Інші типи консерватизму

Фіскальний консерватизм виступає за обережність у питаннях державних витрат та державного боргу. Зеленим консерватизмом називають консервативні течії, які включили в свою політичну палітру питання збереження навколишнього середовища.

19. Характерні особливості соціалістичної та соціал-демократичної ідеології.

Соціалізм(від латів. Socialis - суспільний) – вчення про перетворення суспільства, що базується на приватній власності і експлуатації, в суспільство в якому панує соціальна рівність і справедливість, шляхом ліквідації приватної власності (як основи експлуатації і соціальної нерівності) і встановлення колективної (суспільною) – соціалістичної власності.

Перші спроби ідеологічно обгрунтувати перетворення суспільства на початках колективізму відносяться до епохи Відродження і пов'язані з іменами великих гуманістів XVІ ст – англійського державного діяча і мислителя Т. Мора (робота "Утопія") і італійського поета, філософа і політичного діячаТ. Кампанелли (робота "Місто сонця"). У їх творах, написаних в період кризи феодалізму, були висловлені ідеї, направлені на перетворення пануючого суспільного пристрою на колективних початках, виражені в утопічно-літературній формі. Лише у першій половині XIX ст з'явилися мислителі, які в своїх творах різко критикували капіталізм, захищали інтереси найманих робітників і запропонували концепцію перевлаштування суспільства на основі суспільної власності і соціальної рівності(французиА. Сен-Симон(1760-1825) і Ш. Фурье (1772-1837) і англієць Р. Оуен (1771-1851)). Це напрям в історії розвитку соціалістичної думки отримав назву раннього або утопічного (у марксистському визначенні), оскільки основними методами втілення своїх ідей в реальне життя вони рахували освіту, виховання, переконання, освіту і ін. мирні дороги суспільного перетворення. (У літературі цей напрям отримав ще назву "просвітницького" соціалізму). Подальше оформлення соціалістичної ідеології сталося в другій половиніXIX ст і пов'язано з іменами німецьких філософів і суспільно-політичних діячів К. Маркса (1818-1883) іФ.Енгельса (1820 - 1895). Вироблене ними учення отримало назву "марксизм" який був проголошений ідеологією пролетаріату. У поширенні і розвитку соціалістичних ідей в Росії велику роль зіграли Г. В. Плеханов іВ.І.Ленін, в Україні – М. Драгоманів, І. Франко, С. Петлюра, В. Вінніченко і др.)*

Соціал-демократія, як один з напрямів соціалістичній ідеології, виникла в кінці XIХ ст в надрах марксизму і в своєму розвитку прошла три етапи. На першому етапі (80-і – 90-і рокиXIХ ст) велика частина соціал-демократичних партій були об'єднані в ІІ Інтернаціоналі, створеному Ф. Енгельсом в 1889 р. і розділяла основні марксистські принципи відносно революційної дороги переходу до соціалізму, насильницьких форм перетворення суспільних стосунків і ролі диктатури пролетаріату в цих процесах. Але вже в кінціXIХ – початку ХХ в.в. починається критичне переосмислення марксистської теорії, пов'язане з іменами відомих діячів німецького робочого руху Ф. Лассаля (1825-1864), Е. Бернштейна (1850-1932) і К. Каутського (1854-1938), - саме вони і вважаються родоначальниками соціал-демократії. Ф. Лассаль висунув положення про можливість мирного переходу до соціалізму на основі загального вибіркового права (що перечило марксистському положенню про роль революції), а також розглядав державу як інститут, що стоїть над класами (що йшло врозріз з марксистським положенням про державу як апарат насильства одного класу над іншим). Е. Бернштейн и К. Каунтський стали агітувати проти таких марксистських положень, як класова боротьба, соціальна революція і диктатура пролетаріату (у газетах "Соціал-демократові", що видавалися ними, і "Нойецайт").

Другий етап в розвитку соціал-демократичної думки (перша третина ХХ ст) – дуже складний. На початку ХХ ст відбувається розкол соціал-демократії на три течії: праве (опортуністичне - "погоджувальне"), ліве (революційне) і центристське (що вагалося між "правими" і "лівими"). Цей розкол був вираженийі організаційно: у 1919 р. "ліві", очолювані Леніном, створили Комуністичний Інтернаціонал (1919-1943) – його інколи називають ІІІ Інтернаціоналом; "праві" в 1920 р. проголосили про відродження ІІ Інтернаціоналу (що практично припинив свою діяльність в роки І світової війни). У 1923 р. була зроблена спроба об'єднання "правих" і "центристів" створенням Робочого Соціалістичного Інтернаціоналу (РСИ). Проте діяльність соціал-демократичних партій в складних соціально-політичних умовах в період між двома світовими війнами не була розгорнута, а в 1940 р. РСИ припинив своє існування (після окупації фашистами Брюсселю, де розташовувалася штаб-квартира РСИ).

Третій етап відноситься до післявоєнного часу. На цьому етапі завершується формування соціал-демократичної доктрини, що значною мірою пов'язане з діяльністю Социнтерна, відновленого в 1951 р. на міжнародному конгресі, що відбувся у Франкфурті-на-Майне. У прийнятій на цьому конгресі Франкфуртськійдекларації Социнтерна відкрито заявлено про відмову від марксизму, як ідейно-теоретичної основи робочого руху і переході до реформізму.

Характерні риси соціал-демократичної доктрини, яка втілена в концепції демократичного соціалізму:

- соціалізм – суспільною буд, які досягаються нев результаті класової боротьби і революційної ліквідації капіталізму, а шляхом реформ;

- у економічній сфері – збереження приватної власності і функціонування інших форм власності, тобто підтримка ідеї змішаної економіки;

- державне регулювання економікою;

- націоналізація найбільших компаній;

- самоврядність робочих колективів і фермерів;

- участь профспілок в розробці національної економічної політики;

- участь в прийнятті рішень трудящих на рівні компаній і підприємств;

- розробка і підтримка соціальних програм, направлених на забезпечення зростання середнього класу, досягнення вищого рівня політичної, соціальної, економічної свободи, соціальної рівності і справедливості, особливо у сфері освіти, охорони здоров'я, культури і інформації;

- у міжнародному плані – розробка і підтримка програм, що забезпечують стабільність в світі.