1. Усну народну творчість;

2. Християнську традицію.

У творах того часу використовувались загадки, прислів’я, приказки, замовляння і заклинання тощо. У Х столітті склався героїчний билинний епос. Головною темою билин стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. Істинно народними героями стали Микита Кожух’яка, Ілля Муромець, Добриня Нікітич та інші. На писемну літературу впливала усна народна творчість.

З утвердженням християнства важливу роль відіграє перекладна література. У Київ надходять твори грецькою та іншими мовами. Одним із перших був переклад Євангелія, що виконав диякон Григорій для новгородського посадника Остромира – Остромирове Євангеліє.

Поширеними були і твори релігійного змісту – апокрифи.

Твори церковної літератури перекладалися з максимальною точністю, а світські часто переробляли так, що виходив доволі оригінальний твір, який жваво передавав легендарні історії Греції, Риму, Єгипту, Візантії і Вавилону.

Згодом з’явилися і оригінальні твори. Першим самостійним жанром давньоруської літератури став літопис. Вважається, що початок літописання припадає на кінець Х століття.

Літопис – історичний твір про події і факти, подані в хронологічному порядку за роками.

Кожен річний запис починався словами: “В літо…”,звідки і пішла назва. Але перші історичні описи не мали датувань, тому не всі, проставлені літописцями-переписувачами у 12-13 ст. дати є достовірними. Давньоруські літописи – цінне історичне джерело. Хоча зі зміною влади літописи часто переписувалися, інколи поспішно, але завжди на користь тих князів, що були на престолі. Переписували літописи монахи, а вони спирались на Біблію. Тому часто літопис починався переказом біблійної історії.

Перші літописи з’явилися у 11 столітті – Київський (1037), Києво-Печерський (1073), Новгородський (1079). Вони відомі за згадками, до нас не дійшли.

“Повість врємєнних літ”. Цей літопис створений на початку ХІІ століття ченцем Нестором на основі кількох більш давніх літописів Х-ХІ століть. Нестор об’єднав записи “за літами” в єдиний літопис. У цьому його велика заслуга.

У літописі є сюжети, присвячені заснуванню Києва, походу Олега на Константинополь і його смерті, помсті княгині Ольги древлянам, хрещенню Русі тощо. У Київській Русі цей літопис був найпопулярнішим.

З початком роздробленості Русі літописи складалися в кожному феодальному центрі. Останніми з літописів, що дійшли до нас, є Київський (1200) і Галицько-Волинський (кінець ХІІІ століття).

Ще одним жанром оригінальної літератури Київської Русі є філософсько-богословська публіцистика. Її зразком вважається “Слово про закон і благодать” Іларіона. У ньому автор розвинув 3 теми:

1. Про духовну перевагу Нового Заповіту над Старим.

2. Про світове значення хрещення Русі.

3. Про велич Руської землі

У творі Іларіон всупереч церкві прославив язичницьку Руську землю, князів-язичників Ігоря і Святослава, а не лише Володимира.

Наступна пам’ятка – “Благання” Данила Заточника. Заточений ворогами у в’язницю, Данило благає князя заступитися за нього і взяти на службу.

У особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання.

Мова. У Київській Русі існувало 2 типи літературної мови:

1. церковнослов’янська (нею писалася церковно-повчальна і житійна література)

2. давньоруська. (велося ділове листування, складалися юридичні акти (“Руська правда”) літописи, пам’ятки світської літератури (“Слово о полку Ігоревім”) тощо)

Вони впливали одна на одну і обидві були зрозумілі народу.