Розділ IV. Система видатків бюджетів

1. Структура видатків

Бюджет завжди мав вплив на розвиток економіки та соціальної сфери. За його допомогою держава могла змінювати структуру суспільного виробництва, впливати на результати господарювання.

Видатки бюджету характеризуються такою структурою (напрямком):

1. Міжнародна діяльність:

2. Сприяння НТП;

3. Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави;

4. Державне управління;

5. Промисловість та енергетика;

6. Будівництво;

7. С/г, лісове господарство;

8. Транспорт;

9. Дорожнє господарство;

10. Зв’язок, телекомунікації;

11. Інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

У невиробничій сфері видатки ДБ, згідно з бюджетною класифікацією, поділяються на видатки на:

Освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення, ЖКГ, культуру і мистецтво, засоби масової інформації, фізичну культуру і спорт, судову владу.

Видатки на утримання бюджетних установ це видатки на:

• Оплату праці працівників цих установ;

• Придбання предметів та матеріалів;

• Видатки на відрядження;

• Оплата послуг (комунальних) щодо утримання бюджетних установ;

• Інші витрати.

До видатків, що здійснюються з ДБ належать видатки на:

державне управління;

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) президента України;

Судову владу;

Міжнародну діяльність;

Сприяння НТП державного значення, міжнародні наукові та міжнародні зв’язки державного значення.

Національну оборону;

Правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

Освіту:

а) загальну середню освіту; (спеціалізовані школи, ПТО);

б) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

в) після дипломну освіту.

Охорону здоров’я

Соціальний захист

Культуру і мистецтво

Державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси

Фізичну культуру і спорт

Державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки

Програми реставрації пам’ятних архітектур державного значення

Державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікації та інформатики

Державні інвестиційні проекти

Державні програми з ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, ліквідації надзвичайних ситуацій та стихійного лиха

Створення та поповнення державних запасів та резервів

Обслуговування державного боргу

Проведення виборів та референдумів

Інші програми, які мають включно державне значення.

До недавнього часу найбільше видатків з бюджету використовувались на народне господарство. В сучасних умовах господарювання витрачання бюджетних коштів на н/г зазнала значних змін. Це пояснюється тим, що до мінімуму доведено участь держави у виробничих інвестиціях за рахунок скорочення централізованих капітальних вкладень; послідовно виконується програма приватизації державної власності та скорочення сфери державної економіки.

2. Бюджетне фінансування, його принципи

Бюджетне фінансування – це безповоротне, безоплатне виділення коштів з бюджету. Основна суть бюджетного фінансування полягає в тому, що за допомогою його налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою і юридичними, фізичними особами. Аналізуючи бюджетне фінансування останніх 4-х років, можна переконатися; що в цілому видатки були недофінансовані від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання дохідної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище підприємств. Отже, можна зробити висновок, що бюджетне фінансування тісно пов’язане з доходами бюджету.

Система бюджетного фінансування вміщує в собі принципи, форми та методи надання бюджетних асигнувань суб’єктам господарювання. Фінансування здійснюється на основі таких принципів:

Принцип плановості означає, що витрати з ДБ визначаються законом про державний бюджет України на кожний рік. Обсяг витрат на цільове використання коштів місцевих бюджетів затверджується рішенням сесії відповідних місцевих рад народних депутатів. Витрати з децентралізованих фондів грошових коштів відображаються у фінансових планах і кошторисах витрат установ, балансах доходів і витрат підприємств, міністерств і відомств.

Принцип цільового спрямування коштів полягає в тому, що кошти відпускаються та використовуються на суворо визначені заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

Принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних витрат – це надання коштів без їх відшкодування тобто повернення.

Принцип ефективного використання коштів полягає в том, що під час визначення обсягу фінансування як держава, так і вищестоящі органи враховують наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування. Цей принцип здійснюється як на покриття поточних витрат, так і на фінансування капіталовкладень.

Принцип здійснення постійного контролю дає можливість виявити недоліки й помилки у фінансовій діяльності, вжити заходів до їх усунення.

3. Форми та методи бюджетного фінансування

В даний час використовуються такі форми бюджетного фінансування:

Кошторисне фінансування – забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління. Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів – кошторисів. Так фінансується майже вся невиробнича так звана бюджетна сфера. Установи й організації, які діють у цій сфері, є бюджетними установами.

Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджетної класифікації видатків фінансування будівництва об’єднано в одну групу разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об’єкти економічного і соціального розвитку України.

