Мова священних старозавітних писань

Усі канонічні книги Старого Завіту написані на єврейській мові. Винятком є лише окремі місця канонічних книг, які написані на арамейській мові: Книга пророка Даниїла з 2:4 по 7:28

Книга Ездри 4:8 – 6:18; 7:12 – 28

Неканонічні книги, написані на єврейській мові:

1. Кн. Ісуса, сина Сираха

2. 1 кн. Маккавейська

3. кн. Юдиф

4. ймовірно кн. Товита

5. кн.прор.Варуха

Інші неканонічні старозавітні книги написані на грецькій мові.

Слово “єврей” (Бут. 14:13), “єврейський” походить від імені патріарха Еве́ра, правнука Сима. Це останній з патріархів до розсіяння народів. За іншою версією - від єврейського дієслова Ebér (переходити через щось), що значить “переходити з чужої землі”. Народ, відомий під іменем євреїв, прийшов у Ханаанську землю з Халдейського краю. Тому природньо, що хананеї називали їх євреями, тобто приходьками з іншої землі, чужоземцями.

Однак, на користь першої версії свідчить та обставина, що Евер, будучи батьком Фале́ка (Бут. 10:25; 11:16), при житті котрого відбулося розсіяння народів, легко міг залишити своє ім’я нащадкам. Цієї версії тримався Євсевій Кесарійський. Самі євреї цією назвою себе майже ніколи не називали. Поширеними були інші назви - Ізраїль, дім Ізраїля, сини Ізраїля. Євреями їх називали переважно інші народи. Лише з часом вона вкорінилась і серед самих євреїв (Дії 6:1; ІІ Кор. 11:22; Філіп. ІІІ,5). Мова євреїв у Святому Письмі також не називається єврейською. Інколи вона називається ханаанською на відміну від єгипетської і в силу своєї спорідненості з ханаанською, інколи називається юдейською на відмінну від арамейської (IV Цар. 18:26; Неем. 13:24). Євреї стали називатись юдеями вже в пізніший період своєї історії – ця назва прижилась у багатьох європейських мовах.

Єврейська мова належить до сімейства семітських мов, ними розмовляли нащадки Сима – від меж Ассирії до Середземного моря у північно-східних землях Африки.

Семітські мови поділяються на чотири гілки:

1 гілка: арамейські діалекти: халдейська (у Вавилоні), сирійська і самарійська;

2 гілка: південно – семітська – арабська і ефіопська;

3 гілка: східно – семітська – ассирійська;

4 гілка: середньо-семітська: очолює єврейська мова.

Початок виникнення та зародження єврейської мови, як і будь-якої мови взагалі, визначити дуже важко. На цій мові розмовляв вже Авраам, коли переселився з Месопотамії до Ханаану. В Месопотамії панувала арамейська або халдейська мова, і Авраам, переселившись до Ханаану, сприйняв від своїх нових сусідів ханаанську мову, дуже близьку до єврейської. І ця мова перейшла від Авраама до його нащадків.

За часів появи перших священних книг єврейська мова вже досягла досить високого розвитку. У піснях, які зустрічаються в П’ятикнижжі, книзі Суддів, і які є одними з найдавніших творів єврейської поезії, єврейська мова не поступаеться своєю витонченістю більш пізнім зразкам священної поезії. Пророки і священні письменники, які жили після Вавилонського полону (Ездра, Неемія, Аггей, Захарія і Малахія) писали на тій само мові, яка вживалась в священній писемності у добу її розквіту (за часів Давида і Соломона). Хоча у післяполонних книгах помітний вплив арамейської мови і в тексті зустрічаються арамеїзми.

Звичайно, що за 800 років від Мойсея до Ездри єврейська розмовна мова зазнала чимало змін. Але не всі зміни у розмовній мові повністю відображаються в письмових творах. У писемності священній, цей процес перемін контролювався богонатхненними і вченими мужами, цілими товариствами і школами, завданням котрих, окрім духовної просвіти народу, було старанне збереження священних текстів. Однак це не означає, що мова священних книг безумовно збереглась у тому вигляді, в якому вона була за часів Мойсея. Яким би недоторканим не вважався священний текст, мова розвивається і вдосконалюється. В іншому випадку мова священних книг стала б мовою мертвою.

