Девіантна поведінка, його основні типи.
Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємозв'язана з оточуючими і має соціальний характер.
Соціальна поведінка - це дії людини стосовно суспільства, інших людей, природи і речей.
Діяльність і поведінка особистості детермінується, тобто обумовлюється, обмежується не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії потреб, інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі у суспільстві норми.
Соціальна норма - це типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє. у певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що-ззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, свою активність.
Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії існують об' єктивно стосовно людини. У процесі соціалізації особистості соціальні норми інтеріоризуються в елементи системи саморегуляції поведінки, формують рівень культури особистості. Водночас, далеко не всі нормативні вимоги соціального оточення і далеко не для всіх людей соціальні норми стають регуляторами поведінки. Тобто суспільство намагається врегулювати поведінку своїх членів, але зробити це у повній мірі не вдається. За своїм характером соціальна поведінка може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою і т.д.
Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою -поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві цінніспо-нормативних стандартів.
Один з засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р.Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством.
Основні види девіантної поведінки (за Р. Мертоном):
• конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;
• інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);
• ритуалізмм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих "правил гри", діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;
• ескейпізм (ретритизм)- відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.) ;
• бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.) '.
Поняття девіації у соціологічну систему знання ввів французький соціолог Еміль Дюркгейм, вивчаючи такий вид девіантної поведінки, як самогубство. Проявами цього типу поведінки є правопорушення, злочини, наркоманія, проституція, алкоголізм тощо.
• Розрізняють позитивну і негативну девіацію.
У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.
Найбільш небезпечною формою девіації є злочинність, вона є виявом гострого конфлікту між суспільними інтересами та індивідуальними.
Девіантна поведінка у широкому розумінні це будь-які дії, які не відповідають соціальним нормам і стереотипам даного суспільства.
Позитивна девіація: самопожертвування, надпрацездатність, героїзм.
Негативна девіація: тероризм, крадіжки,суїцнд, цинізм та ін.
У вузькому розумінні девіантна поведінка - усякі негативні і несхвалювані відхилення від соціальних норм.
Основні форми: злочинність, пияцтво і алкоголізм, наркоманія, проституція, гомосексуалізм, аномія.
Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.
Основні механізми соціального контролю:
1) власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;
2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтеріоризацією соціальних норм і цінностей;
3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;
4) «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної.
Лише в самому загальному виді можна визначити стратегію соціального контролю:
- заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними і/чи нейтральними,
- напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або нейтральному руслі,
- легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) «злочину без жертв»,
- створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної
- реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами
- лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього виду покарання в системі правоохоронної діяльності
- безумовне скасування страти.
У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства.
Запитання.
У чому виявляються особливості соціологічного вивчення людини?
В чому різниця між поняттями «індивід», «індивідуальність», «особистість»?
Які основні стадії соціалізації і інститути соціалізації на цих стадіях?
Як співвідноситься індивідуальне і соціальне в людині?
Як відбувається соціалізація особистості?
Що таке соціальна адаптація та інтеріоризація як складові процесу соціалізації?
Що відбувається в результаті інтеріоризації?
Якими є основні елементи соціальної структури особистості?
Що є джерелом активності особистості?
Якою є роль ціннісних орієнтацій у діяльності особистості?
Що обмежує свободу людини?
Як називається поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно нормативних стандартів?
В чому полягає сутність девіантної поведінки?
Література.
Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. проф.. В.Г. Городяненка.- К., 2004.
Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Соціологія. Базовий курс. – К., 2005. – с.312.
Соціологія: Підручник/ За ред. В.М.Пічі.-Львів, 2010.-296с.