49 Соціально – економічний устрій Київської Русі

Соціальний устрій

Залежне населення:

-смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

-закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);

- рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність віднього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;

- челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину;

- холопи- населення, що перебувало у повній власності феодала.

Привілейовані верстви:

• Духівництво( найосвіченіша верства). Впливало на духовне та культурне життя. Поділялося на верхівку та рядових представників.

Вільне козацтво:

• Князі, чий титул успадковувався. Були найбільшими землевласниками

• Бояри(формувалися з родоплемінної знаті та дружинників. Отримували від князя землю за службу)

• Дружинники( професійні воїни, що обіймали й урядові посади. Отримували за службу грошову винагороду та земельні наділи)

Непривілейовані верстви:

• Ізгої (люди, що втрачали зв'язок зі звичним середовищем, але охоронялися законом)

Вільне населення:

• Міщани( мешканці міст, які займалися ремеслом, торгівлею)

• Селяни- смерди(вільні землероби, які мали власне господарство та землю й сплачували князеві данину)

• Наймити( вільні люди, що наймалися на роботу)

Економічний розвиток

Основою господарства було землеробство. Вирощували жито, ячмінь, овес, просо. Удосконалювалося городництво(капуста, огірки, морква тощо), розвивалося садівництво(яблуні, сливи)

На Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі – свиней. Значну роль продовжували відігравати промисли(мисливство, рибальство, