Історія священної старозавітної письменості в період служіння пророків – письменників.

«Поставлю пророка для них зпоміж їхніх братів, такого як ти, і вкладу слова Мої в уста його, і він буде говорити їм усе, що Я накажу».

(Втор. 18:18)

Впродовж століття після смерті Соломона (930-830р.) писемність богонатхненного характеру, яка б увійшла до канону Священного Писання, не з’являлась. З книг Параліпоменон видно, що освіченими людьми, передусім пророками, сучасниками цього століття, було укладено чимало життєписів юдейських і ізраїльських царів, найближчих наступників Соломона: Ровоама, Авії, Єровоама (2 Пар. 9:29; 12:15; 13:22). Є також свідчення про ведення офіційних хронік і літописів в обох поділених єврейських царствах (3 Цар. 14:29; 15:31; 4 Цар. 15:31...). Однак ці писання, що мали свого часу великий історичний авторитет, не були визнані богонатхненними. А тому й не внесені до канону священних книг. Ці твори до нашого часу не збереглись.

Лише з середини ІХ-го століття починає з’являтись канонічна писемність пророчого характеру. Йдеться про період служіння т.зв. пророків-письменників. Тоді як пророчі відділи є майже у всіх священних книгах, що вже існували до цього часу. Вище вже згадувалось, що у П’ятикнижжі Мойсея є цілі розділи пророчого характеру. У них, особливо у пророчих його промовах: Лев. ХХVІ розд. і Втор. ХХVІІІ – ХХХІІ розд., немов предначертані головні ідеї і головний зміст усіх подальших пророчих промов і писань. Пророче служіння, розпочинаючи з Мойсея, продовжувалось Ісусом Навином, Девворою, невідомим пророком (Суд. VI), Самуїлом, Нафаном, Гадом, Ахією, цілими громадами пророчих синів. Історичні книги засвідчують, що пророче служіння безперервно продовжувалось також за часів наступників Соломона до середини ІХ ст. Але промови цих пророків не набули такого значення, як писання, що отримали в юдейському і християнському каноні особливу назву “пророчих”.

З середини ІХ-го століття Господь ставить на служіння пророків – письменників, діяльність яких продовжувалась аж до припинення появи священної канонічної писемності (середина V-го століття). Подібно Мойсею, усі пророки – письменники у своїх промовах і книгах викладали минулу історію єврейського народу, давали оцінку сучасним політичним подіям, сповіщали майбутнє Ізраїля і всього людства. Сповіщаючи про майбутнє пришестя Месії, пророки готували юдеїв і язичників до приняття Спасителя, взаємно об’єднуючи їх в месіанських очікуваннях в одну велику сім’ю, члени якої у Новому Завіті повинні були стати новим, духовним Ізраїлем.

Хронологічну послідовність часу служіння пророків-письменників і появи їх писань можна окреслити у такому вигляді:

Авдій – сучасник нечестивого юдейського царя братовбивці Іорама (889-880р.) Іоїль – вирогідно, сучасник юдейського царя Іоаса (877-857р.) Іона – сучасник ізраїльського царя Єровоама ІІ (823-783р.) Амос – сучасник цьогож ізраїльського царя. Осія – останній пророк Ізраїльського царства. Вирогідно, він пережив саме падіння Самарії (722р.)

З падінням Ізраїльського північного царства пророче служіння зосереджується в одному юдейському царстві.

Ісая – сучасник ізраїльського пророка Осії та юдейських царів Озії, Іоафама, Ахаза і Єзекії (≈757-696р.) Михей – проходив пророче служіння в Юдейському царстві одночасно з пророком Ісаєю (≈740-695р.) Наум та Аввакум – їх пророче служіння розпочалось незадовго після нашестя на Юдею Синнахерима бл. 700р.

Після пророка Ісаї і царя Єзекії, за часів правління нечестивого царя Манасії, з’являлись пророки, що викривали його злочини. Але їх кров лише наповнювала єрусалимські вулиці (4Цар. 21:10-16).

Софонія (640-629р.) Єремія – сучасник Софонії і царя Іосії, ніс пророче служіння аж до падіння Юдейського царства (629-563р.)

За юдейським переданням, пророку Єремії, окрім книги своїх пророцтв та книги “Плач Єремії”, належить остаточна редакція 3 і 4 книг Царств, в яких викладається історія єврейського народу від останніх років правління Давида до Вавилонського полону включно (1010-565р. – 37 рік ув’язнення царя Єхонії).

Єзекиїль – розпочинає пророче служіння за 5 років до падіння Єрусалима, був відведений до полону разом з Єхонією за 10 років до падіння Єрусалиму. Даниїл – разом з Єзекиїлем був відведений до Вавилонського полону і там розпочав своє служіння. Він пережив Єзекиїля і пророкував до 3-го року царя Кіра (600-533р.) Аггей – пророк післяполонного періоду, розпочав служіння з другого року правління Дарія Гістаспа – бл. 520-515р. Захарія – до пророчого служіння приступив через шість місяців після Аггея (520р.)

Через 80 років після повернення першої партії євреїв повернулась друга і третя партії, під керівництвом Ездри і Неемії, за царювання Артаксеркса Лонгімана (450-430р.).

Малахія.

Пророчі книги Священного Писання є другою за значенням, після Закону, фундаментальною основою Старого Завіту. В єврейській традиції розміщення священних книг у каноні ці писання стоять після Ранніх пророків і називаються Пізніми пророками. Вони в свою чергу поділяються на два відділи: Великі і Малі пророки. Ці назви відображають лише об’єм кожної з пророчих книг.

Пророки (Небіїм):