Ситуаційне завдання

Прокоментуйте ситуацію із задоволеністю працею як одного із виявів соціально-трудових відносин: «Дослідження, проведені серед технічних спеціалістів України щодо ступеня задоволеності змістом праці, показали, що в основному їх задовольняє науково-дослідна діяльність, найменше – технічна робота безпосередньо в цехах і особливо діяльність на посаді майстра. Передовсім, що впадає в око при аналізі результатів опитування, це те, що серед опитуваних майстрів на підприємствах України 43,2% призначені на цю посаду при відсутності особистої зацікавленості до цієї роботи, Лише 56,8% майстрів вважають висунення їх на посаду майстра як просування. Хоч добре відомо, що ступінь задоволеності значно вищий у тих, хто обрав посаду майстра за власним бажанням».

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику соціально-трудових відносин.

2. Охарактеризуйте сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин. Чим вони відрізняються?

3. Наймані працівники: основні характеристики.

4. Хто може бути роботодавцем?

5. Які Ви знаєте принципи соціально-трудових відносин?

6. Чим відрізняються типи соціально-трудових відносин?

7. Що являє собою конфлікт?

8. В чому сутність страйку?

Бібліографічний список

6, 7, 8, 9, 9, 10, 15, 51

Тема 5. Регулювання соціально-трудових відносин

Мета:

• зрозуміти сутність регулювання соціально-трудових відносин;

• з’ясувати механізм дії соціального партнерства;

• з’ясувати пріоритетні напрями й перспективи його розвитку на всіх рівнях.

План вивчення теми

1. Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин.

2. Правові засади і механізм соціального партнерства.

3. Колективні договори і угоди – основа соціального партнерства.

4. Пріоритетні напрями колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці.

5. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин повинно здійснюватися на постійно діючій основі системи заходів громадського і державного регулювання.

Необхідно знати, що методи регулювання соціально-трудових відносин здійснюються на відповідних рівнях регулювання цих відносин. Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні цілі і завдання, а відповідно, і різні функції та регулятори.

Так на мегаекономічному (міжнародному) рівні визначальний внесок у розробку правових норм і процедур у сфері трудових відносин і соціальних інститутів зробила Міжнародна організація праці (МОП). Головна її заслуга полягає у нормотворчій діяльності (підготовка та прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій в галузі профспілкових свобод і гуманізації умов праці).

На макроекономічному рівні соціально-трудові відносини регулюються законодавчо-правовою й економіко-нормативною базою, системою програмно-нормативної регламентації, інструментами державних економічних і соціальних програм. В Україні законодавча база регулює соціально-трудові відносини за такими напрямами: зайнятість, оплата праці, соціальні гарантії, умови та охорона праці, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога, розвиток колективно-договірного процесу і т. інше.

Треба знати, що основним недоліком вітчизняної нормативно-регулюючої системи є декларативність багатьох положень законів, постанов указів, відсутність дієвого механізму реалізації положень конкретних документів.

Правовою основою соціального партнерства в Україні є національні законодавчі та нормативні акти, які регулюють соціально-трудові відносини. Це законодавство розроблялося на основі ратифікованих Україною конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП).

Студенти повинні ознайомитися з системою розбудови правових засад соціального партнерства в Україні.

Система програмної та нормотворчої діяльності для регулювання соціально-трудових відносин охоплює такі напрями і зайнятість населення, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика та інше.

Основними джерелами трудового законодавства в Україні є:

• Кодекс законів про працю України

• Закони України («Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів», «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності», «Про охорону праці»)

• накази Президента України, Постанови КМУ з питань праці, зайнятості, які покликані регулювати соціально-трудові відносини.

Примічені нормативно-правові акти діють на всій території України і поширюються на всі трудові правовідносини.

Фінансове забезпечення діяльності подібних тристоронніх органів у світовій практиці здійснюється за рахунок або коштів державного бюджету, або коштів сторін. В Україні діяльність НРСП фінансується державним бюджетом.

Механізмом соціального партнерства характеризується постійним переговорним процесом, нормативно-правовим, організаційним та політично-ідеологічним забезпеченням, нормативним встановленням процедур узгодження інтересів, участю представників громадських об’єднань у розробці договорів і угод в ході якого всіма учасниками на основі рівноправності сторін спільно виробляються рішення. При постійній відмінності, а часто й суперечності інтересів сторін, переговорний процес є найраціональнішим способом досягнення взаємоприйнятних результатів.

Основним напрямом і, водночас, засобом ефективного соціального партнерства є колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці. Воно полягає в укладанні та виконанні системи колективних договорів, генеральної, галузевих та регіональних угод.

Колективний договір – це правовий акт, що укладається з метою регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві (в організації) між найманими працівниками та роботодавцем для узгодження їхніх інтересів. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Колективна угода – це правовий акт, який укладається з метою регулювання соціально-трудових відносин на рівні галузі (галузева угода), регіону (регіональна угода) або країни (генеральна угода) між повноважними представниками найманих працівників та роботодавців.

Треба знати, що правові засади розробки, укладання та виконання колективних договорів і угод визначаються Законом України «Про колективні договори і угоди».

Сторонами генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання власників, або уповноважені ними органи і профспілки чи об’єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладання угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців і об’єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективними органами.

Сторонами, які мають право на ведення переговорів і укладання колективних договорів є: від імені найманих працівників – професійні спілки, об’єднання профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким організаціям трудящих, наділених трудовими колективами з відповідними повноваженнями.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі визначаються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

• оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

• зміни в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування праці;

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

• режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

• умов та охорони праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

• гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

• умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Зміст угод визначається сторонами в межах їх компетенції на відповідному рівні.

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:

• гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості;

• мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

• розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

• соціального страхування;

• трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;

• умов охорони праці й навколишнього природного середовища;

• задоволення духовних потреб населення;

• умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:

• нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі);

• встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості;

• трудових відносин;

• умов і охорони праці;

• житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;

• умов зростання фондів оплати праці;

• встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Галузева угода не може погіршувати становище трудящих по­рівняно з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Студентам необхідно знати на кого поширюються положення колективного договору, генеральної, галузевої, регіональної угоди.

Користуючись Законом України «Про колективні договори і угоди» треба вивчити порядок ведення колективних переговорів, що передують укладенню колективного договору, врегулювання розбіжностей під час ведення переговорів, контроль за виконанням колективного договору.

Останнім напрямом теми є вивчення міжнародного досвіду регулювання соціально-трудових відносин у розвинених країнах, який свідчить, що високого рівня соціально-економічного розвитку в цих країнах досягнуто значною мірою завдяки конструктивній співпраці між соціальними партнерами. Високі соціально-економічні результати свідчать про те, що соціальні партнери беруть на себе і несуть рівнозначну відповідальність за розробку й використання взаємоприйнятних рішень і збереження соціальної злагоди.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

1. Вивчити основні терміни, поняття, визначення та скласти термінологічний словник за темою.

2. Вивчення та конспектування теоретичного матеріалу з питання «Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин».

3. Зробіть добірку нормативно-правових актів України, в яких містяться норми, регулюючі соціально-трудові відносини.

Вправа

Складіть структуру колективного договору організації.