Історія старозавітнього канону в період післяполонного відродження Юдеї. Пророки Аггей, Захарія, Малахія. Діяльність Ездри і Неемії. Велика Синагога.

За юдейським переданням і свідченням Йосифа Флавія, Даниїл виклопотав у Кіра повернення євреїв з Вавилонського полону, але сам він залишився у Вавилоні. Юдеям, що повернулись з полону, Господь послав двох пророків: Аггея і Захарію, які проходили своє служіння з другого року правління Дарія Гістаспа (бл. 520-515рр.). Їх служіння взаємно схоже. За словами священного історика, вони “підтримували руки” будівельників другого Єрусалимського храму (Ездр. 5:2). Прор. Аггей на шість місяців раніше Захарії розпочав свої втішальні промови, в яких переконував слабкодухих будівничих ревнісно братися за святу справу (1:1-14). Через шість місяців після Аггея розпочав своє служіння прор. Захарія, надихаючи будівельників храму, і зміцнюючи мужність правителів Юдеї – первосвященика Ісуса і князя Зоровавеля (перша хвиля поверненців з полону – 538р.).

Повернувшись з полону, священики, старійшини і пророки принесли з собою своє дорогоцінне насліддя – звитки священних книг. Біблійний автор вказує , що Зоровавель і первосвященик Ісус “чинили у всьому так, як написано в законі Мойсея, чоловіка Божого” (Ездр. 3:2-5). А священики і левити “славили Господа за уставом Давида, царя Ізраїлевого”, словами псалмів (Пс. 105-106 = Ездр. 3:10-11).

Пророки Аггей і Захарія мовою і словами священних книг викладали дополонну історію Ізраїля (Зах. 1:1-6) і своїми пророцтвами пояснювали зміст древніх пророцтв.¹⁷ У прор. Захарії можна бачити прийнятий в єврейському богослів’ї поділ канону: “І серце своє окам’янили, щоб не чути закону і слів, які посилав Господь Саваоф Духом Своїм через попередніх пророків” (Зах. 7:12). Ці слова нагадують поділ Писання на “закон і пророків” (Мт. 11:13; Лк. 24:44; Флавій. Проти Аніона. 1, 8; Baba Batra. 14-15). Це дає привід припускати, що в цей час священний кодекс вже в значній мірі був зібраний і поділений на головні відділи. З наведеного тексту кн. прор. Захарії стає безсумнівним факт визнання цих книг “богонатхненними”.

Через 80 років після повернення першої партії полонених повернулась друга (Ездра–457р.) і третя (Неемія 444р.) за царювання Артаксеркса Лонгімана (450-430рр.).

Ездра є кінцевим редактором 1 і 2 книги Параліпоменон і автором 1 книги Ездри. В книгах Параліпоменон викладаються генеалогії єврейського народу від Адама до Вавилонського полону (1Пар.1-9 розд.), історія Ізраїля за часів Саула, Давида і Соломона і Юдейського царства до Вавилонського полону.

Неканонічні книги.

Часом Ездри та Неемії (Vст. до Р.Х.) закінчується поява священної старозавітної писемності. Однак в наступні часи з’являється писемність, котра знайшла своє місце в греко-слов’янських біблійних списках – т.зв. неканонічна. Історико-бібліографічні дані про ці твори досить бідні і суперечливі, тому складно навіть визначити певний хронологічний порядок їх виникнення.

Однією з самих ранніх неканонічних книг вважається книга прор. Варуха. Автор твору вказує час його написання: п’ятий рік після зруйнування Єрусалиму – тобто приблизно 581-583рр. Однак через помилки історичного характеру та протиріччя зі свідченнями книги прор. Єремії, визначають час написання книги IV ст.

Написана книга у Вавилоні для юдейських полонених з метою відродити у них надію на визволення.

Питання – чи був прор. Варух автором цього твору – викликає дискусії серед дослідників по сьогодні. Однак протиріччя свідчень книги Варуха зі свідченням книги прор. Єремії і IV кн. Царств унеможливлюють визнання пророка Варуха автором цього твору. Варух був прекрасно обізнаний з усіма обставинами життя юдеїв після зруйнування Єрусалиму, чого не виявляє письменник книги.

Спірним питанням також є мова оригіналу. Одні вважають, що це нинішній грецький текст книги; однак більшість дослідників на основі філологічного аналізу грецького тексту, стверджують, що книга ця першопочатково була написана на мові єврейській і оригінал книги незабаром був втрачений, як і оригінал книги Сираха. Про це свідчить гебраїстична побудова мови в грецькому тексті книги.

