Таблиця
5.1
Поділ
агровиробничих груп грунтів на підгрупи
№
Нахил
в
Умови
залягання за рельєфом
підгрупи
І
0
- 1°
Широких
вододільних плато і стародавніх
терас (без вираженої западинності)
II
0
- 1°
Рівнин
(зазвичай терасованих) з рясними
западинами
Па
0
- 1°
Западини
терасованих рівнин
III
0-1°
Вузьких
ерозійно-небезпечних плато
IV
0-1°
Моренно-зандрових
рівнин
V
0
- 1°
Днищ
балок
VI
0-1°
Заплав
високого рівня
VII
1
- 2°
Односкатних
схилів простої форми
VIII-1
2
- З°
Односкатних
схилів простої форми
УІІІ-2
2-3°
Односкатних
схилів складної форми з улоговинами
IX
3
- 5°
Схилів
складної форми з улоговинами
X
3
- 5°
Односкатних
схилів простої форми
XI
3
- 5°
Схилів
складної форми з улоговинами
XII
5
- 7°
Односкатних
схилів простої форми
XIII
5
- 7°
Схилів
складної форми з улоговинами
XIV
7
- 10°
Сильноспадаючі
схили
XV
10-
15°
Круті
схили
XVI
більше
15°
Дуже
круті схили
За умовами залягання за рельєфом
Як вже було відзначено вище, у агрогрупи об'єднують близькі у виробничому відношенні ґрунти, які належать до одного типу ґрунтотворення або близькі за стадією розвитку в межах даного типу. Різні види дерново-підзолистих ґрунтів об'єднують тільки з дерново-підзолистими ґрунтами, сірих лісових - з сірими лісовими, чорноземів типових - тільки з чорноземами, які не зазнали деградаційних процесів (опідзолення, оглеення та ін.). Не можна об'єднувати дерново-підзолисті ґрунти з чорноземами або солонцюватими ґрунтами, бо вони різні як за генетичними, так і за агрономічними показниками.
В окремих випадках допускається об'єднання видів, які відносяться до різних генетичних підтипів і є перехідними між різними типами ґрунтів. Так, чорноземи типові допускається об'єднувати з чорноземами слабоопідзоленими або із слабозмитими, тобто, коли ознаки, створені іншим ґрунтотворним процесом, ще не набули чіткого прояву і не впливають суттєво на агрономічні властивості ґрунтів.
При агровиробничому групуванні в умовах прояву водної ерозії ґрунтів слід також враховувати і принципи контурно-меліоративної організації території (КМОТ), що зараз прийнята до реалізації інститутом Землеустрою УААН (Українська академія аграрних наук), його обласними філіями та проектними групами. Згідно з концепцією КМОТ, всі землі господарства поділяють на такі еколого-технологічні групи (за крутістю схилів, еродованістю ґрунтів, наявністю улоговин та характером угідь, сівозмін, агротехніки тощо):
0-3° - землі вододілів та слабкоположистих схилів, де впроваджують зернопросапні сівозміни з максимальним насиченням просапними культурами;
3-7° - землі, де практикуються ґрунтозахисні зерно-трав'яні та трав'яно-зернові сівозміни з виключенням просапних;
7° - землі із середньо- і сильноеродованими ґрунтами, які підлягають суцільному залуженню багаторічними травами.
Сильноеродовані розчленовані ярами та промоїнами схили крутістю понад 12° підлягають суцільному залісненню.
В одну агрогрупу об'єднують лише ті види ґрунтів, які близькі за умовами залягання і ступенем впливу на них ґрунтотворного процесу. Наприклад, слабо-, середньо- і сильнопідзолисті ґрунти не можуть увійти до однієї агровиробничої групи, хоча вони близькі за генезисом і відносяться до одного ґрунтового типу. Ступінь їхнього опідзолення настільки різний, що кожний із них потребує різних агротехнічних і меліоративних заходів. У даному випадку можна об'єднувати лише слабо- і середньопідзолистий або середньо- і сильнопідзолистий види. Об'єднувати слабо- і сильнопідзолисті ґрунти не можна.
Опідзолені ґрунти Лісостепу (чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені, сірі лісові та ясно-сірі лісові) можна об'єднати лише у дві агровиробничі групи: чорноземи опідзолені і темно-сірі опідзолені, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. Ґрунти першої агрогрупи менш опідзолені, ніж ґрунти другої, в меншій мірі кислі, містять більше гумусу, кальцію, більшою мірою оструктурені, в меншій мірі потребують вапнування і в цілому більш родючі. При використанні ґрунтів другої групи виникає потреба в підвищенні доз добрив, поповненні запасів органічної речовини, вапнуванні тощо.
