24.Поясніть головні теорії походження держави, її сутність та функції

 Держава виникла на певній стадії розвитку людства. Політична, правова література подає різні теорії походження держави.

Патріархальна теорія. Суть теорії полягала в тому, що держава виникає з патріархальної сім'ї внаслідок її зростання: родина → сукупність родин (селище) → сукупність селищ (держава). Глава ж патріархальної родини (патріарх) стає главою держави — монархом. Таким чином, його влада є проводженням влади батька, сам же монарх є батьком для всіх своїх підданих. (Аристотеля, Конфуція, Р. Фiльмера та М. Покровського).

Теорія насильства. Її прибічниками були К. Каутський, Є. Дюринг, Л.Гумплович, Леся Українка та ін. Причину виникнення держави вони вбачали у військово-політичних чинниках — насильстві, завоюванні одних племен іншими, для управління завойованими народами та територіями потрібний спеціальний апарат примусу. Ним i стає держава.

Теологічна теорія. Однією з найдавніших теорій, що намагалася пояснити прогрес виникнення держави була теологічна теорія. Її авторами були як середньовічні богослови Тертулiан, Аврелій Августин, Фома А. так i такі вчені ХIХ століття, як Ж. де Местр. Теологічна теорія наполягала на божественному походженні держави, державної влади, стверджувала i захищала тезу: "Вся влада від Бога”.

Теорія суспільного договору. Ця теорія передбачає виникнення держави в результаті договору між людьми як наслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів.

Історико-матеріалістична теорія. Її прихильниками були С.Десницький, Л. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, І. Франко та ін. Згідно з даною теорією держава виникла як результат природного розвитку первісного суспільства.

Органічна теорія. Процес виникнення i функціонування держави ототожнюється з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідний людський організм були сформульовані ще Платоном.

Психологічна теорія. Серед найбільш відомих представників психологічної теорії походження держави можна виділити Л. Петражицького, Г. Тарда, З. Фрейда та ін. Вони пов’язують виникнення держави з особливими властивостями людської психіки: потребою певних людей владарювати над іншими, прагненням одних підкорятися, наслідувати, а інших — підкоряти, бути прикладом.

  Функції держави – це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення.

1)За соціальним значенням – на основні та неосновні

а)Основні функції – найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей

б)Неосновні функції – напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя

2) Залежно від територіальної спрямованості – внутрішні та зовнішні.

А) Внутрішні функції – такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства

Б) Зовнішні функції – основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому

3) За часом здійснення – постійні та тимчасові.

А) Постійні функції – напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

Б) Тимчасові функції – напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

4) За сферами суспільного життя - гуманітарні, економічні та політичні.

25. розкрийте форми державного правління та державного устрою

Форма правління — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їx взаємини з населенням.

Існують дві основні форми державного правління — монархічна й республіканська.

Монархії поділяють на абсолютні, конституційні та теократичні.

Абсолютна монархія — форма правління, за якою керівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади (здійснюється залежним від нього апаратом).

Конституційна монархія — форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі — уряду.

Залежно від ступеня обмеження влади монарха конституційні монархії поділяють на дуалістичні і парламентські.

Дуалістична монархія — форма правління, за якої повноваження монарха обмежені у сфері законодавства (пріоритет належить парламентові), але достатньо широкі у виконавчій владі

Парламентська монархія виникла в Англії, де законодавча влада зосереджена в парламенті, виконавча — в уряді на чолі з прем´єр-міністром

Теократична монархія (грец. theokratia — влада Бога) — форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн).

Республіка (лат. respublika, від res — справа, public — громадський) — форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Залежно від відповідальності уряду — перед президентом або парламентом — розрізняють три форми республіканського правління:

- президентську,

- парламентську,

- напівпрезидентську.

Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави.

Унітарна (лат. unitas — єдність, однорідний, що складає ціле) держава — єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення. Більшість західних розвинутих держав —- унітарні (Франція, Швеція, Польща, Фінляндія та ін.). Унітарною є і держава Україна.

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб´єкти федерації. Основні ознаки федерації: єдина територія і збройні сили, спільні митниця, грошова і податкова системи, загальна конституція за наявності конституцій суб´єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство і громадянство (подвійне — для суб´єктів федерації).

Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об´єднання) — союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об´єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

За конфедерації існує центральний керівний орган, якому надані чітко визначені повноваження. Його рішення приймаються і здійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, спільної податкової і правової системи тощо. Правовою основою конфедерації є союзний договір, тоді як для федерації — конституція. Кошти конфедерації складаються із внесків її суб´єктів. Це нетривка форма державного об´єднання. Вона передує виникненню федерації або розпаду на самостійні держави. Нині конфедерацій у світі не існує. У минулому конфедеративним був устрій у США (1776—1787), Швейцарії (до 1848), Німецький союз (1815—1867). Щоправда, термін “конфедерація” вживається в назвах швейцарської і канадської держав, але це не змінює природи їх федерального устрою.