13. Матеріально-технічні фактори продуктивності праці.

Фактори — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці належать усі напрямки прогресивних змін у техніці і технологій виробництва, а саме:

- рівень розвитку науково-технічного прогресу;

- упровадження передової технології, нової техніки;

- механізація, автоматизація виробництва;

- модернізація діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів;

- підвищення якості продукції;

- упровадження нових, ефективних видів сировини матеріалів та енергоресурсів;

- поліпшення використання засобів виробництва всіх видів ресурсів;

- природні умови.

14. Організаційно-економічні фактори підвищення продуктивності праці.

Фактори — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

До організаційно-технічних факторів підвищення продуктивності праці відносяться:

1) удосконалення організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації допоміжних служб (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної);

2) удосконалення організації праці шляхом поділу кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування; застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення умов праці; удосконалення мат. стимулювання;

3) удосконалення організації управління виробництвом.

15. Соціально-психологічні фактори підвищення продуктивності праці.

Фактори — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Соціально-психологічні фактори підвищення продуктивності:

• підвищення кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників;

• поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових відносинах;

• підвищення дисциплінованості; трудової активності і ініціативи працівників;

• удосконалення методів мотивації і психологічного впливу.

16. Резерви продуктивності праці та їх класифікація.

Резерви підвищення продуктивності праці – це не використані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок тих чи інших факторів.

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

За часом використання розрізняють поточні і перспективні резерви. Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства. Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною зайнятістю населення.

Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок. Галузеві резерви – це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Вони зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття[1,3].

Внутрішньовиробничі резерви можна поділити на

• резерви зниження трудомісткості продукції;

• резерви поліпшення використання робочого часу.