Розділ іі. Бюджетний устрій та побудова бюджетної системи України

2.1 Основи бюджетного устрою

Структура бюджету розглядається у горизонтальному та вертикальному положеннях. У горизонтальному вона характеризується складом доходів і видатків, а також їх питомою вагою. У вертикальному положенні структура бюджету розглядається за рівнями державної влади та управління і характеризується взаємопов’язаними поняттями „бюджетний устрій” і „бюджетна система”.

Бюджетний устрій визначає, яким чином побудована бюджетна система, її структура, взаємозв’язок між окремими ланками.

Бюджетна система відображає сукупність усіх виді в бюджетів, що створюються в країні відповідно до її бюджетного устрою.

Бюджетний устрій базується на таких засадах:

1. Використання видів бюджетів, що створюються в даній країні.

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

3. Розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи

4. Визначення характеру форм і взаємовідносин між бюджетами.

Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бюджетів:

1. створення єдиного бюджету для всієї країни;

2. створення окремих регіональних бюджетів (як перший так і другий варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування);

3. створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджетів.

Відповідно до такого поділу у бюджетній системі розрізняють:

• централізовані бюджети

• місцеві бюджети

До централізованих належать централізований бюджет країни (державний бюджет в Україні) і центральні бюджети федеральних утворень (наприклад, республіканський бюджет АРК).

Місцеві бюджети розрізняють за рівнями адміністративного поділу на:

1. централізовані відповідно до певної адміністративної одиниці (обласні, районні, міські);

2. децентралізовані (бюджет міст, сіл, селищ і районів у містах).

2.1.1 Розмежування доходів та видатків

Розмежування доходів та видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків.

Розмежування видатків – це законодавчий розподіл видатків, що фінансується з бюджету, між ланками бюджетної системи у відповідності з розподілом функцій держави між рівнями державної влади і управління. Так як бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків між бюджетами лежить визначення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади та управління. При цьому функціональні повноваження поділяються на неделеговані державні повноваження, делеговані та власні повноваження. Розподіл делегованих державних повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків бюджету (це видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави, АРК чи місцевого самоврядування).

Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функціональних повноважень:

видатки на здійснення неделегованих державних повноважень – це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів ДБУ. Ще до таких видатків належать видатки на державне управління, законодавчу і виконавчу владу, утримання Адміністрації Президента України, судову владу, міжнародну діяльність, національну оборону, правоохоронну діяльність, державну програму підтримки пріоритетних галузей економіки, засобів масової інформації, розвитку транспорту та зв’язку, загальнодержавні інвестиційні проекти, державну програму ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та поповнення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші програми загальнодержавного значення.

Видатки на здійснення делегованих державних повноважень – це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевого самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансферів. Розмежування видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності.

Видатки на здійснення власних повноважень – це видатки на виконання обов’язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

З метою збалансування бюджетів і забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи доходи бюджету розмежовуються між кожною ланкою. У процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

1. забезпечення збалансованості кожного бюджету;

2. забезпечення рівномірності надходжень коштів до бюджету протягом бюджетного року;

3. забезпечення необхідними коштами покриття усіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно з програмами економічного та соціального розвитку

2.1.2 Розподіл видатків та доходів

Розподіл видатків та доходів може базуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об’єктів фінансування.

Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб’єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає органу управління цим суб’єктом.

Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб’єкт фінансування.

На даний час особливим є принцип відомчої підпорядкованості.

Право на здійснення видатків передається державою органам місцевого самоврядування, тобто відбувається передача бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частини з державного бюджету – відбувається закріплення джерел доходів за бюджетами різних рівнів. Таким чином розподіл доходів залежить від розподілу видатків і дотримується таких принципів:

1. Забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;

2. Встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формування доходів відповідних бюджетів;

3. Встановлення зацікавленості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення для бюджетів вищого рівня.

2.1.3 Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі

Розподіл доходів базується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяють на : закріплені та регулюючі.

Закріплені – доходи, які законодавчо повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі нижчестоящим бюджетам або частково закріплюються за вищестоящим бюджетом і у певному обсязі підлягають передачі нижчестоящим бюджетам. Наприклад, до закріплених доходів, що входять до складу ДБУ додаються податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток, ввізне мито, збір на обов’язкове соціальне страхування у разі безробіття, збір до державного інноваційного фонду.

Проте, це не означає, що доходна частина бюджету повинна опиратися тільки на закріплені доходи. Окремим адміністративно-територіальним одиницям закріплених доходів може не вистачати для покриття видатків. В таких випадках надаються відповідні суми відрахувань від загальнодержавних податків і зборів завдяки бюджетному регулюванню.

Регульовані доходи характеризуються тим, що вони передаються як відрахування від загальнодержавних податків і зборів із вищестоящого бюджету до нижчестоящих бюджетів для їхнього збалансування.

Законодавством встановлено порядок регулювання доходів бюджетів. З ДБУ до бюджету АРК, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків і зборів і обов’язкових платежів або дотацій та субвенцій. Обсяг цих відрахувань затверджує ВРУ в законі про державний бюджет на бюджетний рік за поданням Президента України. В даний час в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює.

При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів:

• З державного бюджету фінансуються видатки на оборону (повністю), народне господарство, переважна частина на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина на видатки соціально-культурної сфери;

• З місцевих бюджетів фінансується переважна чистина видатків на соціально-культурні сфери, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.

2.1.4 Взаємовідносини між бюджетами

У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки –вхідні та вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи – внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існують такі форми взаємовідносин:

Бюджетне субсидіювання – передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.

Існує три види бюджетного субсидіювання:

Бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації.

Бюджетна субсидія – може бути цільовою (на конкретні видатки). Вона не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує.

Бюджетна субвенція – різновид цільової субсидії, яка надається для фінансування певних заходів і програм бюджету, що її видає та бюджету, що її отримує.

Бюджетна дотація – цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету що її видає, покриття може бути повним або частковим.

Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним кодексом України дотація вирівнювання . Вона визначається за спеціальними формулами, як різниця між обсягом видатків бюджету, визначених на основі встановлених державних стандартів забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.

Вилучення коштів – явище, зворотні дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня.

Бюджетні позички – отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (не збігається фінансування видатків та надходження доходів), раніше видавалися з бюджету вищого рівня. У Бюджетному кодексі України визначено, що тепер бюджетні позики отримуються в комерційних банках.

Взаємні розрахунки бюджетів – передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів після затвердження бюджетів.

За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковими. Бюджетне субсидіювання та бюджетні позики здійснюються на договірній основі, вилучення кошті під взаємні розрахунки – в обов’язковому порядку. За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні та горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.

2.2 Бюджетна система України

Бюджетна система України (зазначено в бюджетному кодексі України) - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв, і врегульована нормативами права.

БСУ під час її становлення була визначена законом України „Про бюджетну систему України”. Перша редакція закону прийнята у 1991 р. Одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави.

Другу редакцію Закону прийнято у 1995 р.

2.2.1 Принципи побудови бюджетної системи

Принципи побудови бюджетної системи характеризує взаємозв’язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтернативних варіанта: