Розділ 2. Радянізація західних областей України.

1. Відновлення радянської влади в західних областях України.

В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду 1946—1947 рр. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, технікуми тощо. Лише в сільські школи західноукраїнських областей у 1944-1950 рр. було направлено майже 44 тис. учителів, у Західну Україну прибуло 20 тис. кваліфікованих робітників, чимало інженерно-технічних працівників, спеціалістів сільського господарства. Утворювалась мережа партійних і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки. У 1950 р. у Західній Україні налічувалося 88 тис. комуністів проти 31 тис. у 1946 р. У грудні 1945 р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях. Згодом подібні підрозділи було організовано в галузевих міністерствах, інших управлінських республіканських структурах. Питаннями щодо західних областей відав один із заступників голови уряду, а в міністерствах — один із заступників міністра.

За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.

У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не довіряв і керував краєм за допомогою вимуштруваних на сході, але чужих місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація.

Радянізація на західноукраїнських землях у 1944—1950-х pp.

Складові радянізації

Особливості

• Націоналізація приватної власності • Колективізація • Індустріалізація • Ліквідація УГКЦ • Культурна революція • Боротьба з ОУН-УПА • Репресії і депортація незгодних з існуючим режимом

• Одночасність процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсовані темпи • Слабкість економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості) • Майже повна відсутність місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки • Неоднозначне сприйняття населенням соціальних перетворень, пасивний і активний (збройний) опір радянізації • Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. Установлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було створено спеціальний відділ у справах західних областей

2. Колективізація західноукраїнського села.

Колективізація, яка проводилася у сільському господарстві західних областей} України в роки четвертої п'ятирічки за допомогою різних соціальних засобів — примусу, погрожування, залякування, шантажу, провокації, вивезення в Сибір і навіть вбивства, — здебільшого належного ефекту не давала.

На початку четвертої п'ятирічки (за даними фінансових і заготівельних органів) у семи західних областях (без Закарпатської) налічувалося 65 тис. так званих куркульських господарств. Вони становили 4,8% загальної кількості господарств і володіли 13,7% земельних угідь. Близько 3 тис. так званих куркульських дворів було на Закарпатті. Звичайно, це були міцні селянські господарства, які мали у своєму розпорядженні землю, пасовища, худобу, тяглову силу, сільськогосподарський реманент. Державні органи насамперед прагнули шляхом політичних та економічних обмежень зменшити розміри землеволодіння саме цих селянських господарств, їм були збільшені на 50% норми поставок сільськогосподарської продукції, на 1—3 місяці скорочені нормативні строки здачі, введено також підвищене оподаткування доходів господарств залежно від їх розмірів, для цієї категорії господарств скасовувалися всі пільги. Тисячі мирних жителів Західної України, переважно досвідчені і вмілі господарі, були виселені у Сибір, кинуті до сумнозвісного ГУЛАГу.

Наслідком цих заходів стала примусова колективізація. До середини 1950 р. вже налічувалося близько 7,2 тис. колгоспів, у які входили майже 93%, а до середини 1951 р. — понад 95% селянських господарств. Колективізація здійснювалася під суворим політичним контролем з боку партійних організацій і супроводжувалась збройною боротьбою з УПА. На початку 50-х років колективізацію у західних областях України було завершено.