94Інших етносів. Це норма, титульна нація має інколи поступатися за-

ради миру і злагоди.

На запитання: “Чи доводилося Вам протягом останнього року

стикатися з випадками дискримінації (порушення прав та інтересів)

щодо росіян?” тільки 10 % респондентів відповіли “так” (табл. 1)

[22, 96].

Таблиця 1

На запитання: “Чи доводилося Вам протягом останнього року

стикатися з випадками дискримінації (порушення прав та інтересів)

щодо українців?” — було одержано такі відповіді (табл. 2) [22, 96].

Таблиця 2

Існують залишки колишніх проблемних ситуацій між українцями

та євреями.

За радянських часів вони мали здебільшого латентний характер у

вигляді побутового антисемітизму. У середині 60-х — наприкінці 80-х

років з’являється антисемітизм офіційного ґатунку, що спровокував

масовий від’їзд євреїв за кордон. Тому якщо на побутовому рівні цей

конфлікт мав швидше характер “конфлікту етностереотипів”, то на

офіційному — це був конфлікт влади й етнічної громади, що відчу-

вала дискримінацію за етнічною ознакою.

Сьогодні українсько-єврейські етнічні відносини змінилися на

краще. Антисемітизму не спостерігається не тільки в діях влади, а й

на побутовому рівні, хоча певні винятки зустрічаються.

Про це неодноразово заявляли й самі лідери Єврейського націо-

нального конгресу та міжнародних єврейських організацій в Україні.

Відповідь 1994 р. 1995 р. 1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р. 2000 р. 2001 р.

Так 7 7 9 7 10 9 8 13

Ні 88 93 90 93 90 90 91 87

Не відповіли 5 0 0 0 1 1 1 1

Відповідь 1994 р. 1995 р. 1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р. 2000 р. 2001 р.

Так 9 10 9 7 9 9 6 10

Ні 86 90 9 92 90 91 94 89

Не відповіли 6 1 1 0 1 1 1 1

95Якщо звернутися до громадської думки, то в процесі відстеження ці-

єї проблеми (1994–2001 рр.) 93,4 % респондентів заявили про те, що

дискримінації євреїв не відчувається (табл. 3) [22, 97].

Таблиця 3

Спостерігаються проблемні ситуації всередині титульного етно-

су, що має теж здебільшого латентний характер і пов’язано з мовно-

культурною та етноконфесійною ідентичністю, а також проблемні

ситуації між регіонами (Галицький, а тепер Кримський).

Одним із чинників конфліктності є проблема Закарпаття,

пов’язана з частиною еліти закарпатських русинів та владою, через

те що русини вимагають визнати за ними офіційний етнонім “русин”

та надання права національно-культурної автономії. Сучасні етно-

логічні, психолінгвістичні та історичні дослідження не підтверд-

жують цього.

Що ж до проблемних ситуацій конфліктологічного спрямування,

то вони не мають суттєвого змісту.

На запитання: “Чи доводилося Вам за останній рік стикатися з ви-

падками дискримінації (порушення прав та інтересів) стосовно інших

національностей?” — було одержано такі відповіді (табл. 4) [22, 97].

Таблиця 4

Основні чинники консолідації українського суспільства

• Важливим фактором консолідації суспільства є загальновизна-

ний авторитет лідера.

• Єдина державна ідеологія — “суспільна ідеологія”. Її поки що

немає.

• Нова єдина ідеологічна концепція повинна відображати інтере-

си всіх верств нашого суспільства. Серйозним підґрунтям такої ідеї може бути концепція “багатої нації”. Вона сьогодні може по-

єднати національний і соціальний чинники і бути перспектив-

ною в часі.

• Консолідуючий чинник — релігія, церква, єдиний патріарх, єди-

на православна помісна Церква України.

• Приватизація приведе до остаточного визнання громадянства,

змусить задуматися, де його справжня батьківщина. Люди будуть

об’єднані не тільки ідеями, а й матеріальними чинниками.

• Загальновизнані герої нації.

• Добрі сусіди та розумне ставлення до них.

• Спільна історична пам’ять та її осмислення.

• Консолідуючий чинник — державна мова і толерантне ставлення

до інших мов.

• Єдина структура громадянського суспільства тощо.

Насправді етнічні чинники розділяють людей сильніше, ніж еко-

номічні, соціальні та ідеологічні. Людина може змінити свій світог-

ляд, свій економічний, соціальний статус, проте свою етнічну належ-

ність не міняє. Саме коли ця відмінність накладається на проблеми

статусу, економічні та інші проблеми, утворюється сильний заряд

соціального напруження.

Досить складними у системі державної етнополітики є конфлікти

на міграційному ґрунті. Вчені такі конфлікти вважають як деконс-

труктивними, так і деструктивними. Якщо ж конфлікт розв’язує пер-

спективні, еволюційні проблеми, то їх вважають рушійною силою

еволюційного розвитку. Суспільне буття в жодному разі без проблем

розвиватися не може.

У царині етнічних і соціальних конфліктів закладено умови для

боротьби за життєвий простір, культурні та соціальні надбання.

Конфронтація на ґрунті “моє” і “твоє”, біовиживання — це одвічна

природна та соціальна проблема. Конфліктогенність у природі та

соціумі — універсальне біокомунікативне явище, яке забезпечує зба-

лансованість зв’язків, відносин, обміну ресурсами, протистоянь, міграції, закономірної селекції й циркуляції між закритими екосистема-

ми. Конфлікт існує як в макро-, так і мікробутті, наповнює земний

світ конкурентними формами співжиття.

Порушення прав людини та міжетнічні конфлікти дедалі частіше

стають причиною як масових міграційних процесів, так і переміщен-

ня населення всередині країни. Нинішні потоки біженців все частіше набувають форми масової

втечі під тиском воєнних, політичних, релігійних, морально-психо-

логічних обставин із місць їхнього традиційного мешкання в інші

місця чи держави з метою врятування від етноциду. Захист від етно-

циду є основним мотивом, внаслідок якого етнічна група перетво-

рюється на етнічних біженців. Як правило, етнічні біженці є жертва-

ми політики державного шовінізму, або ксенофобії, а приводом до

цього слугують кризові явища в суспільстві.

Цілеспрямоване впорядкування міграційних потоків, подолання

негативних наслідків і неконтрольованих процесів міграції, забезпе-

чення умов реалізації прав мігрантів, захисту шукачів притулку, бі-

женців.

У системі сучасних етнополітичних проблем набуває свого суттє-

вого осмислення конфлікт, під яким розуміють невідповідність інте-

ресів певних етносів між собою або між етносами й державою, або

між державами.

Нескінченний процес зародження та розвитку етнополітичних

конфліктів потребує врахування їхньої невідкладності й здатності

легітимізувати чи делегітимізувати політичну систему та політичний

режим поліетнічного суспільства. Слід мати на увазі й те, що від роз-

витку етнополітичних конфліктів залежить стабільність і безпека ок-

ремих поліетнічних держав, регіонів (Косово).

Стосовно України, то нескінченний процес зародження і розвит-

ку етнополітичних проблем впливає на стабільність і безпеку україн-

ського поліетнічного суспільства, а також на хід усіх реформ і пере-

творень. Можна твердити, що етнополітичні конфлікти виступають

і рушійною силою суспільного розвитку, тому важливо оволодівати

мистецтвом їх управління та врегулювання. Тож і з’явилася наука —

етнополітична конфліктологія, мета якої — дослідження етнічних конфліктів, розробка понятійного апарату, аналіз причин конфлікт-

ності в етнополітичній сфері, пошуки ефективних шляхів і методів

прогнозування, контролю й керування конфліктами тощо.

Етнополітичні конфлікти виникають між політизованими етноса-

ми в процесі їх виходу на арену політичного життя, протистояння та

боротьби між собою за збереження чи зміну статусу, за контроль над

територією, ресурсами, за вплив на органи влади тощо.

Отже, етнополітичні конфлікти завжди мають соціальну приро-

ду, виникають у суспільстві, серед людей і їхніх спільнот. Тому пере-рахувати всі ймовірні причини, детермінанти, чинники, передумови

виникнення етнополітичних конфліктів практично неможливо. Але

в суспільному житті вони завжди існуватимуть. Суспільні науки та

соціальна політика повинні мати певний теоретичний та практич-

ний досвід і потенціал для нейтралізації негативних явищ. На преве-

ликий жаль, поки що в Україні ґрунтовних наукових розробок щодо

використання різноманітних суспільних механізмів у практичній ді-

яльності немає.

Однак у загальному вигляді для запобігання етнічним конфліктам

важлива роль має належати національному законодавству.

Виходячи з того, що людство — динамічна, самоорганізуюча сис-

тема, історична практика вчить, що суспільство не може нехтувати

симптоми назріваючих конфліктних ситуацій, а повинна запобігати

їм. Корисний є досвід національної політики інших держав, де досяг-

нуто взаєморозуміння і злагоди.

Для вивчення передумов, причин, розвитку, наслідків етнополі-

тичних конфліктів застосовуються різні методи соціологічних і пси-

хологічних досліджень — залежно від їх мети та завдань. Найчасті-

ше соціологи використовують метод опитування, насамперед таку

його форму, як анкетування. За допомогою його можна з’ясувати

думку різних соціальних груп, спільнот, окремих індивідів стосовно

етнополітичних проблем у суспільстві, виявити найгостріші пробле-

ми в етнічному середовищі, що можуть стати причиною непорозу-

мінь у майбутньому.

Поряд із методом опитування застосовують спостереження,

особливістю якого є безпосередній зв’язок з об’єктом. Перевага —

оперативність інформації, конкретність даних тощо. Досить ефек-

тивно дослідники використовують контент-аналіз із метою вивчен-

ня періодичних видань. Психологи використовують відповідно ме-

тод тестів.

Для попередження та вирішення етнополітичних конфліктів не-

обхідна наявність відповідного механізму, важливим компонентом

якого є функціонування сильної правової держави. Така держава

виступає гарантом цивілізованого суспільства, забезпечуючи права

особи, етносу, нації.

Кожен суспільний механізм має свою специфіку, тісно пов’язану

з особистістю й суспільством, тому бажано нейтралізувати негатив-

ний вплив один на одного.