Питання для самоконтролю

1. Навести визначення таких понять: якість робочої сили, якісна структура трудового потенціалу.

2. Дати характеристику якісних змін праці в ринкових умовах.

3. Охарактеризувати професійно-кваліфікаційний склад трудового потенціалу.

4. Розкрити завдання з формування якості трудового потенціалу.

5. Назвати підходи до трактування конкурентоспроможності робочої сили.

6. Дати визначення конкурентоспроможності робочої сили та розкрити чинники, які її визначають.

7. Охарактеризувати соціально-економічне значення освіти, її мету та принципи.

8. Охарактеризувати сучасний стан розвитку освіти в Україні.

9. Обґрунтувати стратегію розвитку освіти в Україні.

10. Що ви розумієте під професійною орієнтацією, як здійснюється управління нею?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Освіта як важливий фактор соціально-економічного розвитку держави.

2. Формування ринкових відносин та конкурентоспроможність робочої сили.

3. Формування загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня трудового потенціалу.

Бібліографічний список

1, 8, 9, 10, 12, 14, 16, 23, 24

Тема 9. Прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу

Мета:

засвоїти, закріпити та систематизувати знання студентів про форми і методи професійного навчання на виробництві.

План вивчення теми

1. Організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

2. Прогноз професійно-кваліфікаційної структури робочої сили.

3. Форми і методи професійного навчання на виробництві.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Науково-технічний прогрес та вдосконалення форм організації праці зумовлює потребу в систематичному вдосконаленні форм і методів підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів робітничих професій.

Підготовка кадрів – це формування у працівників знань та навичок в окремій професійній сфері, тобто навчання осіб, які не мають професії. Підготовка кадрів робітничих професій здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах, навчальних комбінатах, безпосередньо на виробництві та в загальноосвітніх школах.

В умовах ринкової економіки визначення обсягів професійного навчання здійснюється підприємствами самостійно. На підприємствах і в організаціях здійснюються:

• підготовка нових працівників за професіями, які не потребують довгих строків навчання, і робітників, потреба в яких не забезпечується випускниками професійно-технічних навчальних закладів і середніх шкіл з виробничим навчанням;

• систематичне підвищення кваліфікації робітників і навчання іншим професіям у зв’язку з технічним прогресом, змінами у номенклатурі матеріалів, обладнання, товарів і т.д.

Основними формами підготовки робітників безпосередньо на підприємстві є: індивідуальна та курсова.

Розвиток сучасних технологій обумовлює мобільність та динамізм кваліфікації:

• застосування нових методів організації праці (делегування повноважень, повний контроль якості, децентралізація управління, групове прийняття рішень) приводить до розширення професій та суміщення спеціальностей;

• рівень кваліфікації працівників на підприємстві в багатьох випадках не відповідає вимогам ринкової економіки і є фактором, що стримує проведення економічних реформ;

• для підприємств більш ефективним і економічним є збільшення віддачі від своїх працівників на основі їхнього безперервного навчання, ніж від залучення нових;

• світ перетворюється на ринок без меж з високим рівнем конкуренції між країнами і між підприємствами.

Сучасна модель неперервного навчання пропонує реалізацію таких принципів:

• навчання є складовою частиною розвитку підприємств;

• навчання повинно мати безперервний характер і проводиться циклічно;

• навчання повинно бути різноплановим і проводитися з використанням сучасних форм і методів;

• має бути система стимулів до навчання та оцінка його ефективності.

Процес об’єднання Європи супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у даній сфері.

Структура попиту на робочу силу зазнає суттєвих змін під впливом:

• збільшення попиту на працівників, які володіють знаннями в галузі інформаційних технологій;

• зростання масштабів вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва, зокрема, з промисловості, транспорту, будівництва і перерозподілу до сфер обслуговування, культури, освіти, охорони здоров’я;

• збільшення (відновлення) кількості робочих місць у промисловості після їх різкого скорочення внаслідок кризи;

• скорочення потреби у важкій малокваліфікованій ручній праці внаслідок науково-технічного прогресу, що змінить чисельність і питому вагу окремих категорій професійних груп промислово-виробничого персоналу.

Перепідготовка стосується не лише вивільнюваних працівників, а й робочої сили у процесі формування низки професій широкого профілю. Крім того, у сучасних умовах професійні знання мають тенденцію до швидкого старіння. Щорічно у світовому господарстві зникає 500 старих та виникає 600 нових професій. Якщо раніше отриманих професійних знань і навичок робітникові вистачало на все трудове життя, то тепер в умовах НТП період обігу робочої спеціальності значно скоротився й у більшості випадків не збігається з періодом трудової діяльності індивідуума. Працівник за своє активне економічне життя змушений змінити 3-4 спеціальності, причому із кожною зміною його професійний рівень має зростати. Якщо раніше вищої освіти було достатньо для 20-25 років практичної діяльності, то нині оптимальний термін її ефективності дорівнює 5-7 рокам, а в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, - 2-3 рокам.

Важливу роль в організації перепідготовки трудового потенціалу відіграє Державна служба зайнятості. Її головними функціями є:

• моніторинг розвитку нових технологій, прогноз зміни потреби в спеціалістах традиційних і нових професій та спеціальностей;

• облік безробітних і забезпечення їх соціальною допомогою та працевлаштуванням;

• управління ринком праці шляхом організації перепідготовки спеціалістів відповідно до вимог ринку.