59Кочові племена на території України

Близько 1500 років до н. е. на території України з'явилися кочові племена. Одним з них були кіммерійці (IX—VII ст. до н. е.)- давньоіранський коч народ.жив в сепах від Дону до Дунаю.Ранні кіммерійці-осілі, а з 10 ст- кочові. Їхнім головним заняттям були військові походи, мечі, кинджали, булави. Ці люди одні з перших освоїли технологію виготовлення заліза.Розводили коней,народ склад із племен, об’єднувалися у союзина чолі із цірями.

Скіфи, іраномовний народ з Центральної Азії, у VII ст. до н. е. завоювали кіммерійців і витіснили їх з українських степів. У Криму Скіфи мирно асимілювалися з таврами, які жили тут з I тис. н. е. Таври займалися скотарством, рільництвом та рибальством. Скіфи утворили централізовану державу і контролювали регіон приблизно до 200 року до н. е. Розрізняють скіфів-орачів та скіфів-скотарів, з останніх виділяють царських скіфів, які панували над іншими, збираючи з них данину. У IV ст. до н. е. у скіфів утворюється перше державне об'єднання, відоме під назвою «царство Атея». Мали досконалу зброю, кінноту.Засоби захисту- панцир, щит, пояс і шолом. Мали лук. Займалися скотарством, орним землеробством, ремеслом . Вірили в богів.

Скіфів підбили групи кочівників, яких називали Сармати, у III ст. до н. е. Це був союз споріднених племен, які часто ворогували поміж собою. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки.. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Також вони полювали в степах на диких звірів. На початку нашої ери частина сарматів перейшла до осілого способу життя й стала хліборобами.Велике значення в житті сарматів мали війни. Вони спонукали до створення великих племінних союзів. їхнє військо складалося з важкоозброєної піхоти та кінноти, яка відігравала вирішальну роль у воєнних діях сарматів. Помітне місце в житті сарматів займали ремесла (гончарство, ткацтво, теслярство, ковальство, обробка дерева й шкіри), промисли й торгівля.

60 Формування багатопартійної системи

1990р – початок формування багатопартійної системи після переходу до політичного плюралізму та вилучення статті про керівну і спрямовуючу роль КПРС із Конституції СРСР та УРСР, прийняття Верховною Радою Україну постанови «Про порядок реєстрації громадських об’єднань»

Квітень 1990р – створення першої політичної партії – Української республіканської партії на базі УГС. Лідер – Л.Лук’яненко.

1990-1991 рр - виникнення понад 20 опозиційних партій (Демократична партія України, Українська християнсько – демократична партія, Соціал-демократична партія України , Соціал- демократична партія України (об’єднана), Українська народна партія, Українська народно – демократична партія, Партія зелених України тощо).

Переважна більшість новостворених партій ставила на меті створення самостійної Української держави. Партії були не чисельними, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази.

1990р – криза КПУ(масовий вихід із її лав, оформлення Демократичної платформи, яка ставила на меті демократизацію партії: відмову від комунізму як утопічної мети , скасування принципу демократичного централізму, перетворення КПУ на парламентську партію. У грудні 1990 представники Демплатформи вийшли з КПУ й утворили Партію демократичного відродження України).

61.Військові дії Б. Хмельницького в 1648—1653 рр.

Бойові дії розпочались у квітні 1648 р. Проти Хмельницького було вислано військо Стефана Потоцького, до якого мали приєднатися реєстровці на чолі з Барабашем. Основне польське військо на чолі з М. Потоцьким зайняло позиції біля Корсуня. 26 квітня Хмельницький напав на передовий загін поляків скориставшись бунтом реєстровців, які перейшли на бік повстанців. Остаточно військо Стефана Потоцького було розгромлене 16 травня у балці Княжі Байраки. Розгромивши авангард польського війська під Жовтими Водами, Хмельницький спрямував свої сили проти основної його частини, яка налічувала до 20 тис. чоловік. Військо Хмельницького складалося з повстанських загонів і татар. 26 травня 1648 року, заманивши поляків у раніше підготовлену пастку, Хмельницький розгромив шляхетське військо.Битва під Пилявцями- ця битва відбулася 13 вересня 1648 р. Хмельницький, зупинившись під Пилявцями, збудував укріплений табір. Спільне козацько-татарське військо нараховувало 70 тис. чол. Під Пилявцями війська Хмельницького отримали блискучу перемогу, захопивши величезні трофеї – 100 гармат, багато іншої зброї і спорядження. Зборівська битва розпочалася 15 серпня. Кінні козацькі й татарські загони перейшли річку та несподіваним ударом з тилу і флангів атакували королівські війська. У польських лавах почалася паніка.18 серпня 1649 р. було укладено Зборівський мирний договір. Берестецька битва. Вирішальна битва між основними силами польської та української армій сталася 28 червня — 10 липня 1651 р.поблизу містечка Берестечка на Волині. Це була найбільша битва Національно-визвольної війни за чисельністю вояків, які брали в ній участь. Перший день був невдалим для української та кримської кінноти, проте наступного дня козаки й татари мали перевагу. Під час головної битви, 20 червня, коли перемога була вже на боці Богдана Хмельницького, ординці несподівано залишили поле бою.. Почався другий етап битви. Протягом 10 днів козаки героїчно обороняли табір, відбиваючи всі атаки поляків. Стан погіршувалося. Ян II Казимир негайно послав підрозділи коронного війська атакувати табір, і той легко був узятий. Ті козаки, які прикривали відхід основних сил, загинули героїчною смертю. Загинуло чимало так званої «черні», особливо коли її наздоганяла вже за межами табору польська кіннота. Батозька битва (1—2 червня 1652 р.). Оточивши польський табір, українська армія атакувала одночасно з усіх боків. Гетьман скористався прорахунками поляків, які, очікуючи на допомогу уманців та підхід своїх нових частин, побудували надто великий табір, якого не могли належно захистити. До вечора польське військо було вщент розбите, загинув і його головнокомандувач, голову якого Хмельницькому й хану приніс на списі якийсь ординець. Загинув і єдиний син Каливовського, коронний обозний. Перемога козацького війська під Батогом була переконливим реваншем за поразку під Берестечком. 21—22 квітня 1653 р. українське військо, очолюване Тимошем Хмельницьким, розбило загони нового молдавського господаря. Влада знову перейшла до Лупу. Проте Лупу тим не вдовольнився. Він підбурив Тимоша Хмельницького до походу на Валахію. Недосвідчений Тиміш не відмовив тестеві. Завдавши ряд поразок ворогам, союзники заглибились у Валахію, однак у генеральній битві зазнали поразки. Хмельниченко з військом повернувся в Україну. Батозька перемога не означала швидкого завершення війни проти Польщі. Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти — до Кам'янця-Подільського і став табором під містечком Жванець, що на шляху від Кам'янця-Подільського до Хотина, між річками Жванчик і Дністер. Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в тривалу облогу у жванецькому замку, рештки якого збереглися і донині. Невдовзі у польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці.

62. СКАСУВАННЯ КРІП ПРАВА

19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ видав Маніфест про скасування кріпосного права та “Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”. За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.. Наслідки реформи:1) відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;2) товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян;3) чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;4) застосовують різні методи використання землі (оренду; ведення власного господарства);5) підвищилась урожайність с/г культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів. У 1864 р. була проведена земська реформа. Створювалась система місцевого самоврядування. На Лівобережній Україні створено 6 губернських і 60 повітових земських управ. На Правобережній Україні земське самоврядування було запроваджене у 1911 р. Органи самоврядування у земських управах: губернські земські збори. Виконавчі органи – губернські та повітові земські управи. Вибори відбувалися за майновим цензом на три роки. У 1864 р. була здійснена судова реформа. На відміну від станового і закритого суду ввели позастановий відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. Суд відбувався за участю двох сторін: захисту та обвинувачення. На Україні було створено три судові палати.У 1864 р. почали реформу освіти. За “Положенням про початкові народні училища” запровадили єдину систему початкової освіти. У галузі середньої освіти створювали класичні чоловічі та жіночі гімназії. Плата за навчання була дуже високою. Право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали.У 1865 р. здійснена реформа цензури. Були створені спеціальні органи цензури. У 1870 р. проведена міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи – міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста. Відбулася і військова реформа (1864–1883 рр.). В Україні утворено три військові округи. Почав діяти новий військовий статут. Вводилась загальна військова повинність.Духовенство звільнялось від служби. Відкрито військові училища і гімназії, юнкерські училища. Відбулось переозброєння армії.Фінансова реформа (1860–1864 рр.). Створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави. Реформи 60–70-х років були обмеженими, непослідовними і половинчастими, втім все ж вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах.

63.Вплив Жовтн перевороту на ЦР

25 жовтня 1917 року до Києва надійшло повідомлення про події у Петрограді і слідом за цим постало питання про владу у місті та загалом в Україні. За владу змагалися Українська Центральна Рада, штаб Київського військового округу та комітет РСДРП (більшовиків). Найбільше шансів мала Центральна Рада, до складу якої входили представники 19 політичних партій, в тому числі і більшовики. Останні не мали широкого впливу в Україні, їх підтримували лише 10 % населення. 26 жовтня за ініціативою Центральної Ради був утворений Крайовий комітет з охорони революції, який мав тимчасово здійснювати владу у Києві. До нього увійшли представники політичних партій, рад, Міської думи. Комітет засідав у будинку Педагогічного музею. 28 жовтня 1917 року війська КВО, за наказом штабу, розпочали боротьбу з більшовиками. Вони оточили Маріїнський палац, де перебував ревком та розгромили приміщення виконкому Київської ради та комітету більшовицької партії. Майже всі члени Київського комітету РСДРП(б) та ревкому (14 чол.) були заарештовані. Того ж дня припинив своє існування Комітет з охорони революції, оскільки командуючий КВО генерал Квецинський відмовився йому підпорядковуватися.

У відповідь на дії штабу КВО більшовики 29 жовтня утворили новий ревком (В.Затонський, А.Іванов, І.Кудрін, А. Є. Карпенко та інші) і почали збройні сутички з військами КВО. У ці ж дні працювала VII сесія Центральної Ради. При обговоренні політичного становища у місті делегати й словом не згадали про більшовицьке повстання, проте ухвалили резолюцію «Про контрреволюційний виступ штабу округу».

29-31 жовтня у місті тривали сутички. Зіткнення мали локальний характер, розвивалися скоріше спонтанно, ніж організовано та відбувались головним чином на Печерську та Деміївці. З боку штабу КВО було задіяно зовсім невелику кількість військ. Очевидно, генерали сподівались на підтримку хоча б частини членів Центральної Ради, але коли Рада їх не підтримала, командування КВО швидко склало зброю. 31 жовтня (13 листопада) у приміщенні штабу (знаходився на вулиці Банковій) було досягнуто угоди про припинення вогню. Невдовзі генерали та частина військ залишили Київ.

28 жовтня функції ліквідованого Комітету з охорони революції перебрав на себе Генеральний Секретаріат, а 29 жовтня сесія Центральної Ради утворила узгоджувальну комісію для опрацювання умов припинення бойових дій у Києві. Комісія, до складу якої увійшли представники від усіх впливових політичних сил, ухвалила, що влада у місті покладається на УЦР, яка мала діяти разом з Міською думою та радами робітничих та солдатських депутатів.

Слідом за переходом до Центральної Ради влади у Києві, VII сесія санкціонувала і перехід до ЦР влади в усій Україні. Про це було повідомлено у виданому 1 листопада «Зверненні Центральної Ради до громадян України». 3 листопада спільне засідання ЦР з виконкомами рад робітничих і солдатських депутатів Києва визнало Раду крайовою владою в Україні.

Наслідком переходу влади у Києві та в Україні до Центральної Ради стало проголошення 7 листопада 1917 року ІІІ Універсалом Української Народної Республіки автономною частиною демократичної Російської держави. Столицею УНР став Київ.

64 Галицько-Волинська держава

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

—І етап (1199—1205) — утворення та становлення.

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Він веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів — у греки».

— II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характер. риси державного життя у цей час:

- прогресуюче свавілля бояр

-безперервне втручання у внутрішні справи західнорусь. земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі

- зростаюча монгольська загроза

- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

—III етап (1238—1264) — об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою.

—IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність. Його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Але за їх правління територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію. Спостерігалося піднесення.

—V етап (1323—1340) — поступовий занепад

Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Після його смерті протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.