2. Вибіркові обстеження населення. Поняття обстеження у демографії. Особливості статистичних та соціологічних досліджень. Історія демографічних обстежень.

Обстеження населення та їх класифікація. Обстеження населення бувають

разовими, одночасними, періодичними або поточними і являють собою регулярне опитування тієї самої вибірки або тих самих людей. Останнім часом дістали поширення обстеження населення за однаковою або схожою методикою та програмою в різних країнах.

Обстеження населення можуть охоплювати контингент від десятків тисяч до кількох сотень опитуваних. Розміри вибірки залежать від цілей програми, кількості груп населення або територій, щодо яких отримують дані. Тематика

обстежень населення є різноманітною. Поряд з отриманням інформації про демографічні події часто вивчають установки, мотивацію або ставлення населення до певної демографічної проблеми, наприклад думку жінок про оптимальну кількість дітей у сім'ї.

Особливе значення мають анамнестичні обстеження, які являють собою одномоментні опитування населення для встановлення інтенсивності й динаміки демографічних подій у минулому. Анамнестичні обстеження почали

застосовувати в перші роки радянської влади в низці експедиційних демографічних опитувань малих народів — калмиків, аварців тощо. Їх використовували й при вивченні демографічної поведінки населення у процесі колективізації сільського господарства та індустріалізації країни у 30-ті роки.

Поточний облік демографічних подій або поточний облік природного руху населення. Цей облік населення полягає у збиранні відомостей про випадки народжень, смерті, укладання та розірвання шлюбу. Кожна з цих демографічних подій має правове значення, а тому підпадає під спостереження

при їх юридичному оформленні — реєстрації або запису актів громадянського стану тощо. Опрацювання матеріалів поточного обліку демографічних подій полягає в підрахунку кількості подій з групуванням їх за кожною з реєстрованих ознак або їх поєднанням. Система цих групувань утворює програму опрацювання даних поточного обліку демографічних подій. Опрацювання охоплює переважно ті ознаки, які мають значення для демографічного аналізу. Дані опрацювання поточного обліку демографічних подій публікують у спеціальних статистичних збірниках.

Поточний облік міграції. Поточний облік міграції організують органи Внутрішніх справ. Він грунтується на документах прописки й виписки населення. При прописуванні або виписуванні складають для адресно-довідкової служби аркуші прибуття й вибуття та талони статистичного обліку до них. Поточний облік міграції ведуть на підставі статистичного опрацювання цих талонів, які заповнюють на осіб та членів їх сім'ї, прибулих або вибулих на

термін більш ніж півтора місяці. Вони можуть приїхати або виїхати на постійне місце проживання, на роботу або навчання, у відрядження. Поточний облік міграції не охоплює пересування екскурсантів, туристів, осіб, що змінюють місце проживання в межах населеного пункту або тих, хто переїхав із села в село в межах адміністративного району. Заповненні талони передають в органи

державної статистики для подальшого опрацювання. Дані талонів статистичного обліку опрацьовують за короткою програмою щоквартально, а за повною — 1 раз на рік. Коротка програма опрацювання талонів забезпечує отримання інформації про чисельність прибулих та вибулих за кожний місяць кварталу, що необхідно для виявлення сезонного характеру міграції населення. Опрацювання талонів за повною програмою дозволяє отримати дані про напрямки міграції та структуру її потоків (міжнародна, міжрайонна, внутрішньорайонна, міжобласна, внутрішньо-обласна та інші різновиди міграції), про віковий та статевий склад мігрантів, причини їх прибуття або вибуття, про етнічний склад мігрантів.

При спеціальних вибіркових обстеженнях міграції населення крім параметрів,

що характеризують мігрантів, враховують умови їх життя в місцях в'їзду та виїзду, потенційну міграцію та умови приживання новоселів у місцях вселення, мотивацію та установки мігрантів.

Реєстр населення. Одним з різновидів поточного обліку населення є реєстри.

Вони являють собою поіменні й регулярно оновлюванні переліки мешканців,

використовувані для цілей адміністративного обліку населення. У низці країн

реєстри населення ведуть у вигляді списків, книг і картотек. Останні від середини XX сторіччя часто зберігають у пам'яті ЕОМ. Такі картотеки охоплюють окремих осіб, хатні господарства або сім'ї за найменшими адміністративно-територіальними одиницями — населений пункт, община, муніципалітет, парафія тощо. Вони призначені для отримання в поточному порядку або періодично індивідуальних відомостей про мешканців конкретної адміністративно-територіальної одиниці або про чисельність і склад її населення та про зміни в них. Вміщену в них інформацію використовують для складання списків платників податків за різновидами місцевого та державного оподаткування, військовозобов'язаних, політичних (партійних) та адміністративних виборчих списків тощо.

