2.Поглиблення перебудовчих процесів і падіння авторитету Компартії України.

Головним набутком першого етапу демократизації суспільства стала гласність, що почала поступово переростати у свободу слова. Цьому процесу сприяла поява 1989 р. чималої кількості позацензурних видань різних громадських та політичних об'єднань і груп. З 1 серпня 1990 р., згідно з Законом СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації", було введено свободу друку та заборонено цензуру.

Численні публікації з історичних, політичних, культурних та економічних проблем почали заповнювати безліч білих плям в історії народу та свідомості людей. У 1988 р. знову було порушено мовчання щодо штучного голоду 1933 р. Почалася руйнація теоретичних догм та ідеологічних стереотипів, виявилась нежиттєздатність комуністичної ідеї, ленінського вчення, злочинність більшовицького режиму.

У цих умовах тисячі рядових комуністів, значна частина інтелігенції почали виходити з КПРС. Наприклад, протягом 1990 р. заяви про вихід з партії подали 220 тис. осіб. Сотні тисяч припинили сплату внесків, перестали брати участь у внутріпартійному житті. На вимогу багатолюдних мітингів і зборів змушені були піти у відставку деякі перші секретарі обкомів та райкомів партії, керівники державних та виробничих структур.

Вільний обіг інформації не лише висвітлив трагічні сторінки нашої історії, виявив утопічність панівної теорії, а й поставив питання про роль її творця. 1 серпня 1990 р. за рішенням міськради м.Червонограда, що на Львівщині, було демонтовано пам'ятник Леніну. 14 вересня подібний акт привселюдно було здійснено у Львові, пізніше — у багатьох містах України.

Важливим вислідом пробудження свідомості народу став потяг людей до джерел власної історії, до культурних та духовних надбань попередніх поколінь. У 1988 р. відбулось урочисте відзначення 1000-ліття Хрещення Русі-України. Щоправда, основні торжества було проведено в Москві. У 1990 і 1991 рр. велелюдно святкувалося 500-річчя Запорізького козацтва.

На відзнаку річниці Акту злуки ЗУНР і УНР (1919 р.) 21 січня 1990 р. в "живий ланцюг", що простягся від Івано-Франківська через Львів до Києва, під національними прапорами стали близько 3 млн. осіб.

Значної сили набрав рух за реабілітацію ОУН та УПА. 27—28 квітня 1991 р. у Львові відбувся Великий Збір учасників національно-визвольної боротьби. Було утворено Всеукраїнське Братство Вояків УПА ім. Р. Шухевича (Т. Чупринки), затверджено його Статут. Головну Булаву (Раду) очолив колишній хорунжий УПА Михайло Зеленчук.

У червні 1991 р. в Києві зібрався Перший Всесвітній конгрес українських політичних в'язнів, організований Світовою лігою українських політв'язнів, Всеукраїнським товариством репресованих та Спілкою політв'язнів України.

Про пробудження національної свідомості народу свідчило повсюдне звернення до національної символіки (синьо-жовтого прапора та тризуба), гімна "Ще не вмерла Україна", стрілецьких пісень. Уперше на державній установі (міськвиконкомі) національний прапор було піднято 15 березня 1990 р. у м. Стрий Львівської обл. За рішенням сесії міськради та участю десятків тисяч жителів З квітня синьо-жовтий прапор було урочисто піднято над Львівською ратушею. 24 липня національний прапор, освячений на площі біля Софіївського собору, замайорів на щоглі поряд з будинком Київської міської Ради.

Поверненню історичної пам'яті, несправедливо забутих та злочинне викреслених імен національних героїв, духовності народу сприяло поширення в Україні праць зарубіжних україністів, зокрема Богдана Кравченка Івана Лисяка-Рудницького, Ігоря Шевченка, Василя Маркуся, Ореста Субтельного, Аркадія Жуковського, Богдана Осадчука, Ярослава Пеленського, Володимира Іса, Романа Шпорлюка, Френка Сисина, Осипа Зінкевича, Григорія Грабовича, Мирослава Лабуньки, Богдана Боцюрківа, Марти Богачевської Хом'як, Петра Потічного, Богдана Нагайла, Володимира Мокрого, Петра Мірчука, Богдана Рубчака, Анни-Галі та Олекси Горбачів, Яра Славутича, Рікардо Піккіо, Ришарда Лужного і багатьох інших. Зацікавлено сприйняла громадськість України лекції професорів Юрія Шевельова, Богдана Гаврюшшина та Валентина Мороза, прочитані у Києві, Львові та інших містах. Видатні українці почали повертатись на Батьківщину і серед них — відомий дисидент і талановитий поет Микола Руденко, визначні історики Омелян Пріцак, Тарас Гунчак.

Поступово відкривався багатющий, але мало знаний пласт національної культури, що засвідчив почесне місце духовних надбань українського народу у лоні світової цивілізації.

Демократизація суспільства позитивно вплинула на стосунки держави і церкви. Віруючим поверталися занедбані і напівзруйновані храми, було зняте обмеження на церковне будівництво, поняття свободи совісті поступово набувало повноцінного змісту.