- •. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил
- •Територіальний поділ праці.
- •Територіальна організація виробництва.
- •Економічне районування України. Територіальний поділ праці
- •Територіальна організація виробництва
- •Економічне районування України
- •Контрольні питання
- •Завдання на самостійну роботу
. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил
Територіальний поділ праці.
Територіальна організація виробництва.
Економічне районування України. Територіальний поділ праці
Територіальний поділ праці (ТПП) – це процес виробничої спеціалізації території, який зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.
ТПП передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва, між виробництвом та споживанням. В основі ТПП лежить відмінність в природних умовах і наявності ресурсів. У результаті чого виготовлення того самого продукту на одній території вимагає менших витрат чим на іншій.
Виділяються наступні різновиди ТПП:
а) генеральний – між країнами та окремими районами;
б) внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами;
в) біля економічного центру (міста і т.д.);
г) постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз’єднані;
д) фазовий – один і той же вид продукції надходить з різних місць;
е) епізодичний – непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.
Територіальний поділ праці є однією з форм суспільного поділу праці, яка нерозривно пов’язана з галузевою її формою. Поділ праці диференціює процес виробництва, визначає спеціалізацію, галузеву структуру.
Для визначення спеціалізації регіонів держави використовують наступну систему показників:
- частка виробництва продукції галузей спеціалізації регіону у виробництві держави;
- коефіцієнт локалізації галузі на території регіону;
- коефіцієнт виробництва продукції на душу населення;
- коефіцієнт товарності.
У міжнародному ТПП виділяють:
- загальне (у сфері виробництва (видобувна, обробна промисловість, с/г));
- часткове (на рівні галузей);
- одиничне (спеціалізоване на виготовленні окремих виробів, вузлів, агрегатів).
Сучасному поділу праці властива спеціалізація розвинених країн на експорті промислових товарів, а країн, що розвиваються, - на експорті сировини. Останнім часом у міжнародному ТПП явно проявляються такі тенденції, як поглиблення спеціалізації, посилення міжнародної кооперації, поглиблення інтеграційних процесів, посилення впливу міжнародних корпорацій, перенесення деяких галузей з розвинених країн у країни, що розвиваються.
Територіальна організація виробництва
Територіальна організація виробництва – це розміщення взаємозалежних виробництв, підприємств сфери обслуговування населення й інфраструктури. Територіальна організація припускає досягнення економічного й соціального ефекту внаслідок раціонального використання території й ресурсів.
У розміщенні виробництва умовно можна виділити три стадії:
1. підприємства розміщаються незалежно одне від іншого.
2. підприємства розміщаються групами на компактній території. Характерна риса, загальна для всіх підприємств на цій стадії - наявність виробничої інфраструктури (транспортні мережі, будівельна індустрія, енергомережі) і невиробничої інфраструктури (комунальне господарство, підприємства сфери обслуговування, наука, утворення);
3. підприємства встановлюють виробничі зв'язки між собою на основі кооперації й промислового сервісу. Це створює передумови стадійності виробничого процесу для даної сукупності виробництв.
Розміщення об'єктів на території може бути рівномірним, розсіяним, ареальним, зональним і т.д. Ядрами концентрації діяльності людей є населені пункти, біля яких формуються елементи територіальної структури, тобто в процесі РПС формується сітка розселення людей.
У теорії РПС особливе місце займають проблеми комплексного розвитку господарства окремих країн і регіонів і дослідження процесів комплексоутворення.
Виробничим комплексом називають таке об'єднання підприємств в одному місті або районі, що забезпечує економічну ефективність завдяки вдалому підбиранню підприємств у відповідності із природними й економічними умовами регіону, транспортним і географічним положенням.
Територіально-виробничий комплекс (ТВК)– це об’єднання підприємств, для яких територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок тривалості взаємозв’язків виробництва, скорочення транспортних витрат, раціонального використання ресурсів.
Існують три типи ТВК: монопродуктові, субпродуктові та поліпродуктові.
у границях економічного району ТВК розглядається як певна господарська єдність, що сформувалася на основі використання ресурсів даної території, трудових навичок населення й закінчених технологічних циклів.
Створення територіально-виробничих комплексів пов’язане з реалізацією довготермінових цільових регіональних проблем. Доцільність створення районних ТВК полягає в спеціалізації в масштабах держави.
Відповідно до прийнятої термінології виробничі цикли називаються енерговиробничими циклами.
Енерговиробничі цикли (ЕВЦ) – це сукупність виробничих процесів, які виникають співпорядковано, взаємообумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії і сировини.
ЕВЦ мають такі властивості, як територіальна стійкість сукупності, типовість для схожих за природними і економічними передумовами розвитку районів.
Існуюча сучасна система ЕВЦ включає:
пірометалургійний цикл чорних металів;
пірометалургійний цикл кольорових металів;
хіміко-металургійний цикл рідкісних металів;
нафтоенергохімічний цикл;
газоенергохімічний цикл;
вуглеенергохімічний цикл;
сланцеенергохімічний цикл;
гірничо-хімічний цикл;
лісоенергохімічний цикл;
теплоенергопромисловий цикл;
атомоенергопромичловий цикл;
гідроенергопромисловий цикл;
машинобудівний цикл;
текстильно-промисловий цикл;
рибопромисловий цикл;
індустріально-аграрний цикл;
гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл;
індустріально-будівельний цикл.
У границях регіональних промислових комплексів, що охоплюють більшу територію можна виділити ряд локальних промислових утворень, представлених промисловими центрами й вузлами. Їхня система створює каркас промисловості району, його територіальну структуру.
Локальний комплекс – об'єднання промислових підприємств на малій території. На Україні локальні комплекси широко представлені у формі виробничих об'єднань (ВО).
Принципи об'єднання виробництв у ВО:
технологічна спільність виробничих процесів й однорідність продукції, що виробляється;
кооперація між головним підприємством і філіями;
послідовна переробка сировини на основі комбінування;
спільність призначення продукції.
Системний підхід і використання міжгалузевих балансів вимагають вивчення міжгалузевих комплексів:
Міжгалузеві комплекси (МК) - реально існуючі явища, звичайно їх називають підсистемами мікрорайонів. Дуже складно виявити характер взаємодіючих елементів таких систем. У деяких випадках виділяють взаємодію галузей і груп підприємств, в інших взаємодію окремих підприємств.
Виділяють родові, видові й підвидові МК.
Родові системи як компоненти мають великі сфери людської діяльності. Наприклад: науково-виробничі МК.
Видові системи утворює сукупність галузей однієї сфери господарства, але різних її секторів. Наприклад: АПК (виробництво с/г продукції, промислова переробка й реалізація).
Підвиди: представлені декількома галузями певного сектора економіки. Наприклад: виноградарсько-виноробний, цукробуряковий.