Семінарське заняття 2. Роман Джона Фаулза «Жінка французського лейтенанта»: поетика постмодерного тексту.

1. Причини звернення автора до вікторіанської доби.

«Жінка французького лейтенанта» написана у традиції вікторіанських романів XIX ст., але водночас ця традиція переосмислена в іронічному річищі з погляду письменника XX ст. Цей роман — свідчення щирої любові Фаулза до культури вікторіанської епохи, захоплення її досягненнями, поваги до майстерності її класиків, і водночас це віртуозне оновлення її стилю, особливості якого Фаулз надзвичайно тонко відчуває і передає. Століття відокремлює час дії роману від часу його написання. Фаулз точно називає дату початку подій, змальованих у творі, — «кінець березня 1867 року». Це перехідний період в історії Англії, коли відходили в минуле, ставали анахронізмом колишні уявлення про світ і людину, натомість нові світоглядні засади лише починали формуватися. За пеленою зовнішньої стабільності визрівали серйозні зміни. У романі це передано словами: «Вся вікторіанська епоха збилася з дороги». Духовний злам переживають і герої роману — Чарлз Смітсон і Сара Вудраф. Кожен із них прагне здобути свободу й осягнути свою справжню сутність. Чарлза пригнічує «задушлива добропорядність» його оточення й епохи. Сара прагне до незалежності. Доля, поєднавши їх на якусь мить, приховує в собі багато непередбачуваних ситуацій, як і характер головної героїні. Фаулз не випадково пропонує у фіналі роману кілька варіантів можливого завершення сюжетних колізій. Проте головна подія у долі кожного з героїв відбулася — вони не змирилися із детермінованістю, утвердивши своє право на власний вибір. Становлення особистості відбулося.

2. Характеристика головних персонажів роману:

А) Чарльз Смітсон – джентльмен та учений-палеонтолог. Які заборони і табу вікторіанської доби він порушує у процесі самопізнання? Як хоббі героя характеризує його психологічні риси?

Розкриваючи особливості світогляду головного героя роману, Фаулз указує, що Ч. Смитсон, як і більшість його сучасників, перебував під впливом «Физиогномики» Лафатера. Описуючи дозвілля світського суспільства Лайм-Риджиса, автор відзначає, що більшість із них проводили час на концертах у залі асамблей, де «у щирому дусі XVIII століття – усе насолоджувалися не тільки музикою, але й приємною компанією» (Фаулз Д. Коханка французького лейтенанта. Спб., 1993. С. 124). Характеризуючи доктора, що лікує Эрнестину, Д. Фаулз підкреслює, що він був «уламком августинианского гуманізму». Більше того, протягом усього роману постійно зустрічаються імена реальних історичних осіб – відомих діячів, мислителів, учених XVII-XVIII століть (И. К. Лафатера, Мальборо, Г. Джеймса, Д. Монмута, Б. Эдмунда, Ж.-Ж. Руссо, К. Линнея, Ж. Л. Бюффона, А. Джеймса, К. Лоррена й ін.); проводяться паралелі між Викторианской Англією й Англією попередніх епох; згадуються події минулого, особливо при описі тієї або іншої місцевості, епізоду з життя героїв роману

Наприклад, розповідаючи про візит Чарльза Смитсона у Фаней-холл, письменник відзначає, що йому довелося вислухати чимало колкостей «щодо чаювань і червоних мундирів» (Фаулз Д. Коханка французького лейтенанта. Спб., 1993. С. 436). Тим самим автор натякає на реальну історичну подію – «бостонское чаювання» 1773 року. Описуючи парк у маєтку Смитсонов, Фаулз пише, що один з ділянок парку названий Рамильи на честь того місця в Бельгії, де англійці під командуванням герцога Мальборо в 1706 році здобули перемогу над французами у війні за іспанську спадщину. Звертання Джона Фаулза до реалій, подіям XVII-XVIII століть обумовлено не тільки прагненням письменника створити ту духовну атмосферу, що була властива Викторианской Англії, але й показати наступність історичних епох, бажанням осмислити процеси, що відбувалися у Великобританії в другій половині ХХ сторіччя

б)  Вікторіанські жіночі типи (міссіс Поултні, міссіс Трентер, Ернестіна). Ставлення цих персонажів до релігії, родини, власності та до прислуги.

в)  Сара Вудраф. Які уявлення про життя втілює цей образ? Чому у фіналі твору автор називає Сару «сфінксом»?

САРА ВУДРАФ (англ. Sarah Woodruff) — героиня псевдовикторианского романа Джона Фаулза «Подруга французского лейтенанта» (более точный перевод «Девка французского лейтенанта» — French Lieutenant’s Wooman, 1969). Прозвище — Трагедия, псевдоним — Рафвуд. При всей схожести С.В. с «инфернальницей» Достоевского («Братья Карамазовы»— Грушенка) она менее ущемлена какими бы то ни было обстоятельствами, более независима, рационалистична. Действие романа происходит в Англии конца шестидесятых годов прошлого века, но все события, персонажи, их оценка даются автором из века двадцатого; он сознательно подталкивает читателя к мысли о том, насколько такой женский характер стал актуален в XX веке, во время расцвета движения феминисток. Получившая неплохое образование С.В. — объект злословия провинциального английского городка, потому что она не такая, как все. Героиня демонстрирует свою независимость, хотя поступать так ей вовсе не подобает: ведь она, кажется, жалкая жертва обманувшего ее французского моряка, а в данный момент — приживалка известной ханжи миссис Поултни. Любитель-палеонтолог Чарльз Смит-сон случайно встречает С.В. и скоро осознает, что любит ее. Она отвечает ему взаимностью, даже не принимая во внимание, что ее избранник уже обручен. После интимного свидания в гостинице, когда выясняется, что С.В. — девственница, Чарльз посылает ей письмо с предложением выйти за него. Но С.В. исчезает. В течение двух лет Чарльз разыскивает ее, а когда находит, оказывается, что под именем миссис Рафвуд она нашла свое место в среде художников-прерафаэлитов и не намерена ради бывшего любовника терять достигнутое. Автор предлагает три варианта финала романа, но логике характера Сары наиболее соответствует последний, самый печальный. Она знала, что Чарльз разыскивал ее, но не сделала ни шагу навстречу. А теперь несчастный влюбленный видит в ее глазах «только дух, готовый принести в жертву все, лишь бы сохранить себя: отречься от правды, от чувства, быть может, даже от женской стыдливости», и он в гневе уходит, не заметив в доме маленькую девочку — собственную дочь. Лишь однажды в романе мы видим С.В. впечатлительной, импульсивной, «обычной» женщиной — это момент, когда она возвращается в гостиницу с первыми покупками, сделанными не из необходимости, а ради прихоти. Жажда свободы от всяческих условностей — главное в ее характере. Застывшая маска страдания более подобает ей, изначально неспособной на взаимную любовь, поскольку даже искреннее чувство сковывает ее.