Розділ VIII. Державний кредит і видатки бюджету на обслуговування державного боргу

1. Сутність та форми державного кредиту

Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів: кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках за його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Державний кредит може виступати у двох формах: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Проте ощадні банки незалежно від форми власності діють на комерційній основі і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватися на придбання цінних паперів і таким чином належать до державного кредиту.

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють: державні позики, що надходять на підставі угод; державні позики забезпечувані випуском цінних паперів. Угодами оформляються кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій. За допомогою цінних паперів мобілізують кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями(векселями).

Облігація являє собою боргове зобов’язання держави за яким у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виручки. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється тільки у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями оформляються тільки короткострокові позики, іноді середньострокові, облігаціями – довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні(надаються юридичним і фізичним особам даної країни) та зовнішні (надходять ззовні від урядів, юридичних та фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій).

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові(до 1 р.), середньострокові(від 1 до 5р.), довгострокові(понад 5 р.) позички.

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні виграшні, дисконтні. За процентними позичками процент встановлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватися як тверда фінансова ставка на весь період позички, так і плаваюча тобто така яка залежить насамперед від попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу може проводитися щорічно, раз на півріччя, щоквартально.

У виграшних позичках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшу.

Дисконтні позички характеризуються тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою а погашаються за номінальною вартістю. Вказана різниця і є дохід кредитора.

Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм та методів фінансових відносин і це сприяє залученню коштів як для держави так і для кредитора.

Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимальних надходжень від державних позик, а з іншого боку – не повинен мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння курсової ціни.

2. Державний борг та видатки на його обслуговування

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг – це сума заборгованості держави своїм кредиторам.

Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борги.

Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році разом з належними до сплати з ним процентами з усіх випущених на даний період позик(облігацій).

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і процентів, що мають бути виплачені за позиками.

Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам всередині даної держави;

Зовнішній борг – кредиторам за межами даної держави.

Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.

Це стосується, як поточного так і капітального боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. А щодо капітального боргу, то важливо встановити такі терміни його погашення, які збігалися б з наявними джерелами.

В управлінні зовнішніми та внутрішніми боргами існують певні особливості: платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується за допомогою внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень.

За недостатньої платоспроможності можуть застосовуватися такі способи коригування державної політики:

• конверсія;

• консолідація;

• уніфікація;

• обмін за регресивним співвідношенням;

• відстрочка погашення;

• анулювання.

Конверсія держаного боргу – це зміна дохідності позик внаслідок зміни на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачений дохід.

Консолідація – це перенесення зобов’язань по раніше випущеній позиці на нову позику з метою продовження її терміну. Проводиться у формі обміну облігації попередньої позики на нові.

Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом і може проводитися як окремо так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це не бажаний спосіб так як є не що інше як часткова відмова держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплати доходів не проводяться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своїх зобов’язань. Але це не припустимо, так як авторитет держави, як і будь якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені терміни.