Правила ведення реєстрів населення достатньо складні, тому цей спосіб обліку вживаний до категорії юридичного населення в країнах з невеликою чисельністю жителів і територією, з порівняно високою загальною культурою

населення. Правила, обов'язкові для дотримання на всій території країни, передбачають участь кожного її мешканця в процедурі реєстрації населення в

одній з общин (муніципалітеті, парафії). Він зобов'язаний повідомляти про всі

випадки зміни місця постійного проживання та про всі події, які підлягають юридичному оформленню в органах реєстрації актів громадянського стану.

Реєстри населення постійно оновлюють: у картках осіб, що постійно мешкають на конкретній території, роблять доповнення про народження дитини, всиновлення, укладання шлюбу, припинення шлюбу в результаті розлучення або смерті когось із членів подружжя, зміну заняття або стану в занятті, зміну рівня освіти, прізвища, імені або місця проживання.

Правила ведення реєстрів населення передбачають строге дотримання принципів персоніфікації та конфіденційності інформації; обов'язкову кооперацію органів, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, та органів, які ведуть реєстри населення; щорічну перевірку точності вміщених у реєстрах населення відомостей за допомогою спеціальних обстежень, а також за допомогою матеріалів переписів населення.

Картку заповнюють і на прибулих з-за кордону, котрі раніше не проживали в

країні. Картки ж померлих та тих, хто виїхав на постійне проживання за межі

країни зберігають в архіві.

Процес проведення статистичного дослідження здійснюється в три етапи: підготовка дослідження (складається план: визначаються мета, об’єкт, одиниці

дослідження, способи збирання даних);

проведення масового збору інформації (реєстрація установлених фактів);

формування бази даних (контроль та нагромадження даних дослідження, а також їх збереження).

При статистичному досліджені використовують три форми спостереження: статистична звітність; статистичний реєстр; спеціально організоване спостереження (охоплює ті явища і процеси, які знаходяться поза звітністю соціальні дослідження, переписи, опитування тощо).

Види статистичного спостереження розрізняють:

1. за повнотою охоплення одиниць сукупності це – суцільне спостереження (реєструються усі без винятку одиниці сукупності, наприклад, переписи); несуцільне спостереження (реєструється певна частина одиниць сукупності). Залежно від завдань дослідження і характеру об’єкта несуцільне спостереження може здійснюватися способом основного масиву, монографічним, вибірковим, анкетним, через моніторинг; при цьому має забезпечуватися репрезентативність відібраної частини елементів, тобто їх здатність відтворювати властивості усієї сукупності елементів (висновки роблять за відібраною частиною про ціле);

2. за часом реєстрації даних це – поточне (систематична реєстрація фактів щодо явищ у міру їх виникнення, наприклад, робота транспорту, запис актів громадського стану); періодичне (проводиться через певні, як правило, рівні проміжки часу, наприклад, переписи); разове (виконується за необхідністю, наприклад, вивчення думки читачів часопису);

3. за способом одержання відомостей (первинних статистичних даних) це –безпосередній облік (дослідник особисто реєструє факти, наприклад, метеорологічні спостереження); документальний облік (джерелом відомостей є відповідні документи); опитування (відомості фіксуються зі слів респондентів) може здійснюватися експедиційним способом, через самореєстрацію та кореспондентським способом).

Помилки статистичного дослідження – це розбіжності між даними спостережень та реальними даними. Залежно від причини виникнення розрізняють помилки: репрезентативності – властиві тільки несуцільному спостереженню і виникають в результаті некоректного формування відібраної сукупності, яка недостатньо повно відтворює склад усієї досліджуваної сукупності; реєстрації – виникають при будь-якому спостереженні внаслідок неправильного встановлення фактів або невірного їх запису і бувають випадковими (описки, незнання, неуважність) або систематичними (навмисне викривлення фактів, приховування, некомпетентність, неосвіченість). Зверніть увагу, що систематичні помилки є більш небезпечними. Вони приводять до викривлення загальних підсумків, оскільки завжди мають однакову тенденцію чи до збільшення, чи до зменшення значень показників по кожній одиниці спостереження.

