
- •Українська православна церква
- •Київський Патріархат
- •Київська Православна Богословська Академія
- •Курс лекцій
- •З предмету
- •Історія походження священної писемності та формування канону священних книг Старого Завіту.
- •Історія старозавітного канону після завершення його формування
- •Історія канону Священного Писання Старого Завіту в Християнській Церкві
- •Історія священного старозавітного тексту
- •Біблійна Ісагогіка. Поняття про предмет та методи дослідження.
- •Текстуальна критика
- •Літературна критика
- •Історична критика
- •Біблійна ісагогіка
- •Неписемні засоби збереження у пам’яті народу священних подій з його історії.
- •Історія виникнення священної писемності та формування канону священних книг Старого Завіту.
- •Поняття про канон і богонатхненність священних книг.
- •Богонатхненність Священного Писання.
- •Католицький погляд на богонатхненність.
- •Протестантський погляд на богонатхненність.
- •Б.Паскаль
- •Імена Божі і древність монотеїзму.
- •Теорія фрагментарного походження п’ятикнижжя
- •Священна Старозавітня писемність за часів Ісуса Навина, суддів, Самуїла.
- •Давид і Соломон продовжувачі старозавітної священної писемності
- •Десятий син Давида – Соломон (мирний),
- •Історія священної старозавітної письменості в період служіння пророків – письменників.
- •Ранні пророки (Небії′м Рішоні′м)
- •Пізні пророки (Небії′м Ахароні′м)
- •Головні релігійно-філософські доктрини, що виникли і мали поширення в період служіння пророків-письменників.
- •Позабіблійні аналогії. Пророки-екстатики, професійні пророки.
- •Історія старозавітного канону напередодні та в період Вавилонського полону. Знайдення у Храмі Книги Закону за часів юдейського царя Іосії. Пророк Єремія – охоронець священних старозавітних книг.
- •Збереження священних книг у Вавилонському полоні пророками Єзекиїлем і Даниїлом
- •Історія старозавітнього канону в період післяполонного відродження Юдеї. Пророки Аггей, Захарія, Малахія. Діяльність Ездри і Неемії. Велика Синагога.
- •Неканонічні книги.
- •Старозавітні апокрифи.
- •Апокаліпсиси
- •Мідраши
- •Писання Мудреців
- •Свідчення книги Премудрості Ісуса, сина Сираха про формування старозавітного канону.
- •Свідчення іі-ї Маккавейської книги про формування старозавітного канону.
- •Свідчення Йосифа Флавія про формування старозавітного канону.
- •Свідчення Талмуду та інших давньоєврейських творів про формування старозавітного канону.
- •Визнання авторитету юдейського передання про священний канон християнськими письменниками.
- •Поділ юдейського канону на розділи та особливості розташування у них священних книг.
- •Розгляд історії розвитку негативно-критичних версій завершення формування старозавітного канону.
- •Історія старозавітного канону після завершення його формування.
- •Канон палестинських і олександрійських юдеїв
- •Канон новозавітніх письменників
- •Старозавітній канон в Христовій Церкві. Канон палестинських і вавилонських юдеїв.
- •Історія старозавітного канону в олександрійській діаспорі.
- •Старозавітний канон у священних новозавітних письменників. Надання найвищого авторитету старозавітним книгам Господом нашим Ісусом Христом.
- •Погляд на старозавітний канон апостолів – священних новозавітних письменників.
- •Ставлення Христа Спасителя до неканонічних книг та апокрифів. Критичний аналіз тверджень вчених – раціоналістів.
- •Авторитет канонічних і неканонічних книг в новозавітних писаннях. Критичний аналіз католицького погляду на це питання.
- •Історія канону Священного Писання Старого Завіту в Християнській Церкві.
- •Перший період історії старозавітнього канону в Християнській Церкві. І-ііі ст.
- •Тут згадуються одні лише канонічні книги;
- •До них приєднуються три книги Маккавейські;
- •Для юнаків призначається книга Сираха.
- •Історія старозавітного канону в Західній Церкві. І-ііі ст. Становище давньо-італійського перекладу Біблії та свідчення Вікторина Піктавійського.
- •Третій період Історії старозавітного канону в Християнській Церкві.
- •Питання старозавітного канону в працях православних каноністів.
- •Історія старозавітнього канону у Західній церкві
- •Четвертий період історії старозавітнього канону в Християнській Церкві
- •Критопул не визнає неканонічні книги “джерелом церковного вчення, чого ніколи не робили православні отці і собори. Це прийнято лише у протестантів”.
- •Критопул не вважає правильним називати неканонічні книги “Священним Писанням”, що завжди робили отці і православні собори. Тому позиція Критопула тут до певної міри тотожна протестантській.
- •Назва неканонічних книг апокрифами.
- •Неканонічні книги (або, за Лукарисом, - апокрифи) не повинні входити до складу Священного Писання.
- •Постанови Костянтинопольського і Єрусалимського соборів 1672р. Про неканонічні книги.
- •Питання старозавітнього канону в богословських працях грецьких і руських богословів.
- •Історія старозавітного канону протягом XVI-XX століть у католиків і протестантів.
- •Головні висновки розділу
- •Історія священного старозавітного тексту (зовнішня і внутрішня історія тексту)
- •Матеріали, інструменти і спосіб єврейського письма
- •Мова священних старозавітних писань
- •Історія єврейської абетки
- •Коли з’явився спосіб позначення голосних літер - нині існуюча пунктуація, яку вчені називають масоретською?
- •Поділ священних книг на відділи, розділи та вірши.
- •Питання ймовірності навмисного перекручення священного тексту.
