7.Оунівське підпілля 1941-1942 рр.

Український рух Опору не був однорідний з самого початку. Організація українських націоналістів (ОУН), яка було створена ще у 1929 р., у пошуках союзника для боротьби за самостійну соборну Україну вдалася до співпраці з Німеччиною – потенційним ворогом Польщі і СРСР. Хоч у 1940 р. ОУН розділилась на дві фракції – одна під проводом Андрія Мельника (ОУН-М), а друга – Степана Бандери (ОУН-Б), - обидві орієнтувалися на Німеччину. Перед нападом на СРСР у німецькій армії було створено українське збройне об’єднання „Легіон українських націоналістів”, яке складалося з двох підрозділів – „Роланд” і „Нахтігаль” чисельністю близько 600 солдатів та командирів. ОУН-Б сподівалася, що ці війська стануть основою збройних сил майбутньої незалежної України. Разом з німецькою армією вони увійшли до Львова, де 30 травня 1941 р. проголосили створення Української держави. Прем’єр-міністром був обраний Ярослав Стецько. Але ці дії не були узгоджені з німецьким керівництвом. Нацистське політичне керівництво розцінило цей крок як зухвалість і самочинство і силою припинило діяльність націоналістів.

Фото Андрій Мельник

Гестапо заарештувало С.Бандеру та його прибічників і оголосило українських націоналістів ворогами рейху. Було розстріляно 40 провідних членів ОУН, а її діяльність заборонено. Саме тому ОУН почала збройну боротьбу проти німецько-фашистського режиму і вже дуже скоро стала потужною силою Опору в Західній і Правобережній Україні, маючи беззастережну підтримку місцевого населення.

8. Створення Української повстанської армії (упа).

Офіційною датою народження УПА став день 14 жовтня 1942 р., запроваджений пізніше Українською головною визвольною радою як свято українського війська, приурочене до дня покровительки Війська Запорізького Покрови Святої Богородиці.

Характерною рисою УПА була державотворча діяльність у ході визвольних змагань. У районах, які нею контролювались, функціонувало державне управління. Були проголошені та впроваджені необхідні населенню закони про місцеве самоврядування, „Розпорядження в земельній справі”, де йшлось про наділення безземельних і малоземельних селян землею, утворено грошову систему, дирекцію лісів тощо. Армія набула рис національної, мала свою структуру, військові звання.

З перших днів зародження УПА її діяльність мала не регіональний, а всеукраїнський характер, що випливало, насамперед, з політичної програми – боротьби за відновлення самостійної Української держави. Ця мета поєднала у рядах армії, крім членів ОУН, вояків колишньої УНР, бійців і командирів Червоної армії, представників різних національностей більшовицької імперії (20% повстанців становили росіяни, білоруси, узбеки, грузини, вірмени, азербайджанці та ін.).

Течії руху Опору в Україні* (1941—1944 pp.)

Характеристика	Течія
	Радянська	Націоналістична	Польська
Мета	Визволення від загарбників
	Відновлення радянської влади	Відновлення української держави	Відновлення польської держави, повернення західноукраїнських земель до складу Польщі
Організаційне оформлення	1941—-1942 pp. Партизанські загони, з'єднання; радянське підпілля (3500 підпільних організацій і груп)	Похідні групи (1941 p.), Поліська Січ (1941 p.), УПА (листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН	1941—1942 pp. Армія Крайова, Армія Людова, батальйони хлопські
Кількість, тис. осіб	200—600	50—200 (похідні групи— 5)	10—20
Командири	С. Ковпак, О.Сабуров, 0. Федоров, М. Наумов. Штаб партизанського руху в Україні очолював Т. Строкач	Командир Поліської Січі — Тарас Бульба (Боровець). Командуючі УПА: Д. Клячківський (К. Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка)	Командуючий Армії Крайової — Т. Бур-Комаровський
Основні райони дій	Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина	Волинь, Галичина, українське Полісся	Волинь, Полісся
Специфіка бойових дій	Діяльність партизанів як правило підпорядковувалася й узгоджувалася з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по воєнних об'єктах, розвідка, допомога в переправі через річки тощо. Найбільші координовані операції партизанів: «Рейкова війна» і «Концерт» по зриву перевезень воєнних вантажів на залізницях, а також рейди великих партизанських з'єднань по тилах ворога	Переважно діяла як самооборона населення — витіснення окупаційної адміністрації, створення української, захист населення від сваволі влади, зрив спроби вивозу до Німеччини продовольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з карателями по периметру і в середині контрольованої території. Напади на воєнні об'єкти здійснювалися в основному з метою оволодіння зброєю	Діяла як самооборона польського населення. Засвідчувала претензії Польщі на західноукраїнські землі