II Державна Дума.

Вибори відбулись в січні 1907 р. На цей раз в них приймали участь всі політичні партії, і, як наслідок, лівий нахил в цій Думі був ще більшим. Україна була представлена 102депутатами: поміщиків було -16, представників інтелігенції-17, селян - 59, робітників - 6, священників - 4. По партійній приналежності: соціал-демократів, трудовиків і кадетів - 65 чоловік, октябристів і поміркованих - 29 чоловік. "Українська Думська Громада" об'єднувала 47 депутатів, видавала свій часопис "Вісті з Думи". "Громада" домагалась автономії України, впровадження української мови в систему просвіти (під час революції це було зроблено в робочому порядку) і державного управління. Для того, щоб мати кваліфікованих фахівців, зокрема педагогів, "Громада" вимагала створення кафедр української мови, літератури та історії в університетах, впровадження української мови в учительських семінаріях.

Але українським проблемам не судилося бути вирішеними, принаймні в цей час. Події в країні розгорталися не на користь революціонерам, революція була придушена, а , отже, ігри в демократію можна було припинити. Цар прийняв рішення розігнати Думу. Пропрацювавши 102 дні, 3 червня 1907 р. Друга Державна Дума була розпущена, як і перша.

10.Діяльність українських парламентських громад у і та II Державних думах

Період діяльності	27 квітня — 8 липня 1906 р.	20 лютого — 2 червня 1907 р.
Усього депутатів	497	518
Серед них депутати, обрані з дев'яти українських губерній	102	102
Дата створення Української парламентської громади	1 травня 1906 р.	4 березня 1907 р.
Кількість депутатів — членів Української парламентської громади	45	47
Друкований орган	«Украинский вестник»	«Рідна справа —- Вісті з Думи»
Поліграфічна платформа	Вимоги надання Україні політичної автономії в її етнографічних межах, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах	Перебудова імперії на конституційних засадах, національно-територіальна автономія України, амністія політичним в'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства і церкви

11.Результати та значення російської революції 1905—1907 р.Р.

• Завершилася поразкою і не привела до розв'язання основних протиріч у розвитку країни • Спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації соціально-політичного життя та розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської імперії • Відіграла позитивну роль для українського руху. Було скасовано Ємський указ, з'явилася україномовна преса, розгорнули діяльність різні українські організації • Скасовано викупні платежі селян за землю, запроваджені 1861 р. • Перше набуття досвіду парламентської діяльності українцями Наддніпрянщини

Наддніпрянська Україна в 1907— 1914 р.Р. Земельна реформа п. Столипіна

З червня 1907 р. вважають закінченням революції. Саме в цей день Микола II розпустив Державну Думу. В імперії почалася так звана столипінська реакція. Провадилися численні суди над учасниками повстань в містах і селах, засідання армійських трибуналів. Переслідувались всі опозиційні партії, особливо національні. На бік царського уряду стали деякі загальноросійські партії як то кадети, які виступали проти визнання національних прав українців. Навіть ті, що були в опозиції (більшовики) переслідували свої інтереси, вимагаючи ліквідації національних обмежень в Україні. Насправді їх цікавило поширення соціальної бази за рахунок залучення до своїх лав українських робітників.

Царський уряд поновив заборону викладання в школах і вищих навчальних закладах українською мовою. Закривались "Просвіти". Одним із засобів гасіння гострих соціальних конфліктів в суспільстві і зупинки антиімперських визвольних рухів П.Столипін бачив у проведенні аграрної політики на селі. В одній із своїх промов у III Державній думі він заявив, що розроблене під його керівництвом законодавство повинно захищати інтереси "міцних і сильних" селян, які повинні стати "перепоною розвитку революції". Щоб збільшити прошарок заможних селян-власників, господарство яких повинні були стати основою капіталізації економіки, царські власті в Україні, як і в Росії, почали руйнувати общинні порядки і вводити приватне землеволодіння в усіх селах. Згодом селян почали виселяти на хутори. Селянська община почала розпадатись.

Щоб зміцнити своє економічне становище, селяни "здебільшого заможні" користувались послугами створеного Селянського банка: брали гроші в борг під заклад своїх земельних ділянок. Не всі сільські господарі витримували конкуренцію, немало з них розорювались. Коли борг своєчасно не виплачувався, земля переходила у власність банка, який мав право продати її кому завгодно. Таким чином, банківські операції сприяли подальшому соціальному розшаруванню селянських мас. Зокрема, в Україні помітно скоротились земельні ділянки селянської бідноти: якщо в 1906 р. на одне бідняцьке господарство в середньому припадало 3,7 десятин землі, то в 1916 р. - тільки 2,2 десятини.

Збіднілим селянам надавалась можливість переселятися в малозаселені райони імперії. Біднота складала переважну більшість українських селян-переселенців. На протязі 1906-1912 р.р. з України переселилося в Сибір близько 1 млн. селян де вони, не маючи достатнього капіталу, не могли організувати своє господарство і вимушені " були найматися до місцевих землевласників, чи повернутись в Україну. На протязі 1906-1913 р.р. в Україну повернулася майже четверта частина переселенців.

Але саме в Україні ( і насамперед в Правобережній і Південній), де налічувалось багато заможних селян, сільське населення спокійніше виходило з общин. На хутори виселилось 226 тис. селянських господарств, що складало майже половину їх загальної чисельності. Це сприяло розвиткові капіталізму на селі, впровадженню в сільськогосподарське виробництво машин і добрив. Тільки з 1910 по 1913 р. посівна площа в українських губерніях виросла на 900 тис. десятин, а в 1913р. був досягнутий найбільший за всю попередню історію України валовий збір зернових: 1 млрд. 200 млн. пудів.

З поглибленням майнового і соціального розшарування селянства, в зв'язку з проведенням столипінської аграрної політики загострилась соціальна напруга. Але вона знімалася масовим відтоком з сільського господарства в промисловість дешевої робочої сили, що сприяло зростанню промислового виробництва.

Причини здійснення
Необхідність вирішення аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне	Послаблення конфронтації в суспільстві, відвернення загрози нового революційного вибуху

Мета
Підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва	Збільшити товарність селянського господарства	Зміцнити соціальну опору самодержавства на селі	Вирішити проблему аграрного перенаселення

Складові реформи
Руйнування селянської «общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність земель, якими він користувався	Надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк	Заохочення переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії

Результати реформи в Україні
Упродовж 1907—1915 р.р. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі — 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %	Селянський земельний банк протягом 1906—1916 р.р. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької	На нові землі протягом 1906— 1912 р.р. виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн осіб; щоправда майже чверть повернулися додому