2. Кримська наступальна операція.

У квітні – на початку травня 1944 р. війська 4 Українського фронту, Чорноморського флоту, Азовської військової флотилії у взаємодії з Окремою Приморською армією, яка наступала через Керченський півострів, провели Кримську наступальну операцію. Після прориву 8 квітня Перекопських укріплень 13 квітня війська визволили Сімферополь, 9 травня – Севастополь. 12 травня Крим був повністю очищений від гітлерівців. У боях за Крим нацисти втратили 100 тис солдатів і офіцерів. Обстановка в басейні Чорного моря змінилась докорінно. Радянський Чорноморський флот став тут панівним.

Розгром нацистських військ у Криму викликав хвилю піднесення у місцевого населення, але досить швидко її заступили заціпеніння і жах. Усе кримськотатарське населення було звинувачено в співробітництві з окупантами і за рішенням Державного комітету оборони у травні 1944 р. виселено в Середню Азію. Із загальної кількості (238.5 тис. чол.) виселених 86 % становили жінки і діти. Майже половина кримських татар у 1944-1945 рр. вимерла.

Така ж доля спіткала грецьке, вірменське, а згодом і болгарське населення. Ще раніше, в 1941 р., з території України в східні райони Радянського Союзу були виселені німці, сотні тисяч з яких здавна жили в південних областях України. Десятиліттями над ними висіло звинувачення в зраді.

3. Завершальний етап боротьби в тилу.

Формування дивізії „Галичина” розпочалося у Львові в квітні 1943 р. за ініціативою голови УЦК В.Кубійовича та німецького військового керівництва, зокрема галицького намісника О.Вехтера. Акцію підтримував і полковник А.Мельник, який вважав дивізію зародком української армії у складі вермахту на зразок легіону УСС часів першої світової війни. Провід ОУН-Б і командування УПА виступили проти і закликали її солдат переходити до повстанців. Та близько 60 тис. добровольців зголосилися до дивізії, що отримала назву „Галичина”. Після вишколу у спеціальних таборах Австрії і Франції та нетривалого перебування у Словенії дивізія була перекинута на Східний фронт під Броди. Наприкінці липня 1944 р. у ході Львівської наступальної операції радянських військ „Галичина” потрапила в оточення і була розгромлена. Близько трьох тисяч її солдат приєдналися до УПА, а з рештки пізніше була утворена Перша Українська дивізія.

На початку 1944 р. командування вермахту намагалося привернути на свій бік багатотисячні загони УПА та підпілля ОУН. Були випущені з концтабору С.Бандера, Я.Стецько та інші провідні українські діячі. Відразу після звільнення С.Бандеру запросили на нараду до Розенберга за участю командуючого Російською Визвольною Армією генерала Власова, але голова проводу ОУН відмовився. Протистояння німецьким окупаційним властям та військам вермахту тривало до останніх днів їх перебування в Україні. Це не завадило деяким повстанським командирам вступати в переговори, найчастіше з угорськими частинами, та діставати від них зброю.

Фото Ярослав Стецько

Попри намагання УПА уникнути боїв з фронтовими частинами Червоної армії не вдавалось. Вперше зіткнулись з радянськими військами у лютому 1944 р., частини групи УПА-Південь. А коли наприкінці місяця повстанці загону П.Олійника напали на військову колону і смертельно поранили командуючого фронтом генерала М.Ватутіна, у цьому районі розгорілися напружені бої. Близько 30 тис. солдат фронтових частин і бригад НКВС взяли участь у каральній операції проти восьми куренів повстанців. Проривом Червоної армії на Львів влітку 1944 р. Волинська група УПА була відрізана від основних сил. Наказом Р.Шухевича генеральний штаб, політичний провід і більшість частин групи УПА-Північ перебазувались у Карпати.

Фото Роман Шухевич

Отже, восени 1944 р. на західноукраїнські землі повернувся режим сталінської диктатури. Невдовзі знову потягнулися до Сибіру та Далекого Сходу численні ешелони, які вивозили українців за стандартними звинуваченнями у націоналізмі, співробітництві з окупантами. Репресіям і арештам піддавалися всі, хто мав щонайменше відношення до ОУН або УПА, працював в органах або установах німецької адміністрації. Почалася мобілізація до війська. Близько 400 тис. чоловік повинні були з’явитись на призовні пункти.

Але десятки тисяч юнаків на заклик УПА поповнили ряди повстанців. За архівними даними тільки у Галичині 150 тис. – майже половина призовників – не прибули до військкоматів.