2.Участь західних українців у політичному житті Австро-Угорщини

У другій половині XIX ст. центр українського національного руху переноситься на західноукраїнські землі. Український рух досяг там таких відчутних результатів, що поляки з острахом називали той період «українським завоюванням» Галичини. На початку XX ст. на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило на користь українців загальний баланс сил двох головних національностей — українців і поляків, що протистояли одна одній в краї. Українську Галичину всерйоз стали порівнювати з П'ємонтом.

Розгорнулася гостра політична боротьба. Українські партії використовували соціальне піднесення мас для політичних виступів. Головними гаслами був поділ Галичини й національна автономія для її української частини, заснування українського університету у Львові, і, передусім, загальне виборче право. Стратегічним завданням була незалежність України.

Введення загального виборчого права дозволило б подолати дискримінацію українців при виборах і мати в австрійському та місцевих парламентах достатню кількість захисників національних інтересів. В боротьбу за загальне виборче право активно включилось кероване політичними партіями селянство. Крім економічних вимог, загального виборчого права добивалися селяни під час вже згадуваного вище потужного хліборобського страйку 1902 р. У 1906 р. до ЗО тис. селян зібралося у Львові на віче, де вимагали не тільки економічних полегшень, але й політичних свобод та загального виборчого права.

Під цим тиском у 1907 р. австрійський уряд провів нарешті реформу парламенту. Загальні вибори помітно збільшили українське представництво. Якщо в 1879 р. українці мали трьох представників, то після виборів 1907 р. — 27 з Галичини і 5 з Буковини.

Продовжувалася важка боротьба в галицькому сеймі. Прагнучи розколоти український табір, поляки на виборах 1908 р. зробили ставку на «москвофілів». Якщо до 90-х рр. XIX ст. польський і «москвофільський» рухи були непримиренними противниками, то надалі польські політичні кола почали відверто підтримувати «москвофілів» на противагу українському рухові. Але польські надії не справдилися. Вплив «москвофілів» швидко й неухильно танув.

Польська адміністрація вдалася й до прямого підтасування виборчих бюлетенів, масового побиття в день виборів жандармами українських селян. При цьому були вбиті і поранені. У відповідь на криваву розправу український студент Мирослав Січинський здійснив замах на життя намісника Галичини поляка Анджея Потоцького, який був ініціатором такого «проведення» виборів.

Хоча підтасовки й зменшили українське представництво в галицькому парламенті, але воно було більшим, ніж раніше. Наступні ж вибори у 1913 р. дозволили українцям зробити черговий крок у збільшенні свого представництва у цьому органі. Якщо у 1908 р. було обрано 12 українських патріотів і 8 «москвофілів», то через п'ять років — ЗО посланців національного табору й лише одного «москвофіла».

В австрійському парламенті українці добивалися різних поступок в економічній і культурній сферах та постійно висували основну вимогу - надання українським землям політичної автономії у складі Австро-Угорщини. Перебуваючи у меншості в галицькому сеймі, українські делегати рішуче відстоювали свої позиції, вдаючись при потребі до демонстративного залишення зали засідань або навіть до тактики протесту голосом, що зупиняло хід дебатів.

Загальна характеристика

• Унаслідок існуючого розподілу парламентських мандатів у 1897 р. на одного посла до рейхсрату в Зальцбурзі припадало в середньому 28 900 осіб, у Тіролі — 38 700, у Верхній Австрії — 39 200, у Галичині — 89 700, на Буковині — 58 700 осіб • За законом про загальне виборче право, який почав діяти з 1907 р., західні українці отримали лише 6,4 % від загального числа мандатів, хоча все українське населення становило 13,2 % населення Австрії • Українське населення Закарпаття у складі Угорщини було позбавлене свободи слова і друку, права на проведення зборів і демонстрацій. На виборах до угорського сейму право голосу в селах мали лише власники 10 і більше гольдів землі й ті, що володіли угорською мовою. У виборах до сейму в 1914 р. в цілому по Закарпаттю брало участь 8—13 % населення, причому понад 50 % виборців були угорцями та німцями. Голосування не було таємним. Ті, хто голосував проти кандидатів від уряду, зазнавали утисків, їх позбавляли роботи тощо