
- •1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»
- •2. Зв'язок мовознавства з гуманітарними науками
- •3. Зв'язок мовознавства з природничими науками
- •4. Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу
- •5. «Синхронія і діахронія»
- •6. «Мова і мовлення»
- •7. Закономірності розвитку мов (дивергенція і конвергенція)
- •8 «Мова і мислення»
- •9 «Порівняльно-історичне мовознавство»
- •10. Словянські мови
- •11. Індоєвропейська родина мов (слов’янська, германська, романська групи)
- •12. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез.
- •13. Генеалогічна класифікація мов
- •14. Типологічна класифікація мов.Мови флективні,аглютинативні,кореневі,інкорпоруючі
- •15. Типологічне і зіставне мовознавство
- •16. Критерії типологізації мов.
- •17. Флективні мови. Мови аналітичного і синтетичного ладу.
- •19. Мовна політика
- •20. Мова як особлива знакова система.
- •21.Синтетичні та аналітичні засоби вираження мовних значень
- •22. Система і структура мови
- •23. Звукова будова мови
- •24. Аспекти вивчення звукової будови мови
- •25. Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •26. Акустичний(фізичний аспект) у вивченні звуків
- •27. Лінгвістичний(функціональний) аспект у вивченні звуків
- •28. Фонема та її функції
- •29. Фонема і її алофони
- •30. Виділення фонеми представниками Московської та Ленінградської (Петербурзької) шкіл.
- •31. Супрасегментні звукові явища. Компоненти інтонації
- •32 «Наголос. Типологія наголосу»
- •33.Зміни звуків у потоці мовлення
- •34. Типи морфем (кореневі, дериваційні, флективні)
- •35. Поняття морфеми. Морфема та її аломорфи
- •36. Непохідні та похідні слова. Форматив(формант)
- •37. Граматичне значення, граматична форма, граматичний спосіб
- •38. Граматичне значення. Граматична категорія. Лексична і граматична семантика у мові
- •39. Граматичний спосіб. Внутрішня флексія, зміна наголосу, редуплікація, суплетивізм, афіксація, циркумфіксація.
- •40. Синтагматичний і парадигматичний аспекти вивчення мовних явищ
- •41. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми і речення. Основні функції слова.
- •42. Лексема та її алолекси
- •43 « Типи лексичних значень. Денотативне, сигніфікативне, конотативне»
- •44.Лексичне і граматичне значення слова
- •47. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
- •48. Речення і словосполучення.
- •49. Граматичне та актуальне членування речення. «Дане» і «нове».Тема і рема.
- •50. Синтаксичні зв’язки та їх найважливіші типи
- •51. Частини мови. Принципи їх виділення
- •52. Фразеологічна підсистема мовної системи
- •53. Морфонологічна підсистема мовної системи
- •54. Письмо у його відношенні до усної форми мови. Основні етапи розвитку мови. Типи письма в сучаному світі.
- •55. Алфавіт. Графіка. Орфографія.
- •56. Принципи орфографії
- •57. Виникнення основних алфавітів.
- •58. Шляхи збагачення лексики
- •59. Типи запозичень. Транскрипція та транслітерація
- •60. Чинники мовного розвитку
- •61 «Мовні контакти. Типи запозичень»
7. Закономірності розвитку мов (дивергенція і конвергенція)
З часу свого виникнення і протягом усього періоду існування будь-яка мова (на перших порах - діалект, яким володіли члени племені) переживає безперервні зміни. Не з однаковою інтенсивністю, але змінюється звуковий і словниковий склад, зазнають еволюції морфологічна і синтаксична системи живих мов.
Мова завжди розвивається, оскільки функціонує в суспільстві, якому притаманні зміни. За певних умов вона збагачується, зазнає дивергенції чи конвергенції, може і знецінюватися, занепадати.
Сучасна мовна ситуація у світi характеризується суперництвом процесів мовної дивергенції та конвергенції. З одного боку, існує близько п’яти тисяч мов, якими послуговується людство на п’яти континентах. Точної кількості мов досi не встановлено, позаяк остаточно не визначено статус деяких автохтонних говірок в Азії, Африці та Океанії, i питання про те, чи є вони окремими мовами чи діалектами інших мов, залишається відкритим.
