5. Курс на колективізацію був проголошений хv з’їздом вкп (б) у 1927 році, а почалася вона у 1929 р. Мета колективізації:
підпорядкувати сільського господарства державі,
забезпечити населення дешевими продуктами і сировиною для промисловості
ліквідувати дрібнотоварний уклад.
В Україні планувалось завершити колективізацію до кінця 1930 р., тому можна це було проводити тільки насильницькими методами. В результаті колективізації було ліквідовано приблизно 200 тис. заможних господарств (куркулів), а це приблизно 1 млн. осіб.
У 1932 – 33 р. завдяки політиці ВКП (б) у сільському господарстві відбулося зниження обсягів виробництва, а плани заготівлі збільшилися. Були прийняті рішення про заборону про розкрадання державного майна, яка карала позбавленням волі і розстрілом. Хлібозаготівля під керівництвом Молотова привела до голоду, в результаті якого загинули 3 – 3,5 млн. осіб. Голод 1932-1933 рр. є геноцидом українського народу.
На кінець 30-х років держава зменшила податки, ввела 73 МТС, запроваджувалась прогресивно – відрядна оплата праці, преміювання натурою.
6. На початок 30 – х років політична система СРСР, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично перетворилась на сталінський тоталітаризм, який базувався на монополії більшовиків на владу, ідеологію, економіку:
З влади були усунуті всі політичні партії лівих есерів, уклоністів, комуністів – боротьбистів. 3 грудня 1922 р. український з’їзд Рад став однопартійним, відбулося об’єднання Комуністичної партії з держаним апаратом. Опорою влади стали профспілки і комсомол.
В ідеології панував марксизм, існувала цензура радіо, освіти, культури. Це давало можливість впливати на свідомість населення.
В галузі керівництва економікою: насильницькі методи індустріалізації і колективізації, утворена командно – адміністративна система.
Таким чином , в Україні встановилась диктатура пролетаріату на чолі зі Сталіним (культ його особи). Партійний і державний апарат формувалися на принципах особистої відданості. ЦК КП(б)У очолювали Я.Каганович, С.Косір, М. Хрущов.
Сталінський режим проводив репресії. ДПУ – НКВС – проводив репресії проти всього населення. Ідейним обґрунтуванням цього була теорія Сталіна про загострення класової боротьби; вівся пошук ворогів народу, контрреволюціонерів. Суд здійснювали «трійки»(секретар обкому партії, начальник обласного управління НКВС і прокурор). За 1937- 1941 роки у таборах НКВС ув’язнено було 5 млн. 172 тис 688 осіб (у 2,2 рази більше, чим у попередні 5 років).
Напрямки репресії:
проти селянства(розкуркулювання, голод)
боротьба з підпільними «націоналістичними організаціями» (проти Спілки визволення України – Єфремов, Слабченко, Чехівецький). Українська військова організація; буржуазний націоналізм (М.С.Грушевський), загинули Чаковський , Коцюбинський, Чубар, Скрипник.
боротьба проти релігії. У 1930 р. розпущено УАПЦ.
гоніння проти письменників (28 розстріляно: Зеров, Косинка, Буревій, Курбас) – це «розстріляне відродження»
проти військових (київський і харківський округи).
Наслідки репресій – знищено мільйони українців. Занепад української культури, деформація морально – етичних стосунків, посилення залежності України від центру, зростання культу особи Сталіна.
30 січня 1937 р. було затверджено нову Конституцію.
7. Західноукраїнські землі знаходились під владою Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя). де проживало 5,6 млн. українців із 8,9 млн. чоловік. Під Румунією знаходилися Північна Буковина і Бессарабія (790 тис. українців). Чехословаччина включала Закарпаття.
Політика Польщі була спрямована на знищення всього українського. Територію називали Східна МалоПольща, у 1924 р. – закон про заборону української мови у всіх державних установах, з 1935 р. почали процес асиміляції.
Політика Румунії. З 1919 р. по 1928 р. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. було заборонено вживання української мови, української преси і православ’я.
Політика Чехословаччини була більш поміркована.
Всі ці уряди діяли проти освіти, культури українців: закривали школи (до 1927 р. – українські школи на Буковині не було). Існувала норма 5% - поступали до Львівського університету. Освіту мали українці 20 – 40% громадян.