Тема. Культура Стародавньої Індії: скульптура, мистецтво, живопис.

План

1. Географічні умови стародавньої Індії

2. Суспільний устрій та кастова система.

3. Сім’я Давньої Індії. Становище жінки у родині.

4. Релігія та її характерні риси. Література.

5. Наукові знання. Наукові відкриття

6. .Мистецтво Древньої Індії та його особливості

1. Географічні умови стародавньої Індії

Одним із перших осередків людської цивілізації була Стародавня Індія. Півострів Індостан знаходиться на півдні Азії, відокремлений від неї ланцюгом гір і гірських хребтів. Омивається Індійським океаном, Аравійським морем і водами Бенгальської затоки.

Клімат в Індії сухий, тропічний, з катастрофічними повенями влітку.

Рання індійська цивілізація сформувалась у 3 тисячолітті до нашої ери. Її центрами були міста Хараппа та Мохенджо-Даро (сучасний Пакистан).

До середини ХІХ століття ніхто нічого не знав про давню індійську цивілізацію, і, вважалось, що культуру в Індію принесли арії. Однак англійський генерал знайшов в районі поселення Хараппа печатки з невідомими написами. У 20-х роках почалися розкопки. Так знайшли Давню Індію.

Індія розташовувалась на великому шовковому шляху, завдяки чому вона увібрала в себе здобутки інших культур. Вона підтримувала зв’язки з державами Азії.

Справжнього розквіту індійська культура досягла у ІІ тисячолітті до нашої ери.

2. Суспільний устрій та кастова система

Вже у ІІ тисячолітті до нашої ери склався поділ суспільства на касти (варни) – жерців (брахманів), воїнів, землеробів і ремісників та слуг.

Каста – це замкнена група населення.

Чоловіки перших трьох варн залучались до знань і тому після посвячення називались “двічі народженими”. Варні слуг і жінкам усіх варн це було заборонено, бо, згідно із законом, вони нічим не відрізнялись від тварин. Змішування варн не допускалося.

Були також люди, які знаходилися поза варнами. Це були прибиральники сміття, могильники і кати. Їх називали “недоторкані”.

Члени однієї касти (замкненої групи населення) жили в одній місцевості, займались однорідною діяльністю, мали свої закони, звичаї тощо. Спілкування між членами різних каст обмежувалося. Кастова система в Індії збереглася до наших днів.

3. Сім’я Давньої Індії. Становище жінки у родині

Сім’я Давньої Індії була побудована на патріархальних засадах.

Індійську дівчинку ще дитиною віддавали заміж її батьки. Сама вона могла обрати собі чоловіка лише в тому випадку, якщо батьки не спромоглися підшукати їй гідну пару.

Ідеальним вважався шлюб, коли жінка була втричі молодша за чоловіка. Поширеними були дитячі шлюби і багатодітність.

Існували різні способи укладання шлюбу: від найблагороднішого (віддавання дочки заміж з посагом та за її згодою) до най ганебнішого (шлюб унаслідок викрадання дівчини або її зґвалтування).

Сім’ї були моногамні, але існувала і полігамія. Якщо у чоловіка був гарем, то за ним доглядали старезні жінки або чоловіки. Євнухів у Древній Індії не було, бо оскоплення людей і тварин тут вважалося релігійним злочином.

Були і випадки поліандрії (кілька чоловіків мали спільну дружину).

Дівчинку у Древній Індії виховували у дусі сліпої покори чоловіку. Для неї чоловік мав бути божеством. Чоловік же поводився з дружиною як пан: він міг продати її, програти в кості, вигнати з дому, якщо вона не народила йому сина або була не лагідною.

Бувало, що у родині не було дітей з вини чоловіка. Тоді він мав право наполягати, щоб дружина народила від іншого.

Жіноча невірність чоловіку вважалася тяжким злочином. Розлучення допускалося лише у найнижчих кастах.

Залежність жінки від чоловіка набула форми дикунської традиції саті – самоспалення на поховальному багатті небіжчика. (є і зараз у деяких віддалених селищах) Індійці вірили, що причиною передчасної смерті чоловіка є гріхи його дружини в цьому чи іншому втіленнях. Саті – спокутування вдовою її гріхів. Жінку напували наркотиками, щоб притупилась її свідомість, прив’язували, аби вона часом не вискочила з багаття, і спалювали разом з тілом небіжчика.

Часто для вдови це було єдиним виходом, бо родина чоловіка, вважаючи її винною у передчасній смерті свого сина, не давала їй спокійно жити.

Індуїзм обіцяє вдові, яка накладе на себе руки, відродження в личині чоловіка. Якщо ж вдова відмовиться спалити себе, то вона завжди буде народжуватися жінкою. Жінка могла відмовитись спалити себе, якщо, наприклад, у неї були маленькі діти тощо.

Вдова не могла вдруге вийти заміж (і зараз). Зустріч з вдовою – погана прикмета. Вона позбавлена права знаходитись у компанії чоловіків, навіть синів. Вона повинна ходити бритоголовою, жити впроголодь, спати на голій землі тощо.

У Древній Індії поблажливо ставились до проституції. Часто повії здобували великі багатства. Славу і почесті.