Донецький національний університет

Кафедра української мови та прикладної лінгвістики

Засоби вираження актуального членування речення

Доповідь підготувала

маґістрантка І курсу, гр. А

спец. «Українська мова та література»

Добош Ірина

Викладач – доц.Вінтонів М.О.

Донецьк – 2012

Актуальне членування речення - це спосіб включення речення в пред-метний контекст, на базі якого воно виникає. Актуальне розчленування речення – «спосіб переведення задуму, думки, що виступає в матричній формі у вигляді симультанного (одномоментного) подання, у лінійне, розгорнуте в часі дискретне мовлення» (Л. О. Черняхівська). Основними частинами речення з погляду на його значеннєву структуру є тема - те, про що говориться в реченні і рема - те, що повідомляється про тему висловлення.

Основний засіб вираження актуального членування речення — це порядок слів та інтонація (місце розташування фразового наголосу) (Загнітко, 2008). Обидва засоби діють разом, тому їх можна об’єднати і називати комп­лексним засобом вираження актуального членування речення. У коди­фікованій літературній мові фразовий наголос автоматизований (зав­жди падає на кінець речення, наголошуючи останню синтагму). Відпо­відно до цього й організований порядок слів: спочатку йде тема, по­тім — рема (щоб виділити рему). В. Матезіус називав такий порядок слів об’єктивним.

В експресивному мовленні порядок слів видозмінюється, модифі­кується, і такий порядок слів називається суб’єктивним. Автоматизм фразового наголосу інколи порушується, унаслідок чого наголошуєть­ся не кінцева синтагма, а початкова синтагма або синтагма в середині речення. Таким чином, рема завжди виділяється фразовим наголосом: автоматизованим при об’єктивному порядку слів та неавтоматизованим при суб’єктивному порядку слів.

О. Селіванова вказує на те, що засобами актуального членування речення можуть бути інтонація (фразовий наголос, паузи), порядок слів, видільно-обмежувальні прислівники, артиклі, ремовидільні конструкції (непрямий додаток у пасивній конструкції із значенням агенса), контекст.

І. Вихованець до найважливіших засобів вираження актуального членування речення відносить фонетичні, синтаксичні і лексико-граматичні засоби:

1. Фонетичні засоби виділення реми включають логічний (фразовий) наголос, інші інтонаційні засоби (паузи, темп вимови тощо):

а) логічний (фразовий) наголос є універсальним засобом виділення комунікативного центру висловлення в усному мовленні. Його універсальність полягає в тому, що він забезпечує виділення найголовнішого в реченні за будь-якого порядку слів, напр. : Із очей скотилася крута сльоза (Б. Харчук); І друзі там є (Л. Костенко);

б) паузи (у писемному мовленні їм відповідають різні розділові знаки) і темп вимови функціонують як інтонаційні засоби виділення реми. Тире та три крапки нерідко стають сигналом таких пауз у писемному мовленні: І хоч позирнути… хоч оком одним… на німфетку… (І. Римарук). Півмертво… Але ж – ось: лежить-мовчить, дароване за щось дахами всіяне, невзискане безмір’я (П. Вольвач).

2. До синтаксичних засобів розрізнення теми й реми належать порядок слів, аналітичні синтаксичні морфеми (частки), специфічні синтаксичні конструкції та ін.:

а) порядок слів є найважливішим засобом виділення реми в усному й писемному мовленні. Для писемного й усного монологічного мовлення характерною є кінцева позиція реми, напр.: На фірі Ярема привозить людям найнеобхідніші речі (Т. Малярчук). У розмовному мовленні сильна комунікативна позиція часто припадає на початок речення: Я вже не знала, що й думати (О. Гончар).

б) аналітичні синтаксичні морфеми (частки) можуть вказувати на позиції реми й теми. Частки тільки, лише (лиш), навіть, саме, і (й) являють собою додатковий засіб увиразнення реми, напр.: Тільки пристрасть, ненависть і міць (П. Вольвач); І лише вигасла свічка як перст показує напрям вітру (В. Махно); Й тільки там, де самота сама, й вина часу згіркли (В. Махно); І лиш кадуб жовтої труни, і під ногами миші яворові (І. Андрусяк); Нема вже й неба в домі (І. Андрусяк). Функція виразника реми типова для заперечної частки не, якщо вона вживається не при присудку: В літа пастуші тато мій не раз його стрічав у світанковій мряці (В. Герасим’юк). Показником теми в непитальних реченнях виступає постпозитивна частка же (ж): Але все ж ночами сниться Той, Хто прийшов уже (І. Римарук).

в) специфічні синтаксичні конструкції в ролі засобів виділення комунікативного центру висловлення відзначаються різноманіттям. До них належать неповні речення, відокремлені звороти, парцельовані конструкції та ін. У неповних реченнях усуваються компоненти, зі смислового погляду менш навантажені. Особливо чітко виділяється рема в неповних реченнях із діалогічних єдностей: - Всім туристам рано чи пізно тут обридає. – Знаю (Т. Малярчук). Одним із поширених синтаксичних засобів підкреслення смислової ваги складників висловлення є відокремлення: Хоча не знати, чи як жінку з довжелезною русявою косою, обмотаною навколо голови (Т. Малярчук); Цей давній в одне вікно завширшки будинок, затиснутий двома кам'яницями в провулку неподалік від Кайзерлаан, він отримав у спадок (Є. Кононенко).

3. До лексико-граматичних засобів виділення комунікативного центру висловлення належить повтор слів: Ніхто не прийшов по Анжелу до нього того дня, коли він привів її до себе. Ніхто не прийшов ні наступного дня, ні згодом (Є. Кононенко).