Починаючи від середини 60-х років поточного сторіччя у практиці демографічного аналізу дедалі ширше використовують соціологічні методи — опитування, аналіз документів, включаючи контент-аналіз, спостереження. Звертання демографів до методів соціологічних опитувань (інтерв'ювання, анкетування, тестування тощо) було викликане постановкою нового комплексу дослідницьких завдань, пов'язаних з вивченням соціально-психологічних механізмів, які формують демографічну поведінку. Аналіз потреб, інтересів, мотивації, установок, оцінок, думок з різних аспектів демографічної поведінки, зміни місця проживання, кількості дітей у сім'ї, самоохоронної поведінки тощо сьогодні не мислимий без використання соціологічних методів. Відбувається адаптація методів соціологічного аналізу до специфіки предмета демографії.

Взаємодія статистичної традиції та соціологічного підходу в демографії, як з'ясувалося впродовж першого ж десятиріччя цього методологічного симбіозу, виявилася складним і суперечливим процесом. Серед демографів виникло критичне ставлення до адекватності соціологічних методів тим пізнавальним завданням, для розв'язання яких їх почали використовувати.

У зв'язку з використанням методів соціологічного опитування у вивченні демографічних процесів треба виокремити три головних напрямки їх адаптації й розвитку: — опанування демографією загальних методологічних принципів соціологічного аналізу та його методів, які мають універсальний характер;

— виявлення специфіки використання соціологічних опитувань стосовно дослідницьких завдань демографії; — аналіз взаємозв'язків і поєднання пізнавальних можливостей соціологічних опитувань у комплексі методів демографії та соціології.

Особливість дослідницької ситуації у демографії полягає в тому, що розробка опитувальника та гіпотетичних суджень стосовно природи досліджуваного об'єкта може бути обгрунтована на обсяговій попередній статистичній інформації, яка дозволяє простежити динаміку демографічного процесу за багато років. Демографічна статистика істотно полегшує не тільки обгрунтування вибіркових процедур, але й побудову змістовних гіпотез, для перевірки яких може застосовуватися метод масового опитування, й формування концепції такого опитування загалом.

Однією з найістотніших методологічних проблем використання соціологічних опитувань у демографічному аналізі є врахування відмінностей між розумінням проблеми на рівні наукової, теоретичної свідомості та її відображенням у буденній свідомості широких мас населення.

3. Цілі та завдання демографічного аналізу. Поперечний та повздовжний аналіз. Теоретичні моделі стабільного населення. Потенціал демографічного зростання. Демографічні сітки та їх аналіз. Демографічні коефіцієнти та показники.

Цілі й завдання демографічного аналізу. Історія розвитку методологічних підходів і методів демографічного аналізу налічує понад 300 років. Багато які класичні методи, розроблені на світанку демографії, зберігають своє значення й донині. Достатньо згадати теорію побудови таблиць смертності за причинами, розроблену Д.Бернуллі ще у XVIII сторіччі, яка відповідає найсуворішим сучасним вимогам. Проте методи демографічного аналізу постійно оновлюються й розширюються у зв'язку зі зростанням вимог до точності обробки вихідної інформації про процеси відтворення населення, до строгості вимірювальних процедур, поняттєвого апарату й термінології, до адекватності використовуваних для аналізу й прогнозу демографічних моделей.

У вітчизняній літературі здавна склалася традиція критичної оцінки методів демографічного аналізу, пов'язана з іменами М. В. Птухи, Ю. О. Корчак-Чепурківського, А. П. Хоменка та інших. Низка методологічних проблем демографічного аналізу залишається досі нерозв'язаною. До них, зокрема, належить проблема взаємозв'язку реальних демографічних процесів та їх відображення системою демографічних показників або демометричних моделей. Потребують розвитку методологічні принципи перспективного обчислення населення, а прийоми потенційної демографії — ширшого розповсюдження.

Демографічний аналіз є розділом демографії й слугує цілям вивчення процесу зміни генерацій людей та чинників, що його детермінують. Залежно від об'єкта дослідження розрізняють аналіз народжуваності, смертності, шлюбності та припинення шлюбу, відтворення та зростання населення загалом, а також життєвого циклу сім'ї.

За мірою охоплення в демографічному аналізі виокремлюють вивчення кількісних співвідношень між демографічними процесами, структурами і зростанням населення у часі та дослідження впливу на ці процеси й структури соціально-економічних, соціально-психологічних, екологічних, політичних та інших чинників.

Залежно від підходу до зміни населення у часі використовують або поздовжній аналіз (вивчення частоти демографічних подій у житті когорти, але у різні періоди) або поперечний аналіз (вивчення цієї частоти у різних когорт, але в той самий календарний період).

Метою демографічного аналізу є оцінка масштабів та особливостей процесів,

що відбуваються в населенні, з'ясування їх закономірностей і причинно-наслідкових зв'язків, а також передбачення їх подальшого розвитку. Кількісна

оцінка цих процесів здійснюється з обов'язковим урахуванням якісних особливостей.

Поперечний та поздовжній аналізи. Перші спроби кількісного вивчення зміни генерацій були здійснені Е.Галлеєм наприкінці XVII сторіччя (1693 рік) і пов'язані з вивченням смертності. У середині XIX сторіччя мірою нагромадження статистичних даних про вік живих та померлих А.Кетле й незалежно від нього У.Фарр запропонували побічний метод розрахунку вікових

коефіцієнтів смертності для конкретного календарного періоду, який дістав назву поперечного аналізу. Пізніше Р.Бек і Р.Кучинський поширили цей підхід

на народжуваність. До середини XX сторіччя поперечний аналіз залишався найрозповсюдженішим і широко застосовувався для оцінки демографічної ситуації. Не втратив він свого значення й сьогодні.

Поперечний аналіз, відомий також під назвою методу умовної або гіпотетичної генерації, — спосіб вивчення демографічних процесів для нетривалого календарного періоду (звичайно 1—2 роки), який ґрунтується на

умовному припущенні для сукупності осіб, що живуть у цьому періоді впродовж усього їх подальшого життя (або перебування в певному демографічному стані) інтенсивність демографічних процесів у кожному віці

відповідатиме існуючій у цей календарний період. При цьому осіб різного віку,

що живуть у цьому календарному періоді, розглядають як немовби приналежних до тієї самої генерації. На цьому припущенні й ґрунтується концепція умовної або гіпотетичної генерації. Умовна генерація — абстрактне

поняття, використовуване в аналітичних цілях при оцінці існуючої або перспективної демографічної ситуації.

Поперечний аналіз — найпоширеніший методичний прийом демографічного

описання та аналізу. Багато які показники, з якими сьогодні має справу демографія, розраховують для умовної генерації. Більшість публікованих окремих демографічних характеристик для конкретного календарного періоду

(року) — це вікові коефіцієнти народжуваності, смертності, шлюбності, показники демографічних таблиць, а також узагальнюючі демографічні показники — сумарний коефіцієнт народжуваності, середня тривалість майбутнього життя, брутто- та нетто-коефіцієнти відтворення населення — звичайно обчислюють для гіпотетичної, а не реальної генерації. Вони дають уявлення про сучасний стан демографічних процесів і збігаються з відповідними показниками реальних генерацій лише у стабільному населенні. Динаміка демографічних показників, побудованих за схемою гіпотетичної генерації, відчуває постійний вплив змін інтенсивності демографічних процесів у реальних генераціях, що складають їх.

Показники умовної генерації як вимірники особливо широко використовували у 20—30-ті роки нашого сторіччя. Проте компенсаційне збільшення народжуваності після Другої Світової війни показало, що спостережувані коливання у народжуваності по календарних періодах не можуть бути пояснені

на підставі показників гіпотетичної генерації. В методиці побудови вимірників

народжуваності виникли нові проблеми у зв'язку з широким розповсюдженням

внутрішньо-сімейного регулювання дітонародження. Ця обставина викликала

необхідність розвитку нового напрямку демографічного аналізу — поздовжнього аналізу, спертого на дані щодо реальної, а не умовної генерації.

Уявлення про поздовжній аналіз як про спосіб дослідження сукупності осіб,

що водночас увійшли в певний демографічний стан, було сформульоване 1875

році В.Лексисом стосовно шлюбності реальних когорт. Цей підхід був використаний Р.Беком 1885 року при побудові таблиці припинення шлюбу, а

1897 року Г.Майр запропонував будувати таблиці шлюбності по роках укладання шлюбу. Вивчення смертності реальних генерацій здійснив уперше

1927 року англійський актуарій У.Деррік. Перші спроби вивчення народжуваності у різних когортах були здійснені 1934 року англійським статистиком К.Д.Ричем. Поздовжній аналіз смертності введено в практику демографічних досліджень американським актуарієм Л.І.Дубліном та американським демографом М.Спігелменом, а народжуваності — П.К.Уелптоном та американським статистом Н.Райдером у 1950-ті роки. П.К.Уелптон уперше відзначив відмінності між гіпотетичними та реальними когортами й запропонував терміни "поздовжній аналіз" та "поперечний аналіз".

У сучасній демографії поздовжній аналіз застосовують достатньо широко. В Україні поздовжній аналіз був використаний В.С.Стешенко для вивчення народжуваності. Поздовжній аналіз, відомий також як когортний метод або метод вальної генерації, є способом вивчення демографічних процесів, за якого їх описують та аналізують у когортах, тобто сукупностях людей, котрі одночасно ввійшли в якийсь демографічний стан. Кожна когорта визначена демографічною подією, настання якої об'єднує людей в когорту, та календарним періодом її формування. При цьому при описанні та аналізі того чи іншого демографічного процесу періодом формування реальної когорти вважають період настання демографічної події, яка передувала тій події, частоту якої вимірюють. Отже, в реальній когорті всі демографічні події, настання яких об'єднує людей у когорти, відбуваються у певному інтервалі календарного часу, а можливі наступні події, частоту яких вимірюють, розтягнуті у часі в майбутнє стосовно календарного періоду формування.

Наприклад, при описанні розлучуваності у реальній шлюбній когорті розглядають сукупність осіб, які уклали шлюб у конкретному календарному періоді, та розлучення у цій когорті за період наступного шлюбного життя, розподілені по тривалості шлюбу на момент кожного розлучення. На відміну від реальної когорти періодом формування гіпотетичної когорти вважають період настання тієї демографічної події, частоту якої вимірюють. Так, смертність гіпотетичної когорти 1994 року — це смертність усіх людей, котрі померли цього року, але народилися впродовж низки попередніх років.

У поздовжньому аналізі демографічні події розглядають в їх природній послідовності як такі, що відбуваються в житті однієї когорти або групи когорт,

найчастіше — когорт за роком народження (при вивченні всіх демографічних

процесів) або шлюбних когорт (при вивченні народжуваності та припинення шлюбів). При графічному поданні це відповідає зображенню сукупності подій

на демографічній сітці вздовж ліній життя. Звідси й походить назва методу.

При поперечному аналізі демографічні події, що відбулися водночас, але за різної тривалості демографічного стану, розглядають як такі, що відбуваються в

одній гіпотетичній генерації, яка немовби проживає життя за умов конкретного

часу. При графічному поданні це відповідає зображенню сукупності подій на

демографічній сітці впоперек ліній життя, звідки й назва методу.

Частота, з якою відбуваються демографічні події в різні періоди життя, розрізняється для окремих етапів її існування й залежить від умов того часу, коли когорта проживає той чи той період, а також від умов усіх попередніх періодів. При порівнянні частоти демографічних подій у різних когорт на різних етапах їх життя за допомоги поздовжнього аналізу можна отримати точніше уявлення як про вплив зміни умов життя на динаміку демографічних

процесів, так і про саму цю динаміку. При використанні поперечного аналізу, коли на показниках для одночасно існуючих когорт позначаються й умови конкретного часу, й попередня історія життя когорти, їх вплив на динаміку демографічних процесів виміряти без викривлень неможливо.

У тих випадках, коли демографічна поведінка якихось когорт різко змінюється у порівнянні з попередніми, застосування поперечного аналізу небажане, позаяк він може викривити або затушувати справжню динаміку демографічного процесу.

Поздовжній аналіз і поперечний аналіз розрізняють за способом обчислення показників. У поздовжньому аналізі головним показником є частота демографічних подій у осіб, приналежних до певної когорти. У поперечному ж аналізі головний показник — частота подій за тривалістю демографічного стану впродовж конкретного календарного року. Відносні показники частоти подій (демографічні коефіцієнти) у поперечному аналізі обчислюють, зіставляючи кількість подій із середньорічною чисельністю конкретної групи населення, у поздовжньому ж аналізі — з кількістю тих осіб з конкретної когорти, хто дожив до початку відповідного календарного року. Маючи потрібні дані, можна обчислити будь-які характеристики демографічних процесів, включаючи коефіцієнти відтворення населення, як для реальних, так і для гіпотетичних генерацій, але збігаються вони лише у стабільній генерації. Джерелами даних для поперечного аналізу є матеріали поточного обліку, для поздовжнього аналізу — ретроспективні дані, отримані при перепису або спеціальних обстеженнях, або дані поточного обліку за низку років, опрацьовані у розрізі генерацій.

Істотний недолік поздовжнього аналізу полягає в тому, що результати ретроспективного спостереження відстають від реальних процесів. І повністю

демографічна історія когорти стає відомою тільки тоді, коли вона виходить з

розглядуваного демографічного стану, але тоді дані становлять лишень історичний інтерес. Когорти ж, які ще не вийшли з розглядуваного стану, можуть спостерігатися тільки до тих значень його тривалості, яких вони досягли на момент спостереження.

Поздовжній аналіз має переваги при вивченні тих процесів, за яких події в генерації відбуваються на порівняно невеликому проміжку часу, наприклад, при вивченні народжуваності та шлюбності, що тривають у генерації 20—25 років. Інша важлива перевага поздовжнього аналізу полягає у можливості вивчення календаря демографічних подій (розподілу подій по періодах життя

когорти) та зміни цього календаря під впливом тих чи інших умов, чого не може забезпечити поперечний аналіз. Останній же, навпаки, відображає сучасний стан, проте не виявляє впливу історії розглядуваної когорти на сьогоднішні показники, що вельми важливо у тих випадках, коли вона, ця історія, визначає поточний стан.

Обидва різновиди демографічного аналізу мають свої сильні та слабкі боки. Не віддаючи переваги жодному з них, зауважимо, що для глибокого вивчення динаміки демографічних процесів доцільно використовувати комбінацію їх прийомів.

Демографічні сукупності, які характеризують чисельність когорти на різних етапах її життя, та кількості подій, які змінюють її чисельність на різних етапах, можуть бути зображені на демографічній сітці для випадків як реальної, так і гіпотетичної когорт.

Теоретичні моделі стабільного населення. Для будь-якого населення відомі тривалі періоди часу, коли режим народжуваності та порядок вимирання, зазнаючи періодичних і випадкових коливань, залишалися проте в середньому практично незмінними. Відтворення населення у цьому разі може бути описане

з достатньою точністю за допомоги теоретичної моделі стабільного населення, яке характеризують незмінні у часі вікові інтенсивності народжуваності, смертності та вікової структури населення. Стабільне населення розглядають як закрите або, іншими словами, як таке, що не зазнає міграційних процесів.

Стабільне населення є спрощеним, схематичним зображенням реальних взаємозв'язків демографічних процесів і вікової структури населення. Теорія стабільного населення дозволяє аналізувати закономірності відтворення населення за різних гіпотез природного приросту населення, її застосовують як

підставу для розрахунку інтегральних характеристик режиму відтворення населення: істинного коефіцієнта природного приросту, істинних коефіцієнтів

народжуваності та смертності. Теорію стабільного населення також використовують для аналізу взаємного впливу режиму народжуваності та порядку вимирання, з одного боку, і вікової структури населення — з іншого. Вона також дістає застосування у демографічних розрахунках і прогнозах за

відсутності вірогідних статистичних даних про населення й, крім того, входить як складова до інших демографічних та економічних моделей.

Застосування теорії стабільного населення в демографічному аналізі грунтується на трьох його властивостях: воно має незмінний у часі коефіцієнт

природного приросту населення; кожному сполученню режиму народжуваності і порядку вимирання відповідає єдине стабільне населення з тільки йому притаманними характеристиками режиму відтворення населення; у населенні, в якому з певного моменту часу залишаються незмінними режим народжуваності та порядок вимирання, поступово стабілізується й вікова структура. Розробка теорії стабільного населення пов'язана з іменами Л.Ейлера, В.Борткевича, А.Лоткі. У працях Л.Ейлера – лише зародки цієї теорії. 1762 року він установив взаємозв'язки між чисельностями вікових сукупностей живих та померлих у населенні з незмінним порядком вимирання (коли кількість новонароджених зростає як експоненційна функція часу). Ці взаємозв'язки стали засадовими стосовно методу Л.Ейлера побудови таблиць смертності. Л.Ейлер є автором концепції закритого населення. Воно посідає центральне місце в теорії стабільного населення, позаяк дає можливість аналітично виразити головні взаємозв'язки між параметрами відтворення.

Стабільне населення, в якому незмінна тільки вікова структура, називають частково стабільним (або напівстабільним населенням). У квазістабільному населенні кожної миті часу існують майже ті самі співвідношення між віковою структурою населення, коефіцієнтом народжуваності, смертності та загальним

коефіцієнтом природного приросту, що й у певному експоненційному населенні. Обидва терміни — і квазістабільне, і частково стабільне (напівстабільне) населення — введені в науковий обіг французьким демографом Ж.Буржуа-Піша й використовуються в публікаціях 00Н відповідно з 1958 та з 1966 року. І модель напівстабільного, і модель квазістабільного населення є подальшим узагальненням теорії стабільного населення й відображають такий етап у розвитку реального населення, коли зниження рівня смертності ще не супроводжується зниженням вікової народжуваності.

На відміну від квазістабільного населення, властивості якого вивчають на підставі емпіричних спостережень і розрахунків, теорія частково стабільного населення має строгий математичний дедуктивний характер. Зокрема, існує доказ того, що населення, в якому вікові інтенсивності смертності в усіх вікових групах знижуються рівномірно, є частково стабільним населенням.

Така ситуація виникає на першій стадії демографічного переходу, коли рівень

смертності від деяких екзогенних причин знижується, що майже однаково впливає на смертність у всіх вікових групах населення. По суті, частково стабільне населення — це формальне обгрунтування квазістабільного населення й має ту саму царину застосування: демографічні розрахунки різного

роду для населення країн Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, де до 1960 року була відсутня вірогідна демографічна статистика або ж її дані були неповними.

Стаціонарне населення є окремим випадком стабільного населення за незмінної чисельності населення та істинного коефіцієнта приросту, дорівнюваного нулю. Теорія стаціонарного населення вивчає систему співвідношень між чисельностями різних сукупностей новонароджених, живих, померлих та ймовірностями смерті (доживання) та народження. Ці співвідношення використовують при побудові різноманітних демографічних таблиць і передусім таблиць смертності.

Істинний коефіцієнт природного приросту населення, відомий також як коефіцієнт Лоткі, є коефіцієнтом природного приросту стабільного населення,

відповідного конкретному режиму відтворення населення. Коефіцієнт Лоткі є

засобом аналізу демографічної ситуації шляхом проекції її на майбутню динаміку населення. Засадовою стосовно аналізу демографічної ситуації за допомогою моделі стабільного населення є проекція на перспективу особливостей відтворення населення у певний період на підставі умовного припущення, що вікові інтенсивності народжуваності та смертності у населенні залишаться незмінними й по деякому часі населення стане стабільним. У стабільному населенні інтенсивності народжуваності та смертності для реальної та гіпотетичної генерацій збігаються. У практиці демографічних розрахунків переважають дані для гіпотетичної генерації, які характеризують

вікові інтенсивності народжуваності та смертності населення у певний період. Підставі цих даних і будують модель стабільного населення, яку використовують в оцінці демографічної ситуації. Результати розрахунків для

гіпотетичної генерації можуть певною мірою викривлювати реальну картину.

Одним з узагальнень моделі стабільного населення є стабільне населення з урахуванням міграції. Засадовим стосовно нього є не відмова від вихідної концепції закритого населення, а аналіз його окремих частин — субнаселень, пов'язаних міграційними потоками з незмінними віковими інтенсивностями виїзду. За допомоги такої моделі стає можливим виміряти, бодай приблизно, роль кожного з трьох процесів — народжуваності, смертності та міграції — у

формуванні чисельності та складу населення. Фактична структура населення конкретної миті може істотно відрізнятися від структури відповідного йому режиму відтворення стабільного населення. Постала на конкретний момент структура населення відображає всі зміни режиму відтворення, що відбувалися в минулому; міграційні процеси з їх вибірковим стосовно статево-вікових груп характером; війни тощо. Проте коливання розмірів стабільного населення, відповідного конкретному режиму відтворення, має і наукове, і прикладне значення: воно дає розуміння закономірностей і характеру самого відтворення населення, з одного боку, та дозволяє здійснити практичні розрахунки різних нормативів, пов'язаних із структурою населення, — з іншого.