Тема 11. Трудова діяльність: кількісні та якісні характеристики

Мета:

• визначити сутність, показники та методичні засади важкості та напруженості праці;

• з’ясувати групи та методи визначення складності праці;

• дослідити способи підвищення якості праці.

План вивчення теми

1. Сутність, показники та методичні засади визначення важкості праці.

2. Сутність, чинники та методичні засади визначення напруженості праці.

3. Сутність, ознаки, групи, методи визначення складності праці.

4. Сутність,види, фактори, способи підвищення, методи визначення інтенсивності праці, її взаємозв’язок з іншими економічними показниками.

5. Сутність, підходи у визначенні, рівні, способи підвищення якості праці.

6. Концептуальні підходи та методичні аспекти визначення ефективності праці.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Перше питання даної теми розкриває сутність та показники важкості праці. Важкість праці – це характеристика, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат та функціональні системи організму людини (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність під час реалізації трудових процесів.

Основні фактори важкості праці зображені на рис. 4.

Фактори важкості праці

Рис. 4. Основні фактори важкості праці

Для встановлення фізичного динамічного навантаження визначається маса вантажу, що переміщується вручну в кожній операції, і шлях його переміщення в метрах. При цьому підраховується загальна кількість операцій з перенесення вантажу за зміну і підсумовується величина зовнішньої механічної роботи (кг*м) за зміну в цілому.

Для визначення маси вантажу, що підіймається чи переноситься працівником протягом робочої зміни його зважують на товарних вагах або встановлюють за документами.

Стереотипні робочі рухи – це одноразове переміщення рук з одного положення в інше. В залежності від амплітуди рухів і м’язової маси, що бере участь у виконанні руху виділяють локальні і місцеві стереотипні робочі рухи. Локальні рухи характерні для робіт в швидкому темпі (60-250 рухів за хвилину).

Статичне навантаження пов’язане з утриманням вантажу або докладанням зусиль. Розраховується воно шляхом множення маси вантажу на час його утримання. Статистичні зусилля поділяються на такі види:

1. утримання виробу, що обробляється;

2. притискання інструментів;

3. зусилля для переміщення елементів управління (рукоятки, маховики, штурвали) або візків.

Характер робочої пози визначається візуально. Робочі пози бувають двох типів: зручні та незручні. Зручні (вільні) пози дають можливість змінювати робоче положення тіла або його частини. До незручних робочих поз належать такі, що пов’язані з великим нахилом або поворотом тулуба, з піднятими вище за рівень плечей руками, з незручним розміщенням нижніх кінцівок. Існують також вимушені робочі пози (лежачи, на колінах). Час перебування в робочій позі визначається на підставі хронометражних даних за зміну.

Загальна оцінка ступеня фізичної важкості встановлюється на основі всіх вище наведених показників. В залежності від величини показників виділяють три класи умов праці: оптимальний (легке фізичне навантаження), допустимий (середнє фізичне навантаження) та шкідливий (важка праця 1-го та 2-го ступенів).

Друге питання теми необхідно розпочати з визначення поняття напруженості праці. Напруженість праці – характеристика, що відбиває навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника. Чинники, що характеризують напруженість праці наведені на рис. 5.

Чинники напруженості праці

Навантаження інтелектуального характеру

Сенсорні навантаження

Емоційні навантаження

Монотонність навантажень

Режим роботи

Рис. 5. Чинники напруженості праці

Складність праці – характеристика, що відбиває глибину теоретичних знань та досконалість практичних навичок працівника, необхідних для виконання роботи. Установлюючи ознаки оцінки складності праці, слід виходити з такого:

• складність робіт визначається їхнім змістом;

• чим різноманітніші завдання працівника, тим складніша його праця;

• масштаб і складність керування підлеглими;

• самостійність виконання робіт;

• відповідальність за доручену справу.

Існують три групи складності праці: мінімальна (роботи середньої складності), середня (роботи високої та підвищеної складності), максимальна (особливо складні роботи). Для виконання робіт середньої складності слід керуватися нормативними матеріалами, характер робіт повторюваний в межах регламентованого завдання. Роботи високої і підвищеної складності вимагають наявність у фахівців глибоких професійних знань і практичний досвід роботи, вони виконуються самостійно на основі загальних вказівок керівника. Особливо складні роботи потребують наявність професійних знань, орієнтацію у суміжних сферах діяльності, використання прогресивного практичного досвіду.

