Розділ ііі. Система доходів бюджетів

1. Зміст та характеристика доходів бюджетів

З історичним розвитком держави паралельно вивчалося питання фінансового господарства держави і його суті, тобто фінансових ресурсів держави. Використовуючи ідеї і вчення про правову державу, виникла потреба обґрунтувати і дати чітке визначення основних елементів фінансового господарства держави:

• фінансових ресурсів;

• доходів;

• доходів бюджетів;

На перший погляд, ці фінансово-економічні категорії сприймаються як синоніми. Але з’ясувавши їхню суть і зміст, можна розмежовувати ці поняття.

Найоб’ємнішим з них є фінансові ресурси держави. До них належать крім державних доходів і доходів бюджетів держави, заощадження населення в державних банках, кошти населення які були отримані завдяки продажу облігацій державних позик, фінансові ресурси державних підприємств, установ та організацій. На відміну від фінансових ресурсів держави, державні доходи є власністю держави.

Залежно від порядку формування системи державних доходів їх можна розділити на:

• Централізовані – кошти, які залишаються у розпорядженні держави завдяки розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, що надходить для формування централізованих грошових фондів держави.

• Децентралізовані – доходи, які залишаються в розпорядженні державних підприємств при розподілі та перерозподілі ВВП.

Основою для їхнього формування є прибутки і доходи державних підприємств, які використовуються відповідно до фінансових планів та кошторисів.

Залежно від напрямків надходження грошових ресурсів можна виділити наступні групи державних доходів:

• обов’язкові платежі і збори;

• добровільні надходження;

• емісія (включаючи, як емісію грошей, державних цінних паперів так і кредитну емісію);

• надходження від роздержавленого та приватизованого державного майна;

• державний борг та державні кредити;

• надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Центральне місце у системі доходів держави займають доходи бюджетів держави. За їх допомогою досягається мобілізація основної частини фінансових ресурсів держави при формулюванні бюджетних і поза бюджетних фондів.

В сучасних умовах функціонування ринкової економіки в системі формування доходів бюджетів держави основною є податкова форма фінансових взаємовідносин держави та її суб’єктів. На сьогодні податки забезпечують майже 80% від обсягів доходів зведеного бюджету України.

2. Соціально-економічна сутність податків

Податок – це категорія, яка виражає основні риси та властивості всіх доходів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Розгляд податків дає пояснення доходам бюджетів держави.

В перше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англійської політекономії Адам Сміт та Давид Рікардо.

З’ясовуючи суть податків, не можна не зупинитися на поглядах основоположника російської фінансової науки І. Озерова. У своїй праці „Основи фінансової науки” він підкреслює, що „податки – це обов’язкові платежі, що сплачуються підданими держави для виконання покладених на неї функцій”.

Однією з основних ознак податків є те, що вони характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних та фізичних осіб до держави.

Завдяки з’ясуванні сутності та єдності податків можна дійти до важливого висновку щодо необхідності чіткого розмежування державою податків в проведенні податкової політики. Податкова політика, що проводиться державою за допомогою податкового механізму – використовуючи податки – це відносини між державою та суспільством.

3. Елементи оподаткування та класифікація податків

Суть податків нерозривно пов’язана з характеристикою понять, які прийнято називати елементами податку. До таких понять належать:

Джерело, об’єкт податку або податкова база, платник податку, масштаб вимірювання, ставка податку, податкова квота, норма оподаткування.

Об’єктом податку називають ті явища чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, виробництво і т.д.). Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування: податок на прибуток, об’єктом оподаткування якого є додаткова вартість, називається ПДВ. У фінансовій термінології об’єкт оподаткування часто називають податковою базою.

Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації сплати податків. До суб’єктів податків належать держава та її органи., а також платників податків. Платниками податку називаються юридична або фізична особа, яка безпосередньо його сплачує.

Джерелом податку називають той фонд із якого податок дійсно сплачується. Це :

• Фонд доходу, звідки б він не отримувався;

• Фонд капіталу або ж майна, коли для покриття податку доводиться витрачати його частину;

Масштабом вимірювання (одиницею об’єкта) називається одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі обчислення якої визначається в межах даного об’єкта. Таке обчислення може здійснюватися у фізичному або грошову вимірниках.

Ставка податку це законодавчо встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для усіх платників ставки, диференційований – декількох. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються, щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову ставку певного об’єкта потрібно сплатити як податок.

Податкова квота – частка податку в доході платника. Вона може бути як в абсолютному так і у відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

Податкові пільги – повне або часткове звільнення від сплати податків і пониження зальної норми оподаткування.

Усі податки групуються у відповідні групи, що класифікуються за певними ознаками:

• За економічним змістом об’єкта оподаткування ;

• За формою взаємовідносин платника і держави;

• За рівнем запровадження;

• За способом обчислення;

• За місцем зарахування.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки бувають:

• Податки на доходи;

• Податки на споживання;

• Податки на майно.

Податки на доходи (прибуток) – це обов’язкові платежі, об’єктом оподаткування якого є доход або прибуток певного платника.

Податки на споживання – це обов’язкові платежі, що сплачуються юридичними або фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи інших вартостей.

Податки на майно – обов’язкові платежі, що сплачуються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна. Оцінка податкової бази може проводитися як в грошовому так і вартісному вимірниках.

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки – це податки, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки – це податки, що сплачуються до бюджету за допомогою цінових механізмів. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг і їхній обсяг для окремого платника – що сплачує цей податок, визначаються обсягом споживання та не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, податки бувають загальнодержавними та місцевими.

Загальнодержавні податки – це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими для сплати на всій території України незалежно від того до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки – це обов’язкові податки, що встановлюються місцевими органами влади і їх сплата є обов’язковою на певній території.

За способом визначення (обчислення) податки бувають розкладні та квотарні або окладні.

Розкладні податки – це історична форма визначення податків. Вона відповідала низький податковій техніці. Спочатку уряд визначав загальну суму податкових надходжень, яка необхідна була для фінансового забезпечення функціонування держави, потім ця сума розділялася між адміністративними одиницями, залежно від обраного масштабу. Потім керівник адміністративної одиниці доводив до платника відповідну суму нарахованого податку.

За квотарних або окладних податків для кожного платника нарахована до сплати сума податку визначається залежно від обсягу податкової бази, або об’єкта оподаткування, і ставок (квот) податку.

Залежно від порядку нарахування податки діляться на регульовані та закріплені(директивні).

Регульовані податки – це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В основному це загальнодержавні податки.

Закріплені або директивні податки – це податки, що надходять до певного, причому тільки одного бюджету. Це можуть бути, як загальнодержавні так і місцеві податки.