Запитання:

1. Яку долю визначено Україні радянсько-німецьким договором 1939 р.?

2. Чим на ваш погляд викликана репресивна політика СРСР у Західній Україні?

3. Чому провалився план „Барбаросса”?

4. Як відбувалась в 1941 р. евакуація і якою була її ефективність?

5. Що являє собою „новий порядок”? Що було його метою?

6. В чому полягала суть плану „Ост”?

7. Які історичні передумови виникнення двох течій руху Опору в Україні?

8. Чому зазнала краху спроба ОУН проголосити незалежність України 30 червня 1941 р.?

9. Охарактеризуйте вересневі операції 1943 р.

10. Дайте оцінку мобілізаційним заходам радянського режиму в Україні 1942-1943 рр.

11. Що вам відомо про операцію „рейкова війна”?

12. У чому ви вбачаєте суперечливість і трагедію діяльності ОУН?

13. Назвіть основні наступальні операції Червоної армії на Правобережній Україні.

14. Як можна пояснити рішення про виселення кримськотатарського, грецького та вірменського населення в східні райони СРСР?

15. Які видатні твори українського мистецтва були створені в роки війни?

Тема 10. Урср в 1950-1980 рр. Розділ 1. Україна в період повоєнної відбудови.

1. Урср – співзасновниця Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій.

У ході переговорів щодо утворення ООН радянська сторона , висунула пропозицію про включення до майбутньої міжнародної організації усіх радянських республік як повноправних членів. Цю пропозицію союзники відкинули, але для України та Білорусії, що були найзначнішими за чисельністю населення та за територією і найбільше постраждали від війни, був зроблений виняток. 26 червня 1945 р. на конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско делегація Української РСР, як і делегації інших держав-засновниць, підписала Статут ООН. Як член ООН, Україна брала участь у роботі різних її структур, у міжнародних конференціях, зокрема Паризької конференції з питань розробки і підписання договорів з колишніми союзниками Німеччини.

Однак самостійність України в питаннях зовнішньої політики була чисто умовною і мала імітаційний характер. Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установками відповідних зовнішньополітичних служб Наркомату, а пізніше Міністерства закордонних справ СРСР.

До того ж ніякі дипломатичні зв'язки з іншими країнами Україні не були дозволені. Вона не мала жодного посольства в зарубіжних країнах.

Та незважаючи на відсутність власної лінії у зовнішньополітичній діяльності, вихід України на міжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та її фактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

2. Внутрішньополітичне становище України.

У післявоєнний час ще міцніше укріпилася авторитарно-командна система управління всіма сферами суспільного життя. Свого апогею досягла культоманія. У всіх ланках політичної системи — Радах, профспілкових громадських організаціях — панував формалізм. По суті, народовладдя було фікцією.

Однією з визначальних рис політичного життя західного регіону була кадрова політика. Із східних областей УРСР та інших республік до середини 1946 р. у західні області прибуло 86 тис. партійних, радянських, комсомольських працівників, спеціалістів промисловості, сільського господарства, системи народної освіти, охорони здоров'я, культурно-освітніх закладів. Місцевим кадрам у той час не довіряли. І хоч понад ЗО місцевих жителів входили до депутатського корпусу Верховної Ради СРСР і УРСР, реальної влади і впливу на ті чи інші події вони не мали. За свідченням офіційних джерел, до середини 1946 р. на керівну партійну, радянську і культурно-освітню роботу було висунуто 53 тис. активістів з місцевого населення, але висувалися вони здебільшого на другорядні посади — на рівні району або села. Наприклад, 1946 р. з 15120 номенклатурних посад в обкомах партії Західної України місцеві працівники посідали лише 1832 (12,1%). В 1950 р. із 23 тис. членів львівської обласної партійної організації тільки 10% становили вихідці з місцевого населення. На селі комуністів було дуже мало.

Такою ж була ситуація в усіх сферах суспільно-політичного життя західного регіону України. За умов, коли близько 90% керівників різних чинів були прибульцями зі сходу, а тому погано обізнані з місцевими особливостями, не завжди освіченими й компетентними, допускалися серйозні помилки, прорахунки, зловживання, особливо в період встановлення радянських порядків, колективізації, боротьби з українським підпіллям. За вказівками Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що па ну нили у сталінській імперії. Мали місце адміністрування, грубість, порушення законів і прав людини, упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на „східняків” і „західняків”.