- •1. Предмет екологічного права.
- •2. Об'єкти і суб'єкти екологічного права.
- •3. Принципи екологічного права.
- •4. Система екологічного права.
- •5. Загальна характеристика джерел екологічного права.
- •6. Поняття і зміст управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •7. Органи загального державного управління і місцевого самоврядування та їх компетенція в галузі екології
- •8. Органи державного управління природокористуванням та охороною довкілля спеціальної компетенції.
- •9. Участь громадськості в управлінні природокористуванням і охороні довкілля.
- •10. Організаційні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •11. Попереджувально-охоронні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •12. Загальна характеристика екологічних прав та обов'язків громадян.
- •13. Гарантії, охорона та форми захисту екологічних прав громадян.
- •14. Поняття та зміст права власності на природні ресурси.
- •15. Форми власності на природні ресурси.
- •16. Суб'єкти права власності на природні ресурси.
- •17. Об'єкти права власності на природні ресурси.
- •18. Підстави та порядок виникнення права власності на природні ресурси.
- •19. Підстави і порядок припинення права власності на природні ресурси.
- •20. Права і обов'язки власників природних ресурсів, захист і гарантії їх прав.
- •21. Охорона права власності на природні ресурси.
- •22. Поняття права природокористування.
- •23. Об'єкти права природокористування.
- •24. Суб'єкти права природокористування.
- •25. Правова класифікація видів природокористування.
- •26. Права і обов'язки природо користувачів.
- •27. Використання природних ресурсів на умовах оренди.
- •28. Поняття екологічної безпеки та правова основа її забезпечення.
- •29. Види екологічної безпеки.
- •30. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки.
- •31. Юридична відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки.
- •32. Загальна характеристика економіко-правового механізму.
- •33. Збір за спеціальне використання природних ресурсів.
- •34. Поняття і функції відповідальності за порушення екологічного законодавства.
- •35. Екологічні правопорушення як підстава відповідальності та їх класифікація.
- •36. Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •37. Загальна характеристика права земле використання.
- •38. Правова класифікація видів права земле використання.
- •39. Правове забезпечення раціонального використання земель як об'єкта природи.
- •40. Правові заходи охорони земель та інших природних ресурсів у процесі земле використання.
- •41. Поняття права водокористування. Загальна характеристика.
- •42. Види права водокористування.
- •43. Підстави виникнення права водокористування.
- •44. Права та обов'язки водокористувачів.
- •45. Підстави припинення права спеціального водокористування.
- •46. Правові заходи охорони вод.
- •47. Відповідальність за порушення водного законодавства.
- •48. Поняття, об'єкти і суб'єкти права користування надрами.
- •49. Види права користування надрами.
- •50. Права та обов'язки користувачів надр і нагляд за їх здійсненням.
- •51. Підстави і порядок припинення права користування надрами.
- •52. Правові заходи, що забезпечують охорону надр.
- •53. Правове регулювання використання та охорона рослинного світу.
- •54. Право лісокористування та його охорона.
11. Попереджувально-охоронні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
Система державного моніторингу базується на трьох рівнях, а саме: локальному — на території окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянок ландшафту), регіональному — в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території економічних і природних регіонів; національному — на території держави в цілому.
- Національний моніторинг охоплює територію, що перебуває в межах кордонів України. Регіональний моніторинг проводять на територіях, що характеризується єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов, локальний — на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих природних ресурсів і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів. Відповідно до міжнародних програм Україна може брати участь у роботах по глобальному моніторингу довкілля.
- Державний моніторинг навколишнього природного середовища України здійснюють: Міністерство охорони навколишнього природного середовища; Національне космічне агентство; Міністерство охорони здоров'я; Міністерство аграрної політики; Держкомітет по лісовому господарству; Держкомітет по водному господарству; Держкомітет по земельним ресурсам; Держкомітет житлово-комунального господарства, інші зацікавлені міністерства та відомства. Виконання державного екологічного контролю покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Екологічний контроль можна також класифікувати за ознакою його ресурсної спрямованості, тобто за об'єктом природи. Зокрема, розрізняють контроль у галузі: охорони навколишнього природного середовища; використання і охорони земель; використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; охорони, захисту, використання та відтворення рослинного світу; ведення робіт по геологічному вивченню надр, їх використанню та охороні; охорони, використання і відтворення тваринного світу; додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду; охорони атмосферного повітря. Суб'єктами екологічної експертизи є:
— Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;
— органи та установи Міністерства охорони здоров'я України;
— інші державні органи, органи місцевого самоврядування;
— громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;
— інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;
— окремі громадяни в порядку, передбаченому екологічним законодавством.
12. Загальна характеристика екологічних прав та обов'язків громадян.
Ряд положень про місце людини в природі, про роль і принципи людської діяльності закріплено у Всесвітній хартії природи та в Конвенції ООН щодо навколишнього середовища і розвитку (1992 p., Бразилія) тощо.
Особливе значення має Орхуська конвенція «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища», яка не тільки проголошує, декларує екологічні права громадян (на сприятливе довкілля, екологічну інформацію, участь у прийнятті екологічно значущих рішень тощо), а й регулює процедурні (процесуальні) питання їх захисту.