3. Проблеми та прорахунки реформування економіки.

Позитивно оцінюючи курс на реформування української економіки варто усвідомити, що держава ще перебуває у стані глибокої кризи. Позитивні зрушення торкнулись лише окремих сфер життя і мають зародковий характер. За 90-ті роки більш як на 40% знизилась продуктивність праці в промисловості і більш як в 2 рази - у сільському господарстві. В Україні, як і раніше, не вистачає коштів, загрозливого характеру набула енергетична криза.

Не сталось позитивних зрушень у структурі виробництва. Частка сучасних, наукомістких, конкурентоспроможних виробництв продовжувала скорочуватись. При цьому слід враховувати, що в основному склад виробництва продукції в машинобудуванні стався за рахунок скорочення заводів, які виробляли дорогу і технічно досконалу військову продукцію.

Водночас зростає частка найбільш енергомістких та екологічно шкідливих галузей (паливно-енергетичної, металургійної, хімічної). У 1999 р. вона досягла 59% проти 26,5% у 1990 р. За таких умов немає гарантій, що фаза економічної стабільності, яка настала у 2000 р., переросте в економічне піднесення. Ситуація економіці України залишається надзвичайно складною.

Причин такої ситуації кілька. Основними серед них є:

1. Надзвичайно складні стартові умови реформування української економіки.

2. Тривале політичне протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади, деструктивні дії опозиційних політичних сил, які прагнули повернути Україну назад до командної економіки, незавершеність законодавчого процесу та постійні невиправдані зміни у документах, що регламентують напрями економічних реформ. Це насамперед стосується податкового, земельного законодавства, демонополізації економіки і підтримки вітчизняного підприємництва.

3. Недостатньо послідовно здійснювались і самі економічні реформи. Не вдалось сформувати сучасної, відповідної потребам ринку, системи управління економікою; неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації — справжній власник не сформувався, а ті, що отримали, легітимно чи нелегітимно, права власності, в багатьох випадках працювали в першу чергу на власну кишеню, а не на інтереси держави і колективу. Багато проблем накопичилось у галузі банківської діяльності, страхування, фондового ринку. Слабким місцем розвитку економіки стало мале підприємництво. Великих масштабів набула тінізація економіки, яка розвивалась на фоні корупції та організованої злочинності. За підрахунками економістів поза контролем, в «тіні» знаходилось від 20 до 45% української економіки. Багато українських коштів внаслідок багатоходових комбінацій осідало на рахунках закордонних банків.

Виходячи зі стану та проблем української економіки, у лютому 2000 р. Президент України оприлюднив послання до Верховної Ради: «Україна: поступ у XXI століття: стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.». Цим документом визначено основні напрями розвитку нашої держави на найближчі роки та завдання, які повинні бути в першу чергу вирішені. Серед них основна роль відведена розв'язанню економічних проблем.

У документі вкотре було вказано на те, що пріоритетним напрямом розвитку є переорієнтація економічної політики на задоволення соціальних потреб, розбудову в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Пріоритетними напрямами розвитку української економіки визначено розвиток галузей із новими, наукомісткими інноваційними технологіями. Йдеться в першу чергу про підтримку виробництв у машинобудуванні (авіаційно-космічній, моторобудівній, суднобудівній галузях). Отже, постає завдання структурної перебудови промисловості, мета якої - збільшення частки сучасних високотехнологічних виробництв та утвердження України як високотехнологічної держави.

Традиційно особливі надії покладаються на здійснення активної аграрної політики. Для цього в нашої держави є всі передумови, адже саме в Україні за умов сприятливих природно-кліматичних умов сконцентровано близько чверті світових запасів чорнозему та понад 24% розораних земель Європи.

Керівництво держави усвідомлює, що розв'язання ключових економічних завдань можливе лише за умови здійснення активної соціальної політики: зростання доходів народу, підвищення рівня його соціального захисту.

Запропонована Президентом і підтримана Верховною Радою політика економічного зростання на 2000—2004 рр. розрахована на 3 етапи, кожен з яких буде характеризуватись прискоренням темпів економічного росту, їхньою складовою частиною є підвищення надійності грошової і фінансової стабілізації, обмеження боргової залежності держави, розвиток сучасних технологій, подолання корупції та тіньової економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Розвиваючи та конкретизуючи положення президентської програми «Україна: поступ у XXI століття», Кабінет Міністрів України, очолюваний В. Ющенком, у березні 2000 р. розробив широкомасштабну, конкретизовану програму своєї діяльності, яка отримала назву «Реформи заради добробуту». Втілення цих важливих документів створить можливості виходу з кризи, просування України в число цивілізованих європейських держав.