57. Виникнення основних алфавітів.

Букви певної мови складають її алфавіт

Алфавіт (від перших двох букв грецького алфавіту альфа і бета, у середньогрецькій вимові віта) - сукупність букв якогось фоногра­фічного письма, розташованих у історично усталеному порядку. Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфаві­ту — азбука (перші букви кирилиці аз і буки) та абетка (перші букви українського алфавіту а і бе).

Майже 75 відсотків населення Землі користується буквено-звуковим письмом. Нині існує чотири сім'ї алфаві­тів: латинська (30 відсотків), слов'янська (10 відсотків), арабська (10 відсотків) та індійська (20 відсотків), До ла­тинської сім'ї належать 70 алфавітів: 30 європейських, 20 азіатських і 20 африканських.

Латинська абетка, історично — відгалуження етруської абетки, яка у свою чергу виникла з грецької. Виникнення латинської абетки відносять до 7 ст. до н.е. Напрямок письма: спочатку справа наліво і, через рядок, зліва направо, після 4 ст. до н.е. — зліва направо. Форма знаків в основному склалася в 1—5 ст. н.е.

Грецька абетка — абетка, що використовується в грецькій мові для письма з 9 ст. до.р.х. Грецька абетка є подальшим розвитком фінікійської абетки. Вона була найпершою абеткою у вузькому сенсі. На основі грецької було створено латинську та кирилічну абетки. На сьогодні, грецька абетка складається із 24 літери.

Кирилиця (біл. Кірыліца, болг. Кирилица, мак. Кирилица, рос. Кириллица, серб. Ћирилица) — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких слов'янських алфавітів.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Крім православних слов'ян кирилицю використовували румуни (до об'єднання Волощини з Молдавією (1861)), католики і мусульмани з Боснії (босанчиця), католики з південної Далмації.

Арабська абетка відіграє важливу роль у світі як абетка ісламу і Корану. Вона поширювався разом з поширенням ісламу. На сьогодні арабське письмо є найбільш розповсюдженим у світі після латиниці. Арабську абетку використовують такі мови: арабська, перська, пашту, курдська, урду, малайзійська, джаві

Структура

Арабська абетка складається з 28 букв , кожна з яких представляє приголосний звук. Слова пишуться зправа на ліво. Форма кожної букви варіюється в залежності від того, чи є ця буква одною, знаходиться на початку, в середині чи в кінці слова. Існують три короткі і три довгі голосні (a, i, u; ā, ī, ū). Для представлення довгих використовуються букви аліф, уау, і йя. Набір спеціальних символів, розроблених у 8 столітті до Р.Х., також іноді використовується для відображення коротких голосних і деяких граматичних закінчень, в інших випадках на письмі опускаються. Арабські слова майже завжди починаються з одної приголосної, за якої йде голосна.

Історія

Арабська абетка відома в арабському світі вже з 4 століття нашої ери, а з поширенням ісламу вона стала відома у багатьох країнах східної півкулі. Вважається , що арабське письмо походить від древнього набатейського алфавіту, різновидності арамейського , котрим користувалися на півночі Аравійського півострова за тисячу років до виникнення ісламу.

Під впливом ісламу й арабської культури багато мов без родинного зв'язку з арабською стали використовувати арабську абетку. Мови Ірану, Афганістану і Пакистану використавують арабське письмо. До 1920-х років арабським письмом користувалися в Туреччині. Арабську в'язь можна побачити в Кашмірі, у деяких місцях Малайзії, в Індії, Сомалі і далі на південь по африканському узбережжю до Танзанії.

Деванагарі використовувалося спочатку для запису санскриту. Для позначення звуків гінді, яких немає у санскриті, буди додані додаткові літери, що відповідали подібним звукам, але мають крапку знизу. До знайомства з європейськими мовами гінді не використовувала знаків пунктуації, окрім позначення кінця речення вертикальною рискою. Сьогодні такі знаки пунктуації як кома, знак питання, знак оклику та інші використовуються аналогічно європейським мовам.