1.4. Філософія економічної науки

Економісти мають різні філософські погляди на світ економіки і цим визначені їхні рекомендації щодо його поліпшення.

Можна виокремити три філософські концепції. Це класична (ліберальна), кейнсіанська і марксистська.

Класичну концепцію започаткували ще А. Сміт й Д. Рікардо, нині вона відома як лібералізм. Основним її постулатом є те, що тільки приватна власність ефективна.

Ринковий механізм, на думку лібералів, – єдиний ефективний засіб, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість та стабільність. Ліберали – категоричні противники державного втручання в економіку, вважають, що воно має бути мінімальним. Державне втручання в інші аспекти господарського життя блокує діяльність ринку, тобто порушує механізм передавання інформації.

Кейнсіанська концепція організації економіки розвинулася на тлі так званої великої депресії 1929-1933 рр., яка охопила майже увесь західний світ. Вона пов'язана з іменем одного з найвидатніших економістів ХХ ст. – англійця Дж. М. Кейнса. Його праця "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", опублікована 1936 р., зробила справжню революцію в економічній науці та в господарській практиці.

Кейнс висловлювався за змішану економіку, у якій є місце різним формам власності, серед них й державній. Заперечував Кейнс наявність у ринковій системі автоматичного механізму, який забезпечує зба­лан­сованість і стабільність, отже, й повну зайнятість ресурсів. Оскільки ринковий механізм, як координатор економічного життя, не спрацьовує, то Кейнс уважав неодмінним державне втручання. Іншими словами, він обґрунтував неминучість державного регулювання економіки.

Марксистська концепція має коріння в бажаннях та утопіях багатьох мислителів минулого, які хотіли зробити суспільство ліпшим, справедливим. З погляду марксистської концепції, ринкова економіка та й інші, що ґрунтуються на приватній власності, неефективні, є втіленням хаосу і нерівності.

Ринковий механізм не спроможний забезпечити збалансованої національної економіки. Він генерує економічні цикли і кризи, які дедалі поглиблюються і, зрештою, призводять до руйнування усієї економічної системи.

Основою справедливого ладу комуністи вважають усезагальну суспільну, а фактично – державну власність. Тільки на засадах державної власності, твердять вони, можна забезпечити

Марксистська доктрина обстоює зрівняльний характер розподілу, економічну рівність людей. Усі люди повинні мати однаковий рівень споживання.

1.5. З історії розвитку економічної теорії

Глибоке засвоєння економічної теорії, як і економічної науки загалом, пов'язане з пізнанням її історичних джерел і законо­мірностей розвитку.

Історія є ключем до розуміння самої природи науки. Економічні знання сягають дохристиянської доби, їхнє коріння можна віднайти у творах мислителів стародавніх Греції й Риму і ще давніших часів.

На розвиток економічної теорії особливо великий вплив мали формування національного ринку й національної економіки, розвиток ремесел, торгівлі, поглиблення суспільного поділу праці.

Певний прорив у галузі економічної науки пов'язаний з меркантилізмом. Цей термін у науковий обіг увів у XVIII ст. А. Сміт.

Розрізняють ранніх і пізніх меркантилістів. Якщо ранні меркантилісти (період до великих географічних відкриттів) ототожнювали багатство з грошима, гроші – із золотом та сріблом, а головною їхньою ідеєю була ідея "грошового балансу", то пізні меркантилісти під багатством розуміли надлишок продуктів, які обмінюють на зовнішньому ринкові на гроші, а ідеальним уважали позитивний торговельний баланс. В економічній політиці заохочували вивезення готових виробів в інші країни, а в зовнішній торгівлі – протекціонізм.

З меркантилізмом пов'язане виникнення терміна політична економія. Цей термін увів француз А. Монкретьєн на початку XVII ст.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробили творці теорії трудової вартості.

Ця школа також пройшла істотну еволюцію, у якій особливе місце належить так званому фізіократизму (влада природи). Цей термін увів А. Сміт.

Фізіократи, на відміну від меркантилістів, багатством націй уважали не гроші, а "продукт землі", джерелом якого є сільсько­господарське виробництво, землеробство.