Не можна об'єднувати в одну агрогрупу солончакові і солонцюваті ґрунти. Низька родючість солончакових ґрунтів зумовлена високою концентрацією в них і токсичністю легкорозчинних солей, а солонцюваті мають несприятливі фізичні та фізико-механічні властивості, хоча солей в них може і не бути. Корінне поліпшення перших можливе лише за умови вилучення з них надлишку солей, а солонцюваті ґрунти більшою мірою потребують поліпшення агрофізичних властивостей. Дані ґрунти досить різноманітні навіть у межах одного типу. Солончакові ґрунти можуть бути слабо-, середньо- і сильнозасолені різними солями, що значною мірою впливає на сільськогосподарські культури і агрозаходи при їхньому вирощуванні. Так, слабосолончакуваті ґрунти використовують під усі культури без меліоративного поліпшення, а сильносолончакові містять велику кількість водорозчинних солей, які вилучають промивками у поєднанні зі штучним дренажем, і вирощують на них лише окремі (солестійкі) культури.
Велике значення має і тип (хімізм) засолення. Не можна об'єднувати в одну агровиробничу групу ґрунти, засолені содою, хлоридами та сульфатами.
Солонцеві ґрунти також досить різноманітні за ступенем і характером солонцюватості, що сильно впливає на їхні агрономічні властивості. Солонцюваті чорноземи, лучні та інші ґрунти можуть бути слабо-, середньо- і сильносолонцюватими або солонцями. Агрономічні властивості цих ґрунтів погіршуються з підвищенням солонцюватості.
Слабосолонцюваті ґрунти (чорноземи, лучно-чорноземні і лучні) відносно родючі, проте суттєво відрізняються від своїх несолонцюватих аналогів, маючи негативні технологічні властивості у зв'язку з поганою структурністю та наявністю лужної реакції. У середньосолонцюватих видів негативні властивості проявляються сильніше, а у сильносолонцюватих ґрунтів і солонців взагалі дуже сильно. Сильносолонцюваті ґрунти і особливо солонці безструктурні, володіють негативними технологічними властивостями і легко запливають, утворюють ґрунтову кірку, в'язкі та пластичні у вологому і тверді та щільні у сухому стані. Кіркові солонці майже неродючі. Для їхнього покращення потрібна докорінна перебудова, тоді як слабо- і середньосолонцюваті ґрунти можуть бути покращені гіпсуванням, відповідною агротехнікою, внесенням органічних добрив та фітомеліорацією.
Велике значення має також глибина залягання щільного солонцевого (ілювіального) горизонту. Наприклад, у чорноземів слабосолонцюватих він залягає на глибині 20-35 см, у середньосолонцюватих - 20-30, у сильносолонцюватих - 15-20, тоді як у кіркових солонців ілювіальний горизонт розміщений на поверхні або на глибині 3-10 см. Від вказаного показника залежить родючість, глибина обробітку та заходи покращення ґрунтів.
Для групування грунтів велике значення має гранулометричний склад, який визначає водопроникність, водопідіймальну здатність, швидкість висихання, вологоємкість, доступність ґрунтової вологи для рослин, швидкість фільтрації і всмоктування води, тепловий і водно-повітряний режими.
Велике значення має і структурний стан ґрунтів. Чим структурніший ґрунт, тим він пухкіший, легше обробляється і дає кращу якість оранки.
Важливу роль відіграє також ґрунтотворна порода, її будова, гранулометричний і хімічний склад, властивості, а також глибина залягання підстилаючих, особливо щільних, порід. У деяких випадках значення породи настільки велика, що ґрунти навіть одного генетичного виду мають бути віднесені до різних агровиробничих груп. Наприклад, чорноземи типові на суглинковому лесі та їхні аналоги на щільних глинах чи продуктах вивітрювання крейди мають відноситися до різних груп. Дерново-підзолисті піщані ґрунти, що залягають на пісках, та ті, що сформувалися на пісках, підстелених мертелями чи глинами, теж не можна об'єднувати. Такі ґрунти мають різній водно-повітряні та поживні режими і їх слід віднести до різних агровиробничих груп.
При агровиробничому групуванні ґрунтів слід враховувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують ґрунти, які вимагають спеціального використання та різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльовані, заболочені, солончакуваті та солонцеві ґрунти і більшість пісків. Неправильне використання таких ґрунтів може не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.
У кожній грунтово-кліматичній зоні необхідно враховувати низку показників, властивих ґрунтам лише даної зони. На Поліссі до таких відносяться ступінь опідзолення і кислотність, характер і ступінь заболочення, розміри ділянок, що обробляються. У Лісостепу суттєве значення мають ступінь вилугованості та кислотності ґрунтів, характер водного режиму. В Степу і Сухому Степу також необхідно враховувати ступінь карбонатності, солонцюватості і характер водного режиму, наявність комплексності та її характер.
Користуючись набором таких показників, виражених об'єктивними числовими даними, можна розробити достовірне агровиробниче групування ґрунтів для будь-якої території.