Тому мовні вирази і звороти могли змінюватись, набувати більш досконалої форми. Так Пс. 17 наводиться у ІІ Царств 22розд. Між ними є певна різниця. Теж саме можна знайти і в порівнянні кн. Царств і кн. Хронік.

Єврейська мова була у всезагальному вжитку у євреїв до часу Вавилонського полону. В полоні євреї звикли до арамейської мови (сіро-халдейський діалект). З цією мовою вони і повернулись в свою землю після завершення полону. Питання наскільки єврейська мова була забута, є не простим.

В книзі Неемії 13:24 є свідчення про те, що багато євреїв були одружені на жінках з інших народів і їх сини вже розмовляли мовами своїх матерів. В подальшому мова піддалась ще більшим змінам – поступово перетворилась в той сіро-халдейський діалект, котрий вживався за часів Христа Спасителя. Зі слів, котрі залишились неперекладеними у Новому Завіті на грецьку мову, видно, що Христос говорив на арамейській мові, або сіро-халдейському діалекті. Виголос Христа на хресті: “Елі́, Елі́́, лама́́ савахта́ні” - Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув (Мт. 27:46) – це сіро-халдейська мова.

Віфезда́ – дім милосердя (купальня біля овечих воріт) Ін. 5:2.

Голгофа – череп, або лобне місце.

Гаввафа (Ін. 19:13) – щось на зразок судейської трибуни (грец.- ліфостротон). Слова ці в Євангелії називаються єврейськими лише тому, що арамейська мова за часів Христа вже не одне століття дійсно була мовою спілкування євреїв.

Єврейська мова не вживалась у спілкуванні до ІІІ або й навіть до IV ст. по Р.Х. Але так як священні книги читались у суботу в синагогах на єврейській мові і пояснювались на арамейській, книжне знання єврейської мови серед раввинів не припинялося ніколи. Навіть в перші століття християнства вони писали на єврейській мові, хоча й з численними арамеїзмами.

Саме Священному Писанню і ретельній охороні та збереженню його тексту єврейська мова завдячує своїм подальшим існуванням. Завдяки Писанню сама його мова отримала певне священне значення. І тому в перші століття християнської ери, а особливо в подальшому, у період раннього середньовіччя 6-7ст. стараннями масоретів єврейська мова була відтворена, і на відміну від давньоєврейської мови, у наукових колах отримала назву “середньо-єврейської мови.” Ця мова стала мовою Талмуду, і основою масоретського тексту Біблії. Сучасний варіант державної мови Ізраїлю – іврит є продуктом реконструкції давньоєврейської і середньо-єврейської мов з подальшою модернізацією мови, тобто з урахуванням усіх сучасних мовних аспектів, і неповністю збігається з мовою Біблії.

( Ідиш – мова євреїв що живуть у Європі (СССР, Америці, Північній Африці), відноситься до індоєвропейської сім’ї мов. Германська писемність на основі давньоєврейського алфавіту)

Для об’єктивності треба згадати ще про одну біблійну мову, яка хоча й відображена переважно в новозавітних текстах, однак знайшла своє місце в неканонічних книгах Старого Завіту. В епоху розквіту та поширення еліністичних держав, що утворились на уламках імперії Олександра Македонського (IV-III ст. до Р.Х.) з’являється ще одна біблійна мова. Шляхом змішання елінських діалектів на основі аттичного та іонійського виник загальновживаний діалект “койне” (κοινὴ – спільний). Завдяки культурному та політичному пануванню еліністичної цивілізації діалект койне з часом поширювався і став універсальним засобом спілкування народів Близького Сходу, у тому числі - юдеїв діаспори. Починаючи з середини ІІІ ст. до Р.Х., саме мовою койне (звичайно у досить гебраїзованому варіанті) складався юдейський біблійний канон у діаспорі на основі перекладу Септуагінти – т.зв. Олександрійський канон, куди увійшли й неканонічні твори. Самим виразним прикладом діалекту койне у Старому Завіті є кн. Премудрості Соломона. Починаючи з ІІ ст. до Р.Х., одночасно з завоюваннями римлян, відбувається таке ж завоювання самої молодої римської імперії елінською культурою. До І ст. християнької ери койне стає засобом спілкування більшості населення Римської імперії, будучи популярною також і серед римських громадян. Усі книги Нового Завіту окрім, як вважають, арамейського оригіналу Євангелія від Матфея, написані саме діалектом “койне”.