спочатку вона зростає на інтервалі обсягу виробництва від 0 до Q*, а потім спадає1.

На інтервалі обсягу виробництва від 0 до Q2 середня продуктивність змінного вхідного фактора зростає. Якщо рівень виробництва, більший ніж Q2, середня продуктивність змінного вхідного фактора починає падати при збільшенні обсягу виробництва продукції.

Криву загальних витрат ТС можна побудувати, додавши до кривої загальних постійних витрат TFC криву загальних змінних витрат TVC. Криві ТС і TVC паралельні одна до одної. Відстань між ними по вертикалі для будь-якого рівня виробництва дорівнює значенню загальних постійних витрат (рис. 3).

Рис. 2. Крива загальних змінних витрат

Рис. 3. Криві загальних витрат

Тепер наше завдання полягає в тому, щоб побудувати криві середніх загальних, змінних та постійних витрат і з'ясувати характерні їхні риси, а також взаємозв'язки між ними.

Почнемо з розгляду кривої АТС, яку зображено на рис. 4.

Як бачимо, крива середніх загальних витрат є дугоподібною. Вона спадає на ранніх стадіях виробництва. Це пояснюється тим, що середній продукт змінного фактора L зростає, коли зростає випуск продукції від 0 до Q3. Пізніше АТС починають зростати внаслідок падіння середнього продукту змінного фактора виробництва при зростанні виробництва (рис. 4).

Короткострокові середні змінні витрати (АVС). Крива AVC схожа з кривою АТС. Причина дугоподібного вигляду кривої AVC така ж, що і в попередньому випадку з кривою АТС. Крива AVC розташована на рис. 4 під кривою АТС, оскільки AVC<ATC на будь-якому рівні виробництва (рис. 4) на величину середніх постійних витрат AFC, що відповідає цьому рівню. На ранніх стадіях АТС є набагато вищими, ніж AVC, тому що AFC займають великий відсоток АТС. Відстань по вертикалі між кривими АТС і AVC є AFC.

Рис. 4. Криві середніх загальних і середніх змінних витрат

Коли зростає Q, криві АТС і АVС наближаються одна до одної, тому що тоді АТС займають все менший відсоток від АТС. Мінімальна точка АVС знаходиться зліва від мінімальної точки АТС, що веде до мінімальних AVC на нижчих рівнях виробництва.

Короткострокові середні постійні витрати (AFC). Як ми вже знаємо, середні постійні витрати обчислюються за формулою:

Вони падають, коли ми рухаємося по осі Q (рис. 5), але ніколи її не перетинають, тому що вони завжди становити* муть деякий відсоток від АТС, незалежно наскільки малий. Відтак, AFC ніколи не дорівнюють нулю:

AFC падають, тому що TFC - стала величина, а обсяг виробництва Q - змінна. Отже, чим вищий рівень виробництва, тим меншим буде значення AFC, яке йому відповідає. Крива AFC проходить спочатку вище, а потім нижче від кривої AVC.

Короткострокові граничні витрати (МС). На ряс. 6 зображено криву граничних витрат. Вона має дві гілки, які розмежовуються точкою А,- спадну та збільшувану гілку. Це пояснюється тим, що для нашої гіпотетичної фірми закон спадної віддачі або, по-іншому, закон спадного граничного продукту починає діяти не відразу, а з обсягу виробництва Q*. На інтервалі від 0 до Q*, граничний продукт MPL зростає (будемо вважати, що змінним фактором є праця L) і наближається до максимуму, поки граничні витрати МС падають, потім зі зростанням МС, MPL починає зменшуватись.

Надзвичайно важливим є розташування кривої МС відносно кривих АТС і AVC (рис. 6). Зверніть увагу на те, що крива МС перетинає знизу обидві ці криві у точках їхнього

Рис. 5. Крива середніх постійних витрат

Рис. 6. Розташування кривої граничних витрат

мінімального значення. Ці знання знадобляться нам при вивченні ринкових структур.