Головний твір фізіократів "Економічна таблиця" Ф. Кене (1758). Усе суспільство Ф. Кене розділяв на три класи: 1) продуктивний (фермери і наймані сільськогосподарські пра­ців­ники); 2) клас земельних власників; 3) непродуктивний клас – люди, зайняті за межами сільського господарства.

Усі три класи перебувають між собою в економічній взаємодії.

 Праця Ф. Кене – це геніальна спроба вперше в історії економічної думки розглянути процес відтворення сумарного продукту нації. Однак ця схема не охоплювала процесу відтворення всього національного продукту, оскільки вилучала працю, застосовувану в промисловості.

Напрям економічної науки – класична школа – виник у XVII ст. і проіснував до початку ХІХ ст.

Історична заслуга класичної школи полягає в тому, що вона пов'язала джерело багатства з працею, започаткувавши теорію трудової вартості. До представників цієї школи належать передусім Вільям Петті (1623-1687) – батько політичної економії за К. Марксом, Адам Сміт (1723-1790), Давид Рікардо (1772-1823), Томас Мальтус (1766-1834), Джон Стюарт Мілль (1806-1873).

Класична школа економічної теорії пов'язана насамперед з іменем А. Сміта. Він уперше підбив підсумки розвитку економічної думки і започаткував теорію трудової вартості.

Економічну науку А. Сміт сприймав як учення про багатство та способи його збільшення. Багатство нації втілене в продукції, яку споживає народ країни. Дослідження джерела багатства А. Сміт пов'язав з поділом праці (спеціалізацією працівників), який, поряд з накопиченням капіталу, визначає продуктивність праці. Отже, зростання багатства зумовлене рівнем накопичення капіталу та способами його використання.

Регулятором процесу створення багатства, за А. Смітом, є "невидима рука" ринку: коли людина діє із власної вигоди, то це природно, або, точніше, неминуче приводить її до того, що вона віддає переваги тому заняттю, яке найбільш вигідне суспільству.

Учений також розвинув учення про об'єктивні економічні закони, які керують виробництвом, де й створюється багатство народів. Йому була близькою ідея "природної гармонії" (рівноваги), що усталюється в економіці стихійно, без державного втручання, і є оптимальним режимом функціювання економічної системи. Ринок сам себе регулює.

До того ж, А. Сміт уперше визначив двояке завдання еко­номіч­ної науки: її позитивний і нор­мативний аспекти.

Продуктивним у розвитку економічної науки було ХІХ ст. Саме тоді відбулася диференціація економічних поглядів, що привело до виникнення нових напрямів в економічній теорії. Один із них сформувався на базі класичної політичної економії, соціалістичної ідеї та філософської діалектики – марксистський напрям, реп­резентований К. Марксом та Ф. Енгельсом. Головний твір цього напряму – "Капітал" К. Маркса, перший том вийшов у світ 1867 р.

За умов економічних потрясінь і соціальних катаклізмів другої половини ХІХ ст. марксистська економічна доктрина здобувала щораз більше прихильників. Її основу становила концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас та утвердження соціалістичного ладу.

К. Маркс був викривачем болячок капіталізму та пророком його неминучої загибелі. Він трактував історію як результат неперервної боротьби соціальних сил і вважав, що панівні класи протистоять пригнобленим у всі часи. Основна увага К. Маркса була спрямована на перспективи й цілі соціальної революції.

Реалії суспільно-економічної ситуації в Європі ХІХ ст. поставили на порядок денний питання про критику класичної концепції й розроблення нових економічних теорій.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в економічній науці виникли нові школи.

Основи нової історичної школи (Г. Шмолер, Л. Брентано, К. Бюхер, В. Зомбарт) були закладені ще в середині ХІХ ст. Представники цієї школи відмовились від цілісної абстрактної економічної теорії, заперечуючи універсальний характер еко­номічних законів і підмінили її історією національної економіки. Вони вважали, що економічне життя країни регульоване не універсальним механізмом ринку, а специфічними для кожної нації історично сформованими соціальними інститутами, серед яких вирішальну роль відіграє держава.

Австрійська школа граничної корисності (суб'єктивно-психоло­гічний напрям економічної науки) виникла в 70-80-ті роки ХІХ ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк) і зосередила увагу економічної теорії на споживачеві, корисності як визначальному чинникові цінності. Її представники заперечували трудову теорію вартості (цінності), вважаючи основою ціноутворення суб'єктивну корисність і зводячи цінність факторів виробництва й життєвих благ до їхньої суб'єктивної цінності. Ці ідеї були викладені й розвинуті за допомогою граничного (маржинального) аналізу, який і дав назву економічній школі – маржиналізм.

Цінність товару, на їх думку, визначена не затратами праці (її кількістю) на виробництво товару, а суб'єктивно-психологічними особливостями сприйняття цінності товару покупцем.

Сприйняття ж цінності товару індивідуальне для кожного покупця і залежить від корисності, яку дасть покупцеві купівля цього товару. Корисність залежить, по-перше, від системи потреб; по-друге, від запасу товару у споживача. Причому що більший запас цього товару, то меншу корисність має кожний наступний з них. У цьому й полягає суть закону спадної граничної корисності – фундаментального принципу маржиналізму.

Кембриджська школа, що виникла в Англії наприкінці ХІХ ст., акцентувала увагу на розвиткові мікроекономічного аналізу економічних явищ (А. Маршалл, А. Пігу). Запропоновані представниками цієї школи ідеї лягли в основу важливого розділу сучасної економічної теорії – мікроекономіки. Відмовившись від пошуків джерела цінності (вартості), тобто від причиново-наслідкового аналізу, А. Маршалл, якого вважають засновником неокласичного напряму економічної теорії, застосував функціональний аналіз економічних явищ за принципом їхньої взаємозалежності, взаємного впливу. Учений розробив свою теорію цінності й на її підставі – теорію ціни, згідно з якою ринкова ціна є рівноважна функціональних залежностей попиту і пропозиції. А. Маршалл уперше поєднав дослідження економічних процесів з математичним апаратом. Його головна праця "Принципи політичної економії" багато десятиріч була підручником з економічної теорії на Заході. А. Маршалла.

Американська школа кінця ХІХ – початку ХХ ст., подібно до австрійської та кембриджської, широко використовувала ідеї суб'єктивізму та психологізму. Її найвідоміший представник Джон Бейтс Кларк усебічно обґрунтував принцип маржиналізму (граничності), синтезував маржиналістські концепції своїх попередників і створив теорію граничної продуктивності. Чільне місце в економічній науці Кларк відводив теорії розподілу, згідно з якою розподіл відбувається відповідно до внеску кожного фактора виробництва (праця, капітал, земля), до того ж в процесі виробництва простежується спадна продуктивність праці та капіталу. Учений також стверджував, що доходи робітників і підприємців відповідають реальному внескові праці й капіталу в кінцевий продукт виробництва.

Отже, в останній чверті ХІХ- на початку ХХ ст. в економічній науці сформувався неокласичний напрям. Його теоретичними засадами є мікроекономічний аналіз і маржиналізм.

Представники неокласичного напряму сформулювали закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції; розробили систему загальної економічної рівноваги та її математичну інтерпретацію; розвинули мікроекономічний аналіз; почали застосовувати математичні методи в економічних дос­лідженнях; господарку розглядали як сукупність мікроекономічних агентів (споживачів, продавців, фірм), які дбають про максимум доходу і мінімум витрат.

Історичне значення неокласичного напряму полягало в тому, що він дедалі більше перетворювався в науку про раціональну господарську діяльність.

Однією з провідних течій сучасної економічної теорії є кейнсіанство,засновником якого був видатний англійський економіст Дж.М. Кейнс. Дж.М. Кейнс та його прихильники:визнали серйозні хиби у механізмі вільної конкуренції, що з най­більшою очевидністю виявилося у Великій депресії 1929-1933 рр.;обґрунтували потребу державного втручання в економіку;на противагу традиційному мікроекономічному аналізові Дж. М.Кейнс увів в економічну теорію новий – макроеко­но­мічний – метод аналізу, з позиції якого досліджував кількісні функці­ональні залежності в економіці таких сукупних економічних величин, як ВВП і національний дохід, інвестиції й зайнятість населення, споживання й заощад­ження, сукупна кількість грошей в обігу;Дж. М. Кейнс, змістивши увагу з проблеми пропозиції ресурсів (неокласична школа) на проблему ефективного попиту, висунув теорію мультиплікатора.

Ідеї кейнсіанців з найбільшою повнотою викладено в праці Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936).

Якщо теорія Дж. М. Кейнса та його послідовників передбачала втручання держави в господарські процеси, то неоліберальна школа з її концепцією "соціального ринкового господарства" (Л. Мізес, Ф. Гаєк, В. Бекон та ін.) була на позиціях свободи дій, спиралася на загальнолюдські цінності. Щоправда, неоліберали також визнавали можливість обмеженого впливу держави на економіку, щоб забезпечити умови вільної конкуренції. Погляди економістів цього напряму були особливо популярними після Другої світової війни у країнах Західної Європи, зокрема у ФРН.

З початком світового економічного спаду (1974-1975 рр.) кейн­сіанство перестало бути провідним напрямом економічної теорії й економічної політики.

На чільне місце вийшов неокласичний, неоконсервативний напрям, представники якого визнали, що потрібно обмежити втручання держави для забезпе­чення свободи дій ринкових сил.

Найважливішими напрямами "оновленої" неокласичної концепції в сучасних умовах є монетаризмчиказької школи,економіка пропозиції, теорія раціональних сподівань.

Монетаризмчиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідманом акцентує увагу на тому, що головною причиною змін у загальному обсязі продукції і рівні цін є коливання пропозиції грошей.

Економіка пропозиціїорієнтує на пропозицію через пере­роз­по­діл національного доходу на користь великого та серед­нього виробництва, зниження податків на корпорації, щоб викорис­тати частину прибутку для прискорення науково-технічного прогресу і зменшити державні видатки на соціальні програми. Особлива увага приділена застосуванню в державному регу­лю­ванні податкових інструментів, пошукам оптимальної ставки податків, яка б забезпечувала максимальні надходження до бюджету і не зменшувала стимулів приват­ного під­приємництва (крива Лафера).

Теорія раціональних сподіваньобґрунтовує тезу, що економічні суб'єкти (корпорації, споживачі) за допомогою комп'юте­ризації можуть раціонально використовувати інформацію й опе­ративно реагувати на зрушення в економічній діяльності та ринкових відносинах.

Досить тривале протистояння концепції Дж. М. Кейнса і неокласичної школи закінчилося так званим неокласичним синтезом. Цю ідею висунули ще наприкінці 1930-х років, проте остаточно обґрунтував її американський економіст П. Семюелсон. Представники нео­класичного синтезу, розглядаючи західну економічну систему як змішану, не абсолюти­зують регулятивного впливу ринку на економіку й визнають ситуативну ефективність різних методів державного впливу на неї.

Найвизначнішим представником неокласичного синтезу є видатний американський економіст і один з перших Нобелівських лауреатів з економіки, автор одного з найпопулярніших підручників із сучасної економічної теорії ("Economics") П. Семюелсон. Цей учений окреслив предмет економічної теорії, сучасні методи дослідження економіки, об'єднав в одному підручникові макро- і мікроекономіку.

У 60-70-х роках ХХ ст. в економічній науці еволюціонував інсти­туціонально-соціальний напрям, який виник ще у 20-30-х роках ХХ ст. на базі історичної школи. Представники цього напряму Дж. К. Гелбрейт, А. Арон, Р. Арон, В. Ростоу, Д. Бел, А. Тофлер та інші критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем. Вони виступили за соціологізацію економічної теорії та розробляли концепції трансформації ринкової економіки в умовах науково-технічної революції.

Останні десятиріччя ХХ ст. було ознаменовано розвитком і зростанням ролі неоінституціоналізму (нова інституційна еко­номіка), який предметом економічного аналізму зробив транс­акційні витрати і права власності (Р. Коуз, О. Вільямсон, Д. Норт та ін.).