Поряд з державними, в основному бюджетними коштами, залучаються також іноземні інвестиції як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ.

Позики з бюджету державним підприємством – це фінансова підтримка державних та інших підприємств у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику надає Міністерство фінансів на договірних засадах.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні збиткових підприємств , які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищує ціну продажу.

Цілі можуть бути поділені на загальні та соціальні. Загальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому. Соціальні пов’язані з особливими умовами господарювання, згідно із завданнями економічної політики держави. Методи бюджетного фінансування:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органи Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єктам діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунок головних розпорядників бюджетних коштів згідно з кошторисом.

4. Розпорядники бюджетних коштів, їхні функції.

Розпорядниками бюджетних коштів є керівники міністерств, відомств та установ, яким надано право розпоряджатися бюджетними асигнуваннями, поданими на відповідні заходи. Залежно від ступеня підпорядкованості і обсягу надання прав вони поділяються на головні і нижчестоящі.

Головними розпорядниками коштів державного бюджету є міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади; місцевих бюджетів – керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій; сільських і селищних бюджетів – голови сільських і селищних рад.

Головним розпорядникам надано право розприділяти бюджетні кошти між нижчестоящими розпорядниками, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління.

Головні розпорядники бюджетних коштів розробляють план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами; розробляють на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подають їх МФУ чи місцевому фінансовому органу; отримують бюджетні кошти шляхом їх затвердження у законі про ДБУ чи рішенні про місцевий бюджет, доводять у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечують управління бюджетними асигнуваннями; затверджують кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня; здійснюється внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і витрачанням ним бюджетних коштів нижчого рівня аналізується ефективність використання ними бюджетних коштів.

Нижчестоящі розпорядники коштів поділяються, в свою чергу, на розпорядників коштів другого та третього ступенів.

Розпорядниками коштів другого ступеня є керівники, які одержують кошти на видатки установи та розподіляють суму коштів, визначену головним розпорядником для переказу безпосередньо підпорядкованим їх установам, підприємствам та організаціям.

Розпорядники коштів третього ступеня є керівники, які одержують кошти лише для безпосереднього витрачення.

Здійснення операції за видатками ДБ через органи Державного казначейства обов’язкове для всіх розпорядників, при казначейській формі використання ДБ, розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства.

Міністерство фінансів України в двотижневий термін після опублікування у пресі закону України про ДБ на бюджетний рік, передає затверджений розпис доходів і видатків ДБ до головних розпорядників Головному управлінню державного казначейства. У разі неприйняття ВРУ закону про ДБУ до початку бюджетного року запроваджується порядок фінансування поточних витрат, передбачений постановою КМУ від 21.02.97 №180 «Про затвердження положення про порядок складання кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації». Фінансування витрат проводиться органами Державного казначейства за наявності відомостей про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Кошторис бюджетної установи є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрямок і щоквартальний розподіл коштів.

Головні розпорядники коштів за місяць до початку бюджетного року подають дані про територіальне розташування установ, підприємств та організацій, яким вони розподіляють кошти на відповідній території (обласний рівень) Головному управлінню Державного казначейства.

Про зміни, які виникли на певній території в процесі виконання бюджету, головні розпорядники коштів повідомляють головному управлінню Державного казначейства один раз на квартал не пізніше ніж за 20 днів до початку наступного кварталу.

Обсяги бюджетних асигнувань з державного бюджету, головним розпорядникам коштів доводить Міністерство фінансів України. Головні розпорядники коштів доводять нижчестоящим розпорядникам коштів ліміти, тобто лімітні довідки про витрати з бюджету, що є підставою для складання ними єдиного кошторису.

У місячний термін після затвердження ДБУ, головні розпорядники коштів подають до Головного управління Державного казначейства України зведений кошторис доходів і видатків у розрізі підвідомчих установ за територіями, загальна сума якого повинна відповідати сумі доходів і видатків ДБ, затвердженого Міністерством фінансів.

Розпорядники коштів другого ступеня подають зведений кошторис доходів і видатків до відділу обліку лімітів видатків та контроль за виконанням кошторисів Державного казначейства, де він звіряється з розписом видатків, одержаним від головного управління Державного казначейства.

Розпорядники коштів третього ступеня подають затверджені кошториси доходів і видатків до відповідних відділень Державного казначейства, де їх далі звіряють з даними розписів видатків, доведеними вище стоячими органами Державного казначейства.

5. Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи

Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і щоквартальний розподіл коштів.

Формування єдиного кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про фінансування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає усім підпорядкованим установам у двотижневий термін після затвердження бюджету.

Під час формування лімітних довідок у підпорядкованих установах, виходячи з основних її виробничих показників, штатної чисельності працівників.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується керівником відповідної вищестоящої організації, не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого здійснюється фінансування установи. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящої організації подається штатний розпис установи.

Фінансування установ без затвердженого кошторису забороняється.

Зміни до затвердженого кошторису можуть вноситися лише з дозволу організації, яка затвердила кошторис і штатний розпис.

У процесі використання кошторисів керівники установ мають право в межах затвердженої суми видатків на о/п самостійно розподіляти кошти між фондом з/п за доплатами і надбавками та фондом на преміювання.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається з розділів:

• Бюджетні асигнування;

• Інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частину.

У доходній частині єдиного кошторису визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, що спрямовуються на утримання установи, а також надходження з інших доходних джерел.

Загальна сума доходів установи визначається з врахуванням залишків на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Формування доходної частини єдиного кошторису здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків доходів і платежів та відрахувань до бюджету, які складаються за кожним джерелом доходів.

У видатковій частині єдиного кошторису зазначаються загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також встановленням витрат, які плануються профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань і витрат які плануються здійснити за рахунок бюджетних асигнувань і витрат, які плануються здійснити за рахунок інших (позабюджетних) надходжень.

Видатки за рахунок перевищення доходів над видатками соціальних та інших позабюджетних коштів спрямовуються на покриття дефіциту бюджетних асигнувань. Ці кошти передбачаються, насамперед, на виплату з/п працівникам бюджетних установ, оплату витрат, пов’язаних з господарським управлінням цих установ.

У бюджетному плануванні крім індивідуального кошторису доходів і видатків розрізняють загальні і зведені види кошторисів.

Загальні кошториси складаються за однотипними малими установами – клубами, бібліотеками, медичними пунктами з невеликим обсягом фінансування;

Зведені кошториси – це поєднання індивідуальних кошторисів однотипних установ і кошторисів установ, господарських обслуговувань яких здійснюють централізовано.

6. Нормування видатків. Види норм

Нормування видатків – це визначення обсягу витрат на розрахункову планову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи, наприклад, на один клас в школі, на одну дитину у дошкільних дитячих установах.

Метод нормування видатків є основним при розрахунку видатків на поточне утримання бюджетних установ. Сума видатків бюджетної установи за допомогою нормативного методу розрахунку визначається як добуток розрахункових одиниць на норму видатків.

Норма видатків – це величина затрат на планову розрахункову одиницю (на одного вихованця, один квадратний метр і.т.д.). залежно від того, в яких одиницях вимірювання відображаються норми, розрізняють дві основні групи норм: матеріальні і фінансові.

Матеріальні норми визначають затрати матеріальних ресурсів на розрахункову одиницю в натуральному виразі.

Фінансові норми – це грошовий вираз матеріальної норми, виходячи з діючих державних цін.

Розглядаючи фінансову норму, необхідно виділити поняття – бюджетна норма – це частка видатків, яка покривається за рахунок бюджетних коштів.

Залежно від методу побудови, фінансові норми поділяються на індивідуальні, комбіновані, укрупнені.

Індивідуальні норми відображають затрати за окремим видом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма харчування на 1 учня, вихованця тощо.

Ці норми використовуються переважно при складані індивідуальних кошторисів доходів і видатків.

Комбіновані норми відображають усю суму затрат на розрахункову одиницю. Наприклад, норма видатків на один клас у школі, одного вихованця в школі – інтернаті або на одну установу.

Укрупнені норми застосовуються переважно при плануванні видатків щодо масових соціально культурних установ з невеликим обсягом роботи.

Комбіновані і укрупнені норми широко застосовуються на першому етапі складання бюджету. Разом з тим вони використовуються при складані зведених розрахунків по однорідних бюджетних установах.

Норми видатків поділяються також на обов’язкові і розрахункові.

До обов’язкових належать норми величина яких встановлюється урядом і вона обов’язкова при і використані єдиних кошторисів доходів і видатків бюджетної установи. До обов’язкових норм належать, медикаменти, видатки на відрядження.

Розрахункові норми видатків на розрахункову одиницю встановлюються відомствами за згодою з фінансовими органами, наприклад, видатки вугілля, дров на один клас в школі. При визначені рівня розрахункових норм враховуються умови діяльності бюджетної установи.