36 Довгострокові витрати. У довгостроковому періоді можна розширити або скоротити виробництво в межах окремої фірми, змінюючи затрати усіх ресурсів. У будь-який момент часу розміри фірми мають певну величину. В межах цих розмірів витрати змінюються за схемою, описаною для короткострокового періоду. Крива довгострокових витрат виробництва показує мінімальне їх значення для якогось обсягу виробництва фірми, коли всі її фактори виробництва є змінними. У довгостроковому періоді постійних витрат немає, бо всі фактори - змінні.

Основною відмінністю між аналізом у короткому і довгому періодах є еластичність факторів виробництва. В довгому періоді, на відміну від короткого, можна контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність використання змінних факторів виробництва, а й самі розміри і кількість підприємств.

Дія довгого періоду розрізняють три види витрат: довгострокові загальні, середні та граничні витрати.

Довгострокові загальні витрати (LRTC) зображено на рис. 7 за допомогою кривої LRTС. Як бачимо, до точки А на кривій LRТС загальні витрати зростають у спадному темпі, а пізніше-у зростаючому темпі.

Крива довгострокових середніх витрат LRАС, зображена на рис. 8, може бути побудована на основі кривих SRАТС, що відповідають різним розмірам підприємства однієї фірми. Уявімо, що фірма має невелике підприємство з виробництва взуття. Для його розмірів можна побудувати короткострокову криву SRATC1. Вона показує той обсяг виробництва взуття, що забезпечує мінімальні АТС1, а також те значення Q, досягнувши якого фірма повинна збільшити розміри свого підприємства. Збільшення потужності підприємства свідчить про зміну часового виміру, в якому працює ця фірма: вона вийшла за межі короткострокового й увійшла у довгостроковий період. До того ж, використовуючи якийсь час нові додаткові потужності, які є постійними, фірма матиме можливість змі-

Рис.7. Крива довгострокових загальних витрат

нювати обсяг виробництва взутті, змінюючи затрати змінних ресурсів.

Отже, вона знову працюватиме деякий час у короткостроковому періоді, для якого на рис. 8 показано криву АТС2

Рис. 8. Побудова кривої LRAC

Як бачимо, на кривій АТС2 знаходяться дві точки а і b, яким відповідають критичні обсяги виробництва взуття, відповідно 25 і 40 одиниць. Ці обсяги виробництва орієнтують взуттєву фірму на такі раціональні дії: якщо вона хоче виробляти понад 40 одиниць, то повинна знову наростити потужності свого підприємства, тобто знову із короткострокового виміру перейти у довгостроковий; якщо вона захоче виробляти менше 25 одиниць, то повинна зменшити розміри підприємства, тобто повернутися до тих розмірів, які мала спочатку (цим розмірам відповідає крива SRАТС1). На рис. 8 зображено п'ять кривих SRATC, що відповідають п'ятьом можливим розмірам гіпотетичної взуттєвої фабрики. Фактично ж їх може бути набагато більше. Використовуючи частини (гілки) кривих SRATC, ті, що відмежовуються критичними обсягами виробництва (25,40,90,105), можемо побудувати криву LRAC для цього підприємства.

Довгострокові граничні витрати LRМС зображено на рис. 9. Вони спочатку спадають внаслідок дії позитивного ефекту масштабу, а потім - зростають.

Характеристика і зв'язки між цими кривими такі ж, як і між відповідними кривими короткострокових витрат. Водночас від

Рис. 9. Криві довгострокових середніх і граничних витрат

мінними е причини дугоподібного вигляду кривих LRАС та SRАТС. Такий вигляд кривої LRАС економісти пояснюють дією у довгому періоді ефекту масштабу. Він проявляється у позитивному і негативному ефекті масштабу виробництва. Коли крива LRAC спадає, то переважає позитивний ефект масштабу, і навпаки, коли вона зростає, переважає негативний ефект масштабу. Позитивний ефект виникає внаслідок поглиблення поділу праці, спеціалізації виробництва, поліпшення фінансових можливостей підприємства у разі збільшення його розмірів тощо. Негативний ефект зумовлюється зниженням ефективності управління фірмою, коли вона збільшує свої розміри. Нагадаємо, що причиною дугоподібного вигляду кривої SRATC є дія закону спадної віддачі.

37!!!!