Збереження священних книг у Вавилонському полоні пророками Єзекиїлем і Даниїлом

Зі зруйнування Єрусалима військами Навуходоносора (586р.) і відведення юдеїв до Вавилонського полону священні книги (всупереч свідченню ІІІ кн. Ездри 14 розд.) не загинули. Тим більше, що в писемних джерелах немає жодних натяків на щонайменші релігійні утиски з боку влади Вавилону. Канон священних книг зберігався благочестивими старійшинами, священиками і пророками. Пророк Єремія, якій пережив і оплакував цю трагічну подію, звичайно ж, не міг залишитися без списків священних книг, в яких лише одних можна було знайти втіху віруючому серцю. Його Плач наповнений порівняннями, думками, виразами з Писання, і є немов історичною вказівкою на виконання пророчих слів про падіння Юдейського царства. Про наявність у Єремії списків священного кодексу свідчить також і те, що Навуходоносор прихильно поставився до пророка, дозволивши йому самому обрати подальше місце проживання, очевидно, позитивно сприймаючи пророцтва Єремії про падіння Єрусалима як свого роду провавилонську агітацію. Ніщо не перешкоджало євреям взяти священні книги до Вавилонського полону (2 Макк. 2:2).

Подальшим збереженням і вивченням священних книг у полоні займались пророки Єзекиїль і Даниїл. Пророк Єзекиїль, як і Єремія, походив зі священичого роду, і, очевидно, що з дитинства навчався закону Господньому. За п’ять років до падіння Єрусалима він був написаний Господом і до 27 року після падіння промовляв свої промови, записані в його книзі (600-563рр. до Р.Х.). Багато з його промов в присутності старійшин можуть бути пояснені і зрозумілі лише як висновок з тільки що прочитаних священних книг. Такими є історично-викривальні промови 14, 16, 20, 23-го розділів. Вони є суто історичним оглядом усіх “мерзот”, вчинених єврейським народом протягом його історії, які й стали причиною падіння Єрусалима. Це вимагало знання старозавітніх книг як промовця, так і тих, хто слухав ці промови. З-поміж інших книг в промовах пророка особливо виділяються книга пророка Ісаї (порівн.: Іс.13-14 розд. = Єзек. 32 розд.) і книга Іова (Єзек. 14:14-20).

Другий вавилонський полонений, пророк Даниїл сам свідчить про себе, що він знаходив втіху у читанні священних книг. Даниїл пережив Єзекиїля і пророкував до 3-го року царя Кіра (600-533рр. до Р.Х.). Так, у перший рік Дарія, сина Ассуїрового, він “зрозумів по книгах число років, про які було слово Господнє до Єремії пророка, що сімдесять років сповняться над спустошенням Єрусалиму” (Дан. 9:1-2). Зрозуміло, що під “книгами” тут йдеться про священні книги, серед яких була вже й книга пророка Єремії (Єрем. 25:11; 29:10). Подальша (у тому ж 9-му розд. 3-23 ст.) покаянна молитва свідчить, що разом з кн. Єремії Даниїл володів також іншими священними книгами, що викладали історію беззаконня Ізраїля і противлення волі Божій “суддів, царів, князів, священників, отців і всього народу, які не слухали рабів Господніх – пророків, переступили закон Господній, і вилились на них прокляття і клятва, написана в законі Мойсея” (прорівн.: Даниїла 9розд., 7:10-12,16). Таким чином, покаянна молитва Даниїла викладена мовою священних книг.

Сувої Писання знаходились також і серед інших благочестивих полонених, розсіяних по різних землях ще задовго до Вавилонського полону. За часів полону Ассирійського (з 722 р., з часу падіння Самарії, столиці Півн. Ізраїльського царства). З книги Товита, яка висвітлює саме цей період історії євреїв, видно, що ізраїльським полоненим, які жили в Рагах, Екбатанах, Сузах і інших містах, були відомі законодавчі (Тов. 1:7; 3:1-6), історичні і пророчі книги, наприклад Іони (Тов. 14:4,8), Ісаї (Тов. 13:16-18 = Іс. 60 розд.).

Вавилонські полонені – псалмопівці також знаходили для себе втіху і настанову в читанні священних книг, у тому числі і Єремії (Пс. 104-105; Пс. 78:6 = Єрем. 10:25). Ананія, Азарія і Мисаїл, потрібно до укладачів 118 псалма, день і ніч навчались зі священних книг і насолоджувались їх “солодощами” (Дан. 3:28, 30, 33, 35-36, 40; Пс. 118:27, 103, 127ст.).

За свідченням Йосифа Флавія, навіть Кіру і його наближеним були відомі старозавітні книги, зокрема кн. прор. Ісаї.¹⁴ Це сказання приймає і бл. Феодорит.¹⁵

Усі вказані особи визнавали старозавітні книги “богонатхненним писанням”, “словом Божим”, що виконалось або ще мало виконатись в історії Ізраїля (Дан. 9:2-19), одкровенням, яке дає “життя і спасіння” (Пс. 118:9, 11, 16-28).

Тому, не дивлячись на духовне і політичне поневіряння євреїв перед і під час полону, завжди знаходились благочестиві і авторитетні особи, які не лише зберігали і вивчали священний кодекс, але й доповнювали його новими священними книгами.

Існує також свідчення ІІІ кн. Ездри про те, що начебто старозавітній “закон був спалений” (вирогідно при зруйнуванні Єрусалиму), і потім за ангельським одкровенням “Вишній дав розум п’ятьом мужам і вони знову написали 204 книги” (3 Ездр. 14:21-48). Якщо в основі цього символічного і апологетичного сказання лежало якесь передання про загибель священних книг, то очевидно досить невиразне і сумнівне, аніж достовірне. Подібне, темне передання не має ніякої серйозної ваги, аніж вище наведені ясні біблійні факти.¹⁶

Рекомендована література:

Дагаев Н. История ветхозаветного канона. – СПб., 1898.

Йосиф Флавий. Иудейские древности. – Т. 1-2. – Минск, 2002.