Головні висновки розділу

“Історія походження та формування старозавітнього канону”.

1. Старозавітній канон є зібранням священних богонатхненних писань. Таким він завжди визнавався в юдейській і християнській Церкві.

2. Книги старозавітнього канону були написані і збирались богонатхненними мужами, зберігались в автографах у Святая Святих, існували у великій кількості списків і вивчались благочестивими і вченими мужами юдейської спільноти.

3. Період завершення формування канону співпадає з часом життя і діяльності останніх богонатхненних старозавітніх письменників: Ездри, Неемії і пророка Малахії, і Великої Синагоги (V століття до Р.Х.). Ці мужі надали священному канону таку форму і склад, в якому він існує донині.

4. В такому вигляді канон приймався і зберігався палестинськими і олександрійськими юдеями до появи християнства.

5. Ісус Христос і апостоли визнавали старозавітні канонічні книги богонатхненним Писанням, тоді як про авторитет і богонатхненність неканонічних книг не сказано нічого.

6. Східна Православна Церква завжди керувалась і керується в питанні про канон юдейським переданням і юдейським каноном, – так це питання вирішувалось отцями, соборами і вченими богословами.

7. Неканонічні книги призначались для читання оголошеним і ніколи не мали однакового авторитету з канонічними книгами. Водночас вони завжди ставились вище звичайних природніх творів, завжди містились в біблійних списках і виданнях і вважались незмінною частиною Біблії.

8. Римо-Католицька Церква здавна і до останніх часів, в соборних, папських і канонічних постановах надавала неканонічним книгам рівний авторитет з канонічними. Однак серед вчених богословів Західної Церкви завжди лунали науково-обгрунтовані протести проти цього і визнавалась істинною східно-православна точка зору.

9. Протестантські спільноти, обмеживши старозавітній канон юдейським каноном, відкинули будь-який авторитет неканонічних книг і вивели їх зі складу Біблії, передусім у видання Біблійних Товариств.

Рекомендована література:

Дагаев Н. История ветхозаветнего канона. –СПб., 1898.

Сольский . Ветхозаветный канон // ТКДА. – 1871.

Сперанский М. О неканонических книгах Ветхого Завета // Христ. чт. – 1881-82.

Рождественский Н. Об участии Великой Синагоги в заключении канона // Христ. чт.

– 1896.

Історія священного старозавітного тексту (зовнішня і внутрішня історія тексту)

а) зовнішня історія (зовнішня сторона питання) – які матеріали використовувалися для написання священного тексту; історія розвитку єврейської мови; формування алфавіту євреїв; історія виникнення єврейської пунктуації, т.зв. огласовки, та її практичне значення; історія поділу священних книг аж до сучасного їх розділення на розділи і вірші, богослужбовий поділ Старого Завіту та його синагогальна традиція;

б) внутрішня історія старозавітнього тексту викладає історію його внутрішнього стану. Центральним тут є питання: в якому вигляді і наскільки непошкодженим зберігся священний текст до наших днів, наскільки сучасний єврейський текст відповідає древньому оригіналу книг Старого Завіту. А відповідно до цього наріжного питання висвітлюється діяльність і праця різних вчених мужів над збереженням священного тексту, починаючи від мужів Великої Синагоги – т.зв. соферимів, до середньовічних масоретів. Крапку у цьому питанні ставить винайдення книгодрукування.