5. Політична еволюція оун.

Під час війни відбувався перегляд програмних цілей ОУН. Значною мірою це було пов'язане з поширенням сфери діяльності організації (вона почала діяти в центральних і східних районах України). Спілкуючись із місцевим населенням, оунівці дійшли висновку, що завоювати симпатії до ідеї самостійної, соборної України можливо лише поєднавши національні вимоги з програмою загальнодемократичних перетворень. У червні 1943 р. відбувся III Надзвичайний великий збір ОУН-Б. Він виробив соціально-економічну платформу організації, яка передбачала безплатну передачу землі селянам, свободу вибору форм господарювання. Проголошувалася рівність у правах та обов'язках у майбутній українській державі всіх громадян, що мешкають на її території, незалежно від їхньої національності. ОУН, котра досі вважала себе єдиною національною силою в політичній сфері, визнала право на існування інших політичних течій і партій. Цим вона прагнула забезпечити собі масову підтримку населення.

Надзвичайний збір ОУН-Б 1943 р. справив вирішальний вплив на розгортання національно-визвольної боротьби. З'їзд відбувся, коли нацистський терор в Україні досяг крайніх меж, а сили окупантів вичерпувалися внаслідок поразки на фронтах. Постало питання організації масової збройної боротьби.

ОУН-Б розгорнула роз'яснювальну роботу серед населення, аби донести до нього зміст програмних документів, прийнятих на Надзвичайному зборі. По суті це була програма революційно-демократичних перетворень. У роз'ясненні «За що бореться Українська повстанська армія» командування УПА давало таку відповідь на поставлене питання: «За знищення більшовицької і німецької експлуататорсько-кріпацької системи організації сільського господарства; за безплатну передачу селянам західних українських земель всіх поміщицьких, монастирських та церковних земель; за те, щоб велика промисловість була національно-державною, а дрібна - кооперативно-громадською; за свободу профспілок, за знищення стахановщини, соцзмагання, підвищення норм та інших засобів експлуатації працюючих; за обов'язкове середнє навчання; за свободу друку, слова, переконань, віри й світогляду; за рівність усіх громадян України, незалежно від їх національності, в державних та громадських правах і обов'язках...».

Ця програма здобула широкий відгук серед населення західних земель. Чисельність збройних загонів Української повстанської армії швидко зростала, вдосконалювалась їхня структура. Було введено військові звання — від стрільця до генерала, військові нагороди чи відзнаки за відвагу, створено школи командного складу, засновано газети і журнали. УПА сформувала ударні групи під назвами: УПА-Захід, УПА-Схід, УПА-Північ, УПА-Південь.

6. Стосунки між радянськими та польськими партизанами, упа та Армією Крайовою.

Антигітлерівський рух Опору існував у всіх окупованих країнах Європи. Але майже скрізь він мав, крім внутрішньої охорони, надійну зовнішню підтримку (еміграційні уряди і держави антигітлерівської коаліції). Український національний рух Опору такої підтримки не мав. Англія, США, зв'язані з СРСР союзними зобов'язаннями, навіть не ставили питання про сприяння УПА. Повстанці змушені були покладатися на власні сили. В складі УПА, поряд з українськими, були національні загони грузинів, вірмен, азербайджанців, таджиків.

Що ж до радянських партизанів, то в них, як і раніше, вбачали ворогів ідеї незалежної України. ОУН прагнула витіснити з району своєї дислокації партизанські загони та розвідувально-диверсійні групи, очолювані комуністами. У першій половині 1943 р. це їй значною мірою вдалося: прорадянські партизанські з'єднання відійшли в Білорусію і Східне Поділля. Це було прямим результатом гострої ідеологічної боротьби за вплив серед населення краю, яку більшовицькі комісари програли. Жителі Західної України ототожнювали керовані більшовиками партизанські загони і групи з усією попередньою політикою радянської влади, з насильницькою колективізацією, масовими репресіями, брутальним ігноруванням національних почуттів людей.

Разом з тим верховне командування УПА намагалося налагодити контакти з радянськими партизанами. Умови для цього склалися під час Карпатського рейду з'єднання С. Ковпака. Однак московське керівництво категорично заборонило будь-які переговори з бандерівцями. Трагічним наслідком цього стало вбивство за наказом НКВС комісара з'єднання С. Руднєва за його висловлювання супроти конфронтації двох напрямків руху Опору в Україні.

У жовтні 1943 р. УПА звернулася до радянських партизанів із закликом приєднатися до спільної боротьби пригнічених народів за створення незалежних держав, а не відновлення СРСР. З подібними пропозиціями оунівці зверталися неодноразово, та відповіді не отримували. Натомість розгорталась антиоунівська пропагандистська кампанія. В одній з радянських листівок, поширюваних в окупованих районах 1943 р., стверджувалося, що «Бандера прибув в Україну на німецькій тачанці» і «не так давно Бандера та його прихвосні влаштували були урочисту поїздку до німців на спеціальному поїзді». Як відомо, в цей час С. Бандера був в'язнем німецького концтабору Заксенхаузен.

Фото Степана Бандера

Трагічно склалися відносини УПА з польськими озброєними загонами різних політичних спрямувань, що діяли в Західній Україні. УПА декларувала необхідність ліквідації другорядних фронтів, за винятком більшовицького і нацистського. Але досягти порозуміння з польськими національними силами не вдалося. Українці звинувачували в цьому поляків, котрі прагнули відновлення Польщі в довоєнних кордонах, поляки ж причиною ворожнечі вважали непоступливість українців. А жертвами цього політичного антагонізму було в основному мирне населення.

Таким чином, 1943 р. ознаменувався розгромом гітлерівських військ на Лівобережжі. Значний внесок у це своєю героїчною працею в східних районах СРСР зробили жителі України. Радянські партизанські з'єднання і Українська повстанська армія воювали з окупантами у тилу.