З іншого боку, спостерігаємо тенденцію до значного поширення п’яти-семи мов, які прагнуть увійти до клубу так званих світових мов. Йдеться насамперед про англійську, іспанську, французьку, арабську, португальську, російську. Ці мови є національно негомогенними, тобто розподіляють свої функції, обслуговуючи різнi нації і різні культури.
Дивергенція в лінгвістиці, 1) фонологізація варіантів фонеми у зв'язку з усуненням позиційних умов, що спочатку зумовили дане варіювання. Наприклад, в історії російської мови утворення твердих і м'яких приголосних фонем з однієї фонеми після падіння зредукованих і в історії англійської мови утворення фонем s і z, f і v з позиційних варіантів однієї і тієї ж фонеми; 2) позиційна зміна звуків, алофонічна розбіжність в межах однієї фонеми; 3) мовна еволюція, в результаті якої діалекти однієї мови відособляються від ін. діалектів цієї ж мови і утворюють самостійні мови. Протиставляється конвергенції.
Конвергенція (від латів. convergo — наближаюся, сходжуся) — зближення або збіг два і більш лінгвістичної суті.
8 «Мова і мислення»
Мова тісно пов’язана із свідомістю (сукупність усіх психічних процесів, що беруть участь в осмисленні людиною навколишнього світу і свого існування), обмін думками між індивідами зумовлює формування свідомості окремої людини. Складовою свідомості є мислення – найвища форма пізнавальної діяльності людини, яка характеризується узагальненням, відбиттям предметів і явищ ті їх зв’язків у вигляді понять, теорій. Мисленню властиво: абстракція, аналіз, синтез, постановка задач і їх вирішення.
Часто мову і мислення ототожнювали – Шлейєрмахер (мова це лише форма мислення), Гаман і часто розривали ці поняття – Бенеке (мислення не залежить від мови, воно здійснюється в інших формах).
Всі ці твердження були помилковими, адже мова і мислення тісно взаємопов’язані.
У радянські часі вважалося, що мислення може здійснюватися вербально, але, це не зовсім так. Мислення здійснюється як вербально так і не вербально.
Існує три типи мислення
Наочно-образне (предметне) – мислення конкретними образами, картинками. Саме ця форма повністю заперечує думку, що мислення протікає тільки в словесній формі.
Технічне – здійснюється без участі мови. Властиве як і «1» вищим тваринам і людині.
Поняттєве мислення – здійснюється за доп. мови. Людина і в цьому випадку не завжди мислить вслух. Частіше мислять за допомогою внутрішнього мовлення.
Переважає із цих трьох типів поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова.
Історично мислення виникло раніше мови. Саме тому функції мови щодо мислення змінювались. Спочатку мова доповнювала предметне і технічне мислення, з часом вплив мови зростав. І вона стала основним знаряддям мислення.
Засновник загального мовознавства Ф. де Соссюр розглядав мову і мислення, як одне ціле, хоча припускав можливість їх розмежування. «Мову можна порівняти із листом паперу. Мисль – це його лицьова сторона, звук – зворотна. Не можна розрізати лицьову сторону, не розрізавши зворотної. Так само і в мові, не можна відділити ані мисль від звуку, ані звук від мислі.
Питання про взаємозв’язок мови і мовлення має ще один аспект – внутрішнє мовлення.
*внутрішнє мовлення – не зовнішнє* Егоцентричне мовлення дитини – експеримент – якщо її залишити. Вона буде розмовляти «сама з собою» мовлення, яке не звернуте до співбесідника, чого не має у дорослих =) але, якщо ми використовуємо внутрішнє мовлення, то болять зв’язки, ми зв’язуємо мисленєві процеси із мовою.
Таке дитяче мовлення було описане Жаном Піаже. Спочатку таке мовлення має розгорнутий характер, потім у дітей старшого віку воно скорочується, перетворюється на шепітне, а через 1-2 роки взагалі це мовлення зникає, залишаються ледь помітні рухи губ.
Висновок: внутрішнє мовлення виступає проміжною ланкою між мисленням, яке відбувається в мовленнєвих зонах мозку, та зовнішнім мовленням.
У яких формах здійснюється мислення людини? Караулов виділяє три структурні рівні мовної особистості: вербально-семантичий (фонд граматичних знань людини), лінгво-когнітивний (в ньому форм. система знань людини про навколишній світ), мотиваційний (система установок, цілей людини)