
- •Наддніпрянська Україна на початку XX ст. Економічний розвиток
- •1.Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України на початку XX ст.
- •2.Найбільші монополістичні об'єднання, які діяли в Російській Україні на початку XX ст.
- •3.Внесок України до загальноімперського виробництва Росії продукції станом на 1913 р.
- •Створення українських політичних партій
- •4.Політизація українського національного руху в Наддніпрянській Україні
- •5.Українські політичні партії Наддніпрянщини на початку XX ст.
- •6.Брошюра м. Міхновського «Самостійна Україна»
- •Україна напередодні та в роки російської революції 1905—1907 р.Р.
- •7.Причини російської революції 1905—1907 р.Р.
- •8.Завдання і рушійні сили російської революції 1905—1907 р.Р.
- •9.Періодизація російської революції 1905—1907 р.Р.
- •II Державна Дума.
- •10.Діяльність українських парламентських громад у і та II Державних думах
- •11.Результати та значення російської революції 1905—1907 р.Р.
- •Наддніпрянська Україна в 1907— 1914 р.Р. Земельна реформа п. Столипіна
- •12.Національна політика російського царизму в 1907—1914 р.Р.
- •13.Українське питання в ііі та IV Державних думах
- •14.Основні вимоги, сформульовані в «українській платформі» Товариства українських поступовців у квітні 1912 р.
4.Політизація українського національного руху в Наддніпрянській Україні
Передумови |
||
Прихід до українського руху молодого покоління діячів, яких не влаштовувало старе культурництво |
Загальна тенденція опозиційних рухів у Російській імперії до створення політичних партій |
Соціально-економічні зміни другої половини XIX ст. — індустріалізація економіки, пролетаризація, обезземелення селянства, загострення соціальних протиріч і політизація суспільства |
Основа політичних організацій |
|
Громадівський рух |
Студентський рух |
Напрямки Українського руху |
||
Ліберально-демократичний |
Соціалістичний |
Націоналістичний |
5.Українські політичні партії Наддніпрянщини на початку XX ст.
6.Брошюра м. Міхновського «Самостійна Україна»
|
Основні ідеї |
Мета партії |
Створення політично незалежної української держави |
Новим лідер національного руху |
Інтелігенція третьої хвилі, яка на відміну від першої (Чарторийські, Вишневицькі) і другої (Безбородьки, Прокоповичи) служить своєму народові |
Спосіб досягнення поставленої мети |
«Боротьба кривава і безпощадна» |
Основні принципи боротьби за національну українську державність |
«Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас» «Україна для українців» «Поборемо або вмремо» |
Україна напередодні та в роки російської революції 1905—1907 р.Р.
Російська революція 1905 — 1907 р.р., розпочавшись у столиці імперії «Кривавою неділею», негайно перекинулася в українські губернії. Інакше не могло тоді й бути. Соціально-економічні і політичні суперечності, що викликали революцію, в Україні були навіть гостріші, ніж у центральних губерніях Росії. Економічний визиск селянства і робітництва тут був більший, ніж у Росії. Податки з українських земель також перевищували відповідні показники по російських губерніях. Нарешті, українці відчували на собі національний гніт, якого не знали росіяни, де б вони не знаходилися на території імперії.
Страйки протесту проти розправи над мирними демонстрантами в Петербурзі негайно охопили великі підприємства України.
У червні 1905 р. підняв повстання флагман Чорноморського флоту ескадрений броненосець «Князь Потьомкін», у багатонаціональному екіпажі якого переважали українці.
З початком революції стали більш рішучими селянські виступи. В першій половині 1905 р. селянські заворушення охопили половину повітів України.
Які б зміни не відбувалися в Російській імперії, але в одному її політика залишалася незмінною — в переслідуванні спроб народів, що населяли її, зберегти свою самобутність, захистити себе від асиміляції. Це в повній мірі стосується становища в Російській імперії українців.
Піднесення національного руху в умовах революції 1905 - 1907 р.р. налякало не лише правлячі кола, але і багатьох опозиційних царизму ліберальних і соціалістичних діячів. Як тільки мова заходила про українське питання, всі вони знаходили між собою порозуміння.
Великодержавно-шовіністична антиукраїнська істерія піднялася на ще вищий рівень, коли стало зрозуміло, що довготривала політика русифікації не принесла очікуваних владою результатів. Всупереч всьому, прагнення українців залишатися самими собою не зникало. Від культурно-освітньої діяльності вони перейшли до політичної боротьби і ставили питання про відновлення Української держави. Це те, чого найбільше боялась Російська імперія. Тому, як тільки з'явилася можливість, на українців обрушилася хвиля агресивного російського шовінізму. В українців прагнули забрати все, чого вони добилися в 1905 — 1907 р.р. Об'єктом переслідувань стали і представники інших неросійських націй, що проживали на території України, особливо євреї.