- •Внутрішня історія старозавітнього тексту
- •Період Соферимів. Від часу завершення старозавітного канону до початку формування Талмуду
- •Мужі Великого Собору
- •Четвертий період
- •П’ятий період Від укладення Масори до винайдення книгодрукування (хі-xVст.)
- •Шостий період Від винайдення книгодрукування і до сьогодні.
- •Біблійна Хронологія
- •Іv. Поділення царства: Юда та Ізраїль
- •Єровоам і Ровоам
- •V. Відродження Юдеї (538-333)
- •Боротьба наступників Олександра.
- •Vіі. Палестина під владою Риму
- •Рекомендована література Базова література:
Старозавітні апокрифи.
Термін “апокриф” походить від грец. “таємний”, “прихований”. В поганському світі позначались писання, що містили у собі таємні доктрини, містерії. Старозавітні апокрифи, як такі, що претендували на роль книг священних, були відкинуті Церквою. Причина відкинення апокрифів полягала у великому, явному протиріччі з біблійним богослів’ям тих поглядів, які містились у цих книгах. Починаючи з П’ятикнижжя Слово Боже завжди вказувало на можливість для людини вільного вибору свого шляху і відповідальності за свій вибір. Абсолютна напередвизначеність, т.зв. рок долі людини Священному Писанню завжди був цілком чужий. Між тим у апокрифах розвивається думка, що усі події у світі вже заздалегідь наперед визначені. Це породжувало фаталізм і віру в те, що певні “сокровенні знання” дозволяли мудрецям читати скрижалі історії і відкривати для себе майбутні події. Тому в святоотцівській писемності терміном апокрифи позначали писання єретиків, які або приховували свої книги, або видавали їх за таємне Одкровення, дане лише посвяченим. В протестантизмі через однозначно негативну оцінку неканонічної писемності, усі неканонічні книги позначаються цим терміном – Апокрифи.
Перші Старозавітні Апокрифи з’являлись на межі 3, 2 ст. до Р.Х. і продовжували виникати аж до початку ІІ ст. християнської ери. Новозавітні апокрифи почали з’являтись з кінця першого століття християнської ери. Не припинялось їх написання і після встановлення канону.
За формою викладу, за літературним жанром старозавітні апокрифи поділяються на:
Апокаліпсиси (1, 2, 3 кн. Еноха, вознесіння Мойсея, Пророцтва Сивілли, Апокаліпсис Варуха, Апокаліпсис Іллі, Апокаліпсис Авраама);
Мідраши і агади (Книга Ювілеїв або Мале Буття, Книга життя Адама і Єви. Мучеництво пророка Ісаї);
Писання мудреців (Послання Аристея до Філократа, 4-та кн. Макк. або Про володарювання розуму);
Завіти (Завіти 12-ти патріархів, Завіт Авраама);
Псалми (Псалми Соломона).
Апокаліпсиси
Найбільш раннім апокаліпсисом вважається І кн.Еноха, або “ефіопський Енох”. Названа так тому, що була віднайдена у ефіопському перекладі і видана на англійській мові у 1821 році. Книга датується 2, 1 ст. до Р.Х.
Книга Еноха розвиває своєрідну концепцію гріхопадіння виходячи не з розповіді про Адама, а з 6-го розділу книги Буття. Сини Божі, ангели, піддавшись чуттєвій спокусі, прийшли у світ всупереч волі Творця і навчили людей магії і чаклування, за що були заковані і вкинені у безодню (порівн. Юд. 1:14-15).
Автор книги Еноха не вірить у можливість покаяння для нечестивих. Книга викладає у притчах історію Старого Завіту аж до епохи Макк. Саме закінчення повіствування цією епохою дозволяло вченим датувати книгу ІІ ст. до Р.Х.
І кн. Еноха дає найбільш повне уявлення про месіанські очікування юдеїв в т.зв. між завітний період. Використовуться такі терміни, як Син Людський, Обранець, Син Жони. Месіанська ера змальовується як ера тимчасова, після якої наступить кінцеве Богоявлення і праведникам відкриється доступ до дерева життя. Царство Боже змальовується в книзі в термінах хіліазму. Енох вказує, що земля перетвориться в сад і настане казкове земне благополуччя.
ІІ кн. Еноха (книга Таємниць Еноха) описує вознесіння Еноха на небо, де йому відкривають долю світу від гріхопадіння до Потопу. Книга збереглась лише в давньослов’янському перекладі.
ІІІ кн. Еноха – малодосліджений текст, що зберігся в середньовічному лат. перекладі. Був виданий у 1928 р.
Вознесіння Мойсея – апокаліпсис, що дійшов до нас у вигляді фрагменту. В уявленні автора Суд Божий і перемога над дияволом ототожнюється з загибеллю орла Римської імперії, коли один лише Бог зацарює над Ізраїлем. Книга написана в перші роки християнської ери, людиною близькою до зилотів і єссеїв. Збереглась у лат. перекладі.
Апокаліпсис Авраама – аналізує історію старозавітної Церкви, яка начебто була відкрита ще Аврааму. Збереглась в слов’янському перекладі.
Апокаліпсис Іллі – християнська обробка старозавітніх містичних пророцтв. Кінець І - початок ІІ ст. християнської ери.
Пророцтва Сивілли. Поеми, написані від особи язичницької провидиці Сивілли, устами якої автор закликає повернутись до єдиного Бога, викриває ідолопоклонство. Датується межею старозавітньої і християнської ери.
Апокаліпсис Варуха – містить пророцтва про Царство Месії. Його прихід ставиться у тісний зв’язок із суворим дотриманням закону. Датується кінцем І ст. християнської ери.