Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Україна XX.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
3.66 Mб
Скачать

4. 9 Травня – День Перемоги. Втрати України в роки війни.

Взимку і навесні 1945 р. радянські війська спільно зі союзниками завдали вермахту нищівних ударів, внаслідок яких були визволені з-під німецької окупації Польща, Болгарія, Франція, Бельгія та інші країни Європи. У квітні розгорнулася фінальна Берлінська операціях. Після падіння Берлина і самогубства Гітлера у ніч на 9 травня в передмісті столиці Карлхорст представники армій союзних держав і командування вермахту підписали акт про капітуляцію Німеччини. Війна, яка принесла народам Європи величезні страждання і втрати, закінчилась.

Відступаючи з України, гітлерівці, як і більшовики у 1941-1942 рр., застосовували тактику „спаленої землі”, втрати від якої були жахливими. Навіть їх побіжний перелік свідчить про страшні наслідки і неймовірні страждання, які принесла друга світова війна українському народові. Було зруйновано понад 700 міст і містечок, знищено 28 тис. сіл, що позбавило 10 млн. людей притулку, від німецьких рук загинуло 7 млн. цивільного населення і військовополонених, що складало 16.7% відносно всього населення України. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств відкинуло економіку України на два десятиріччя назад: збитки сягали 40% національних багатств, а загальна шкода народному господарству становила 1.2 трлн. Карбованців. Таким чином, український народ удруге за десять років тяжко постраждав від жорстоких ексцесів тоталітарних режимів.

Офіційні радянські дані про втрати України під час війни (1945 р.)

На території УРСР німецько-фашистські загарбники знищили і замучили 4,4 млн радянських громадян, у тому числі 3,1 млн мирних жителів, 1,3 млн військовополонених, 2 млн радянських громадян потрапили в німецьке рабство. Зруйнували і спалили 714 міст і робітничих містечок, більше 28 тис. сіл, спалили і зруйнували більше; 2 млн будівель, більше 540 тис. надвірних будівель, залишили без притулку близько 10 млн осіб... Німецько-фашистські загарбники зруйнували 16,1 тис. промислових підприємств; знищили чи вивезли 127,8 тис. електромоторів, 81,6 тис. металорізальних верстатів, зруйнували 29,8 тис. км залізничних колій, у тому числі 28,7 тис. км колій магістральних залізниць, 1916 будівель залізничних станцій, 14 тис. поштово-телеграфних закладів, знищили 18 тис. лікувальних закладів, 32,9 тис. шкіл, технікумів, вищих навчальних закладів та науково-дослідних інститутів, 19,2 тис. бібліотек. Зруйнували і розграбували 27,9 тис. колгоспів, 872 радгоспи і 1,3 тис. МТС. Відібрали і вивезли до Німеччини 7594 тис. голів великої рогатої худоби, 3311 тис. коней, 9333 тис. голів свиней, 7317 тис. голів овець і кіз, 59 297 тис. шт. домашньої птиці. Німецько-фашистські загарбники завдали майнових збитків громадянам і народному господарству УРСР на суму 285 млрд карб (у державних цінах 1941 р,).

Розділ 6. Культура в роки війни.

В час війни, коли вирішувалася доля самого сталінського режиму, останній не міг поставити рішучу загату відродженню національних почуттів українців, жорстоко утискуваних в мирний період. Більше того, Москва досить швидко зрозуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести, не спираючись на патріотичні, а у своїй основі національні почуття народу.

З кінця 1941 р. в українській радянській літературі одна за одною починають друкуватися статті істориків і письменників, присвячені величним сторінкам національного минулого, передусім яскравим зразкам відсічі загарбникам і поневолювачам. Раз у раз вони звертаються з різних тематичних приводів до героїчних постатей вітчизняної історії: Ярослава Мудрого, Данила Галицького, П.Конашевича-Сагайдачного. Відроджується потяг до національного традиціоналізму, прориваються назовні мотиви українського патріотизму, що не мав нічого спільного зі штучно культивованим патріотизмом. Відомі діячі культури виступають з узагальнюючими нарисами про український національний театр (Іван Кочерга), музичну культуру (Пилип Козицький), малярство (Карпо Трохименко), мову (Леонід Булаховській).

Роки війни стали часом появи значних, наснажених патріотичним пафосом віршованих творів, які об’єднала тема нестерпної туги за рідною землею, любові до отчого краю (Максим Рильський „Слово про рідну матір”; Павло Тичина „Голос матері”, „В безсонну ніч”; Володимир Сосюра „Любіть Україну”; Леонід Первомайський „На Полтавщині”; Андрій Малишко – цикл „Україно моя”).