7. Походження, історична еволюція та сучасний зміст поняття «культура».

Походження і поняття культура:

Термін „культура” походить від латинського слова “cultura”, яке означало обробку ґрунту, тобто зміни в природному об’єкті під впливом людини, її діяльності на відміну від тих змін, які викликані природними причинами. Вже в цьому первісному змісті терміну „культура” мова висловила важливу особливість-єдність культури, людини і її діяльності. Сучасні дослідники шукають аналоги терміну “культура” у інших мовах. Так, у давньогрецькій вживалося слово “пайдейя”, що означало виховання гармонійної особистості (в дитині), китайською мовою - “жень” і “вень” означали виховання благородної людини, у давньоіндійській літературі говорилося про “дхармашастру” (вчення про життєві правила поведінки й обов'язки віруючого). Ця схожість виправдовує використання поняття “культура” для вивчення різноманітних історичних фактів. Різноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури характерна і сучасній культурології. Американські вчені А.Кребер і К.Клакхон, дослідивши на початку 50-х років минулого століття існуючі культурологічні концепції, виявили всезростаючий інтерес науковців до поняття культури. Наприклад, якщо, за їх підрахунками, з 1871 до 1919 pp. було запропоновано лише сім визначень культури (перше з них належить видатному англійському етнографові Едварду Тайлору (1832—1917 pp.), автору відомої праці "Первісна культура"), то з 1920 до 1950 pp. було вже 157 визначень цього поняття. Пізніше (1964) кількість зібраних Кребером та Клакхоном дефініцій досягла 257 і з того часу зросла не менш ніж вдвічі. Сучасне розуміння категорії „культура” пов’язане з існуванням різних точок зору, тому для його усвідомлення необхідно провести їх класифікацію. При цьому необхідно звернути увагу на те, що класифікації можуть бути різними. Так, згідно однієї, існуючої точки зору можна згрупувати навколо трьох підходів: 1. Антропологічного, при якому стирається межа між поняттями „культура”, „спосіб життя людей”, „суспільне життя”. 2. Соціологічного, при якому культура охоплює не все життя суспільства, а тільки його певну частину, є окремою сферою суспільства поряд з іншими сферами. 3. Філософського, при якому культура розуміється як якісна характеристика суспільства, як вираження цього суспільства. Інша класифікація всі існуючи точки зору на культуру ґрунтує навколо трьох підходів: 1. Культура розуміється як творча діяльність. 2. Культура розуміється як спосіб діяльності. 3. Культура розуміється як результати діяльності. Теоретична значимість поняття “культура” для сучасної науки зумовлена глобальністю і багатогранністю самого явища.

Еволюція: Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось: cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття знань, досвіду), cultura literarum (удосконалення мови) і та ін. У більшості лінгвістів не викликає сумніву, що латинське слово "cultura" походить від "соїеге" у значенні: піклуватися, удосконалювати, шанувати, заселювати. Деякі значення цього слова пізніше трансфор.\гувалися у самостійні поняття: заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння — у cultus (культ). Проте у всіх випадках раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин, тварин) і було пов'язане зі землеробством — основою існування античної цивілізації. Наприклад, Марк Порцій Катон (234—149 pp. до н.е.), автор однієї з перших праць про сільське господарство, яка дійшла до наших днів, назвав свій твір "De agri cultura". Однак поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання самої людини. Наприклад, у листах римського філософа та державного діяча Ціцерона (106 р. до н.е. — 43 р. до н.е.) "Тускуланські бесіди" (45 р. до н.е.) трапляється вислів "cultura animi autem philosophia est" ("але культура духу є філософією"). На його думку, дух, розум необхідно плекати так, як селянин плекає землю. Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатись як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло, по суті, в усі європейські мови, у тому числі слов'янські. Проте на цьому еволюція терміна "культура" не закінчується. У середні віки набуває поширення комплекс значень згаданого слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, — з досконалістю людини. Нарешті, у XVIII ст. слово "культура" набуло самостійного наукового значення. Зокрема німецький філософ-просвітитель Й.-Г.Гердер (1744—1803 pp.) у монументальному творі "Ідеї до філософії історії людства" (1784 — 1791 pp.), розгортаючи панораму всесвітньої історії, висунув ідею багатоманітності людських культур і розглядав її як самостійний і важливий феномен буття людства. Термін "культура" оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу не випадково. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, що сталися на межі Середніх віків і Нового часу, характерні, передусім, початком глибоких перетворень у ставленні людини до природи. Людство починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти "натурі" (природі), а "культурна" європейська людина Нового часу наділяється якостями, що значно відрізняють її від "природної" людини минулого. Перед мислителями постають питання про сутність нового середовища життя, твореного людиною, на противагу природі, характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створюваний людьми світ. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий, "неприродний" стан суспільства і людини. Тому термін "культура" як самостійна лексична одиниця формується у прямій опозиції слова "натура" (природа).