Київський вимір
Дедалі цікавішими і щораз більш напруженими стають вибори до Київради. Разом з тим мешканці столиці сприймають депутатів радше як можновладців, ніж як своїх обранців. Щоправда, вони і себе мало усвідомлюють як цілісну громаду. З одного боку, ці вибори не відрізняються від багатьох інших муніципальних виборів, з іншого, - мають і певну специфіку. На виборах 2000 р. було створено 90 округів, в яких кандидати виборювали право бути депутатом Київради. В окремих округах налічувалося до 1/4 самовисуванців. До речі, феноменом виборів (за математичними підрахунками) став той факт, що виборці фактично навіть не мали змоги ознайомитися з усіма кандидатами всіх рівнів виборів через їх велику кількість.
Київські міські вибори підтвердили тенденцію зростання попиту на депутатський мандат. Це зумовлено не тільки тим, що депутати мають можливість формувати бюджет, який становить до чотирьохсот тисяч на рік, а переважно можливістю реально підтримувати місцеві громадські ініціативи, громадські організації тощо.
Якщо розглядати депутатський корпус з точки зору партійно-політичного виміру, то він має такий вигляд: відносна більшість - за "комунальною партією" "Єдність", створеною перед виборами і очолюваною главою міста та адміністрації. Вона здобула 42 мандати. Після виборів ця партія здобула абсолютну більшість, враховуючи, що з 21 безпартійного депутата більшість увійшла до відповідної фракції, оскільки рушійна сила багатьох обранців полягає не у відстоюванні ідеологеми, а в наближенні до влади (а отже, і до можливості вирішувати питання).
Якщо припустити, що перемога одного-трьох партійних кандидатів не є тенденцією і закономірністю, а радше випадковістю, то 11 мандатів, які вибороли 7 партійно-політичних структур, якраз і відображають цей факт (3 мандати за УРН, 2 - за НРУ, 2 - за КПУ, 1 - за СПУ, 1 - за АПУ, 1 - за ПДС і 1 - за "Молодою Україною").
Насправді перемогу здобували не партійні організації, а конкретні персоналії, незалежно від свого членства у тій чи іншій партії. Дещо відмінною від згаданих, але так само малопомітною (за чисельністю), стала перемога кандидатів від ПРП, які вибороли шість мандатів. Враховуючи той факт, що вони фактично єдині альтернативні партійні представники, їхня вага значно вища за кількістю здобутих ними мандатів.
Слід зазначити, що місцева політика - це велика політика, а тому створення фракції "Трудового Києва" є не чим іншим, як адміністративним рішенням, спрямованим на косметичне нівелювання тотальної перемоги "Єдності", а також спробою виконати зобов'язання, які давалися в період створення фракції цієї партії напередодні виборів до Верховної Ради України.
Підтримуючи тезу про те, що партійна приналежність не є визначальною у виборчому процесі, розглянемо додатково професійну належність депутатів міської ради. 35 депутатів є керівниками бізнес-структур (у тому числі комунальних та наближених до керівництва держави). Тобто, понад 38 % - представники бізнес-еліти. За тими ж формальними ознаками, 30 депутатів працюють в адмінапараті (більшість безпосередньо в Київській держадміністрації), що становить 33 % мандатів ради. Найбільше має насторожувати саме ця цифра, яка свідчить про консервацію влади заради влади. З іншого боку, ці ж показники говорять про слабкість місцевих громад, члени яких цілком задоволені тим, що їм пропонують держслужбовці за рахунок держбюджету.
Таким чином, ключовий висновок полягає у тому, що місцеве самоврядування повинно мати власний потужний ресурс для розв'язання питань місцевого розвитку. Держбюджет має використовуватися виключно для державних цілей, а не для проведення виборчих кампаній чиновників.
На часі формування політичної свідомості як місцевих депутатів, так і громади в цілому, що сприятиме тому, що мандат втратить свою домінуючу сьогодні роль бізнесінструменту.