В оцінюванні складності праці застосовують дві групи методів: сумарні і аналітичні. При вивченні теми необхідно з’ясувати сутність сумарних методів (методу ранжування робіт, метод рядів та метод класифікації) та аналітичних (метод порівняння факторів, баловий метод і метод визначення провідного графічного профілю).

Четверте питання теми відводиться на вивчення поняття інтенсивності праці – концентрації зусиль людини у процесі трудової діяльності, яка залежить від її фізіологічного, психічного, емоційного та розумового потенціалу, обмежена технологічними можливостями виробничої системи та виражена кількістю стандартних для певного виду праці операцій в одиницю часу.

Інтенсивність праці характеризується величиною продуктивних затрат робочої сили в одиницю робочого часу, тобто визначається кількістю затрат праці в одиницю часу. Узагальнено цю залежність можна записати так:

, (2.7.)

де ІП – інтенсивність праці;

ЗП – затрати праці;

ЗЧ – затрати часу.

Тривалість праці характеризується періодом робочого часу, обмеженого рамками трудового законодавства та психофізіологічними можливостями організму людини. При цьому в разі збільшення тривалості трудового процесу посилюється втома працівника і зменшується його дієздатність до кінця робочого часу; а в разі зменшення тривалості робочого дня та збільшення вільного часу інтенсивність праці зростає. Непродуктивне споживання робочої сили викликано несприятливими умовами праці, недоліками в організації виробництва, управління та іншими причинами.

Новітня техніка та технологія сприяють зменшенню затрат фізичної енергії працівника, а отже, знижують рівень важкості праці та міру втоми працівників. Зростання частки творчої, інтелектуальної праці призводить до збільшення нервово-розумового навантаження працівників.

Нормальна інтенсивність праці повинна забезпечувати:

1. найповніше задоволення ринкового попиту, належний рівень конкурентоспроможності продукції та послуг;

2. гармонійний розвиток працівника (створювати можливості для підвищення освітнього, культурного рівнів, виховання дітей, виконання громадських обов’язків тощо).

Нормальний рівень інтенсивності праці передбачає повне і продуктивне використання робочого часу і засобів виробництва, раціональну зайнятість працюючих, нормальну швидкість виконання робочих рухів і трудових прийомів, ефективні методи і способи виконання робіт, сприятливі умови праці, раціональне використання потенційних можливостей працівників.

Існують два способи підвищення інтенсивності праці: за допомогою прискорення темпів робочих рухів, більшого напруження уваги, пам’яті, мислення та за допомогою економного використання робочої сили (раціоналізація робочих рухів).

Розкриваючи питання якості праці слід перш за все виділити основні її складові: науково-технічний рівень виробництва, організаційний рівень виробництва та умови праці, соціально-економічні умови праці, якість робочої сили, система менеджменту, ефективність використання засобів виробництва, продуктивність праці, якість, асортимент та оновлення продукції, соціальна ефективність праці.

Якість праці – це властивість праці, що позначається на ефективності та результативності докладання трудових зусиль у процесі реалізації цілей трудової діяльності і виразити її можна як міру реалізації потенційних можливостей виробничо-економічної системи підприємства під час досягнення встановлених цілей, що залежить від трудового потенціалу і мотивації працівників.

Комплексна оцінка якості праці виражається залежністю:

, (2.8.)

де К1 – оцінка професійно-кваліфікаційного рівня;

l1 – оцінка ділових якостей;

К2 – оцінка складності виконуваних функцій;

l2 – оцінка результатів праці.

За рішенням Комісії Європейського співтовариства показники якості праці мають вимірюватися на основі 10 груп статистичних індикаторів:

1. внутрішня якість праці;

2. навички, довічне навчання і кар’єрне зростання;

3. гендерна рівність;

4. здоров’я і безпека на роботі;

5. гнучкість і безпека;

6. включення і доступ до ринку праці;

7. організація праці і трудового життя;

8. соціальний діалог і залучення працівників;

9. різноманітність і відсутність дискримінації;

10. загальний ефект від праці.

Структура якості праці і зайнятості схематично представлена на рис.6.

Розвиток навичок:

• кваліфікація;

• навчання;

• навчальні організації;

• кар’єрне зростання

Кар’єра і безпека зайнятості:

• статус зайнятості;

• дохід;

• соціальний захист;

• права працівників