В масоретському тексті книги пророка Варуха немає, а так як християнська церква прийняла канон старозавітніх книг від євреїв, то природньо, що у християн ця книга вважається неканонічною . І якщо місця з цієї книги беруться в якості паремій, то паремії ці позначаються як взяті з книги пророка Єремії, а не Варуха (Вар.V.5.).

Послання Єремії – адресоване юдеям, відведеним у Вавилонський полон. Тут невідомий автор, вирогідно також IV-го ст., переконує юдеїв не захоплюватись поганськими культами і змальовує їх в іронічному дусі, як бездушних істуканів, з якими можна зробити все що завгодно, і що навіть самі халдеї не воздають їм належної шани. Все послання складається з 72-х віршів і написане грецькою мовою. Зміст послання майже не має нічого спільного зі змістом книги пророка Єремії. Мова послання далеко не схожа на блискучу і вишукану мову книги пророка. Описані в книзі поганські культи були розповсюджені не у Вавилоні, а у Фригії. Тому й роблять припущення, що послання написане саме у Фригії юдеєм-еліністом, який іменем пророка Єремії хотів надати авторитету своїй праці.

До межі IV-IIIст. відносять написання книги Премудрості Ісуса сина Сираха. На відміну від інших неканонічних книг, письменники котрих залишились невідомими, автор цієї книги називає себе єрусалимлянином Ісусом, сином якогось Сираха (50:29; 51:1). З книги видно, що її автор, палестинський юдей, глибоко обізнаний у Священному Писанні, викладає мовою і в дусі Притч Соломона мудрі поради про домашню і суспільну поведінку, і взагалі про уклад життя мудрої людини. В ΙΙ-й частині книги з 44 по 50 розділ згадуються усі древні, славні в єврейській історії мужі, закінчуючи Симоном Первосвящеником.

Зі змісту 50 розділу видно, що автор книги був сучасником юдейського первосвященика Симона, названого Праведним, котрий жив за часів Птоломея Лага близько 290 років до Р.Х. Онук письменника і перекладач його книги з єврейської на грецьку жив, як вважають, при Євергеті I правлячого близько 245 року до Р.Х. і зробив свій переклад книги близько 230 року до Р.Х. (пролог книги перед грецьким і слов’янським текстом).

До ІІІст. належить твір Премудрості Соломона – вченого олександрійського юдея, добре обізнаного в грецькій філософії.

Дехто з отців визнавав авторство за самим Соломоном. Наприклад, Климент Олександрійський, Тертуліан, Кіпріан Карфагенський.

Однак: 1) книга написана на грецькій мові, її письменник добре знайомий з грецькою філософією;

2) автор живе поза Палестиною і робить посилання на грецькі звичаї;

3) наводить цитати за перекладом LXX;

4) в переліку священних книг 85-го Ап. Правила, Лаодикійського Собору, Афанасія Великого ця книга не вважається твором Соломона і тим більше канонічною.

Існувала й інша версія ще з часів бл. Єронима, за котрою написання книги приписували Філону Олександрійському, вбачаючи схожість цієї книги про Премудрість з вченням Філона про Логос. Однак схожість ця лише зовнішня. Походження зла і смерті в книзі Премудрості Соломона пояснюється “заздрістю диявола” (ІІ, 4), тоді як Філон саме оповідання про гріхопадіння прабатьків розумів алегорично.

Сучасні Філону отці Церкви Климент Римський, Діонісій Ареопагіт цитують цю книгу як священну. А такої поваги до книги не могло бути у разі ї написання їх сучасником – юдеєм.

Всі дослідники солідарні у тому, що за життя письменника єгипетські юдеї підпали під якесь тяжке несправедливе гноблення, яке мало характер релігійного переслідування. За царювання перших Птоломеїв юдеї не те що не переслідувались, але й користувались певними привілеями. І лише при Птоломеї ІV Філопаторі, коли він після закінчення 4-ї сирійської війни (221-217 рр. до Р.Х.) повернувся через Палестину до Єгипту в сильному роздратуванні проти палестинських юдеїв, починається їх релігійне переслідування у Єгипті. Ці події описані в ІІІ Макк.

А звідси можна зробити висновок, що кн. Прем. Соломона написана наприкінці царювання Птоломея IV (221-217рр.).

До ІІ ст. належать І, ІІ, ІІІ кн.. Маккавейські.

І Макк. описує тяжкі гоніння на юдеїв сирійського правителя Антіоха Єпіфана і героїчну боротьбу за свою віру і свободу на чолі з сімейством Маккавеїв, починаючи Маттафією, родоначальником родини, і закінчуючи Симоном – тобто з 175-135р.

За свідченням Оригена і бл. Єронима, мова оригіналу книги єврейська, а переклад на грец. був зроблений одразу ж після появи оригіналу і дуже швидко витіснив собою сам оригінал. Автор книги невідомий, але що важливо, що при написанні книги він користувався не лише власними спогадами і враженнями, але й офіційними документами того часу, що робить історичну достовірність книги досить високою, тим більше, що про всі ці події повістують сирійські і грецькі історики, особливо Полівій.

ІІ Макк. Є коротким викладом 5-ти книг якогось Іасона Киринейського (ІІ, 24) і своїм повіствуванням обіймає історичний період в 15 років (176-161рр.).

Про особистість і життя цього Іасона нічого не відомо. Однак з його батьківщини м.Кирени можна зробити висновок, що він був юдеєм – еліністом і що його книги були написані на грецькій мові. Так само мало свідчень про самого автора ІІ Макк. Вирогідно це також був юдей – елініст незнайомий з І Макк.

Змістом ІІІ Макк. є події, що мали місце у Єгипті за часів Птоломея IV Філопатора і загрожували єгипетським юдеям небезпекою суцільного знищення. Час написання, місце і автор книги невідомі.

До ІІІ ст. відносять книги Товита і Юдиф. Вони схожі між собою за історичним характером і за предметом повіствування – подіями з життя приватних осіб.

Книга Товита описує виключно приватне життя ассирійського полоненого ізраїльтянина Товита, його хворобу, подорож його сина – Товії і одруження на Сарі, благополучне повернення обох і зцілення Товита від сліпоти за неодмінної участі у всіх цих подіях ангела Рафаїла.

У книзі Юдиф приватні події мають також загальне значення в історії всього єврейського народу. В книзі описується нашестя на Юдею Навуходоносора царя Ассирійського (?), військом якого керував полководець Олоферн, боротьба проти них юдеїв і героїчний вчинок однієї з жительок Ветулії – удови Юдиф, котра вбила Олоферна і ассирійські війська без полководця були переможені юдеями.

Письменник, час походження і навіть мова оригіналу книги Товита по сьогодні залишаються предметом вчених спорів. Вказівка з самої книги Товита 12:20; 13:1 дозволяє стверджувати, що в книгу увійшли писання Товита - самого або разом з його сином. Вважається також, що першопочатковою мовою була єврейська або біблійно-арамейська мова. Що стосується авторитету книги, то книга Товита з самих древніх часів користувалась великою повагою, а в окремих церквах мала навіть богослужбовий вжиток.

В книзі Юдиф звертає на себе увагу велика кількість як історичних, так і географічних помилок. Однак, не дивлячись на це, книга мала великий авторитет, аж до засвоєння їй канонічної гідності. Так на неї дивились бл. Єроним, бл. Августин, і вся Африканська Церква.

Письменник книги невідомий. Існує низка версій і гіпотез, одна з яких називає автором книги саму Юдиф.

В питанні про мову оригіналу схиляються до мови єврейської.

ІІ Ездри. ( у Вульгаті – книга Неемії називається ІІ-ю Ездри, а неканонічна ІІ-а Ездри вже йде 3-ою).

Книга є вибіркою з різних історичних книг (Хр., І Ездри, Неемії, Есфір) і обіймає період від царя Іосії до Ездри і Неемії. Старозавітніми книгами автор користується вже за текстом LXX зі значними огріхами.

Останньою за часом походження з неканонічних книг є ІІІ-а кн. Ездри. Невідомий автор вкладає весь зміст своєї книги в уста відомого в біблійній історії священика Ездри. Зважаючи на згадку в книзі Ісуса Христа (7:28-29), богослови справедливо вбачають вплив вже новозавітніх книг і час походження книги визначають І-м ст. християнської ери.

Окрім неканонічних книг є також значні неканонічні додатки в канонічних книгах.

Такими є:

Пс. 151., молитва царя Манасії в ІІ Хрон., низка епізодів в кн. Есфір і кн. Дан. (3:25-91; 13-14розд.)

У протестантів неканонічні книги визнаються за апокрифи, у католиків за девтероканонічні. Однак треба зауважити, що в святоотцівській писемності термін апокриф застосовується виключно до писань єретиків.