- •Наддніпрянська Україна на початку XX ст. Економічний розвиток
- •1.Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України на початку XX ст.
- •2.Найбільші монополістичні об'єднання, які діяли в Російській Україні на початку XX ст.
- •3.Внесок України до загальноімперського виробництва Росії продукції станом на 1913 р.
- •Створення українських політичних партій
- •4.Політизація українського національного руху в Наддніпрянській Україні
- •5.Українські політичні партії Наддніпрянщини на початку XX ст.
- •6.Брошюра м. Міхновського «Самостійна Україна»
- •Україна напередодні та в роки російської революції 1905—1907 р.Р.
- •7.Причини російської революції 1905—1907 р.Р.
- •8.Завдання і рушійні сили російської революції 1905—1907 р.Р.
- •9.Періодизація російської революції 1905—1907 р.Р.
- •II Державна Дума.
- •10.Діяльність українських парламентських громад у і та II Державних думах
- •11.Результати та значення російської революції 1905—1907 р.Р.
- •Наддніпрянська Україна в 1907— 1914 р.Р. Земельна реформа п. Столипіна
- •12.Національна політика російського царизму в 1907—1914 р.Р.
- •13.Українське питання в ііі та IV Державних думах
- •14.Основні вимоги, сформульовані в «українській платформі» Товариства українських поступовців у квітні 1912 р.
7.Причини російської революції 1905—1907 р.Р.
Причини революції |
• Зволікання влади з остаточним вирішенням аграрного питання • Жахливі умови праці більшості робітників • Падіння авторитету влади внаслідок поразки в російсько-японській війні 1904—1905 р.р. • Прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою • Національне гноблення неросійських народів |
8.Завдання і рушійні сили російської революції 1905—1907 р.Р.
Загальнонаціональне завдання революції |
Установлення в Росії конституційно-демократичного ладу через ліквідацію самодержавства, демократизацію суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян |
Селяни |
Робітники |
Підприємці |
Інтелігенція, студентство |
Національні меншини |
Вимоги окремих верств |
||||
• Ліквідація поміщицького землеволодіння • Скасування викупних платежів 1861р. • Перерозподіл землі |
• Установлення 8-годинного робочого дня • Установлення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій • Запровадження системи соціального захисту |
• Ліквідація свавілля держави • Можливість участі у формуванні державної політики • Стабільність • Недоторканість власності й прибутків |
• Підтримка більшості прагнень інших соціальних верств • Загальнодемократичні перетворення |
• Скасування будь-яких обмежень у правах неросійських народів • Можливість їх національного самовизначення |
9.Періодизація російської революції 1905—1907 р.Р.
Січень—жовтень 1905 р. |
• Розвиток революції по висхідній • Наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру • Активізація та взаємовплив селянського, робітничого і національно-визвольного рухів • Виникнення робітничих рад, профспілок та політичних партій в результаті розгортання політизації і самоорганізації суспільства |
Жовтень—грудень 1905 р. |
• Розвиток революції досяг найвищої точки • Початок легального діалогу між опозицією і владою після публікації Маніфесту 17 жовтня • Розмежування політичних сил у країні на прибічників і противників продовження боротьби • Початок формування багатопартійної системи • Організація лівими радикалами (анархісти, більшовики, есери) хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. |
Січень 1906 р.— червень 1907 р. |
• Період поступового спаду революційної боротьби • Влада переходить у наступ проти революційних сил — арешти, обшуки, каральні експедиції тощо • Переважна більшість політичних партій припинила свою легальну діяльність • Помітне зменшення кількості робітничих і селянських виступів • Ліві сили переходять до терористичних форм боротьби • Спроби опозиції продовжувати боротьбу в Державній думі парламентськими методами |
На початку XX ст. селянство України, ошукане реформою 1861 р., знову піднімалось на боротьбу за покращення свого становища. Включались спочатку в економічну, а згодом і в політичну боротьбу робітники, доведені до відчаю тими умовами, в яких вони опинились. Тому події в Петербурзі 9 січня 1905 року були тією іскрою, що запалила полум’я великої пожежі, яка охопила і Україну. Але в Україні революційний рух набув національного забарвлення. Вимоги українців були викладені в партійних програмах, де поряд з гаслом "Геть самодержавство", ліквідація поміщицького землеволодіння, введення демократичних прав і свобод, були і інші, а саме - відновлення української держави в формі автономії, ліквідація національно-культурних обмежень, розвиток української мови та культури. Масові селянські виступи пройшли в жовтні 1905 р. Селяни вимагали вирішення аграрного питання. Царські війська жорстоко придушували ці повстання. В багатьох містах України виникали, за прикладом Москви, Ради робітничих депутатів, які явочним порядком вводили 8-годинний робочий день, вводили максимум цін на продукти та створювали робітничі загони для охорони правопорядку. Найвищим піком революції було грудневе збройне повстання, яке спалахнуло в Харкові, Катеринославі, Юзівці.
Наляканий подіями першої російської революції, цар видав "Маніфест" 17 жовтня 1905 р. і дозволив провести вибори в Державну Думу. Вони проходили навесні 1906 р. в умовах воєнних репресій та арештів. Українські революційні партії прийняли рішення бойкотувати вибори, але радикальна та демократична партії підтримали цю ідею. Від України було вибрано 102 депутата: поміщиків - 24, інтелігентів - 26, селян - 42. робітників - 8, священик - 1. По партійній приналежності: помірковані - 6, кадети - 36, демократи-реформісти - 2, автономісти - 4, трудовики - 28, соціал-демократи - 21.
В Думі сформувалась "Українська думська громада", яка об'єднала 45 депутатів. Голова - адвокат з Чернігова І. Шраг. "Думська громада" видавала спеціальний "Український вісник". В часописі співробітничали М.Грушевський, М.Туган-Барановський, І.Франко та інші.
Політична платформа Української Думської Громади - вимога автономії України в складі Росії. М.Грушевський склав декларацію, яка мала бути проголошена з думської трибуни головою Громади. Але до цього не дійшло. 8 червня 1906 року, через 72 дні роботи І Державна Дума була розпущена. Революціонери відповіли на цей крок царя терором: за 1906 р. було вбито 768 і поранено 820 представників влади. Створені Столипіним військово-польові суди відповіли адекватно.