При об’єктивному порядку слів інтонація не відіграє суттєвого значення, тому що речення оформлюється нейтральною інтонацією, при якій фразові і логічні наголоси збігаються. Проте при інверсії роль інтонації помітно зростає, завдяки посиленню інтонації актуальне членування такого речення-висловлення не змінюється, хоча на формально-граматичному рівні відбулася інверсія компонентів, тобто присудок і в препозиції щодо підмета виконує функцію реми висловлення.

Л. Б. Армстронг і І. Уорд особливо відзначають, що «якщо мовець бажає особливо вибрати певне слово (або групу слів) і відрізнити його від інших у реченні з метою виділення, то він робить це головним чином за допомогою зміни інтонації».

Вивчення й опис інтонаційних характеристик основних елементів висловлення (теми й реми) у різних позиціях в нашій країні почалося тільки в 70-і роки. Виконуючи функції виділення найбільш значного слова й оформлення всього речення в цілому, інтонація тим самим є граматичним засобом і виступає в якості одного із граматичних ознак речення як надсегментний елемент його структури.

Отже, інтонація (логічний наголос) при незмінному порядку слів здатна створити інше висловлення (або кілька висловлень) і виразити нове судження (або кілька суджень) у структурі того самого формально-граматичного речення.

З іншого боку інтонаційні засоби, що встановлюють комунікативне призначення слів у реченні і його основний зміст, не мають яких-небудь особливих знаків, що служать для позначення їх на письмі. Проте в сучасній українській мові нерідко спостерігаємо, що, крім звичайних розділових знаків, все-таки є деякі способи позначення видільних інтонаційних засобів у писемному тексті. Так у художніх творах сучасної української мови спостерігається досить часте вживання курсиву:

• У мене були вагомі причини приїхати сюди (Л. Дереш).

• Хтось шепотів, що Тадей назвав Марії Іванівні імена вчителів, у яких тут не все чисто… (І. Карпа)

• Там їх ще повно… - шепотіла Кропива (І. Карпа).

• Вона зникає, але за хвилю з'являється знову.

— Ваше прізвище (Ю. Іздрик).

• Потім на стіл жбурнули жменю кавових зерен, дві-три грудочки овечого сиру, ядро волоського горіха, коробку сірників, шкірки немитого грейпфрута.

Поряд з курсивом використовуються також великий або рідкий шрифт (розрядка):

• Я би пішла в «Альта-центр» на Петрівці і купила б собі ВСЕ (Т. Малярчук).

• Хоча між ними БУЛИ моменти особливого порозуміння (Є. Кононенко).

• Ця пані залазить в неї так глибоко, як і ВОНИ, - сюди, - вона вказала на серце (Є. Кононенко).

• А потім виходиш на перон, закурюєш, і — ні на чому особливо не фокусуючи зору, нічого конкретного не маючи на увазі — розумієш, що саме так і виглядає  н і щ о (Ю. Іздрик).

• «Може б ти спочатку запитала, що  в о н и  с а м і  про це думають», — спалахує в моєму мозку (Ю. Іздрик).

• Лю, пізнавши  д а о — істину, радив людям, зустрівши біса, не лякатися, а обов'язково подути на нього, змагаючись із безформенним тим, що теж позбавлене форми (Ю. Іздрик).

За допомогою цих засобів може бути графічно виділений будь-який член речення.

Незвичайним уживанням курсиву та великого шрифту можна вважати випадки позначення ним одного або кількох складів у слові:

• В них – від ПЕРЕїдання, в нас – від НЕДОїдання (Є. Кононенко).

• Транквілізаторні химери явно кепкують з мене, щоразу підсовуючи ребуси з розряду «знайди відмінність» (Ю. Іздрик).

У тих випадках, коли великим шрифтом виділений початковий, кінцевий чи серединний склад слова, маємо справу з досить контрастним виділенням усього цього слова, тобто фактично це фокусні реми.

Отже, курсив та інші шрифти самі по собі не є постійним видільним засобом, а є лише іноді писемним способом вираження предикативного наголосу.

Серед інших графічних способів вираження предикативного наголосу виявлені:

1. великий шрифт:

• А він сьогодні ввечері знов піде ТУДИ – хто може заборонити йому піти подивитися на тих жінок? (Є. Кононенко);

• Тобто не просто дало йому шматочок від свого, а ЦІЛЕ морозиво купило, окремо, йому персонально (І. Карпа);

2. розрядка:

• Це було як в тих дурнуватих американських фільмах, але б у л о насправді (Ю. Іздрик);

• Не вдавалося позбутися якогось істеричного, верескливого подиву — що жага життя  б у т и,  в і д б у т и с я,  з б у т и с я  є такою непереборною і неперебірливою (Ю. Іздрик);

3. інший шрифт:

• Її мама була вчителькою скрипки в нашій же школі мистецтв, і вела гурток опери (І. Карпа);

4. поділ слова на склади (з написанням через дефіс) з курсивом і без нього:

• Тільки лампи по нігтях світять. Зе-ле-е-ні (І. Карпа);

• Це до-о-о-бре треба було послужитися режимові, щоб отримати житло в тому будинку… (Є. Кононенко);

• Ща-а-а… - примружила очі я і чикнула ще раз (І. Карпа);

• - Ну та бо що в тебе за волосся? – провадила я. – Втрачати нічого. С-т-р-и-ж-е-м-о (І. Карпа);

• Я раптом відчув. Я-рап-том-від-чув. Ра-птом (Ю. Іздрик).

Отже, найважливішими засобами вираження актуального членування речення виступають порядок слів, інтонація, аналітичні синтаксичні морфеми, специфічні синтаксичні конструкції та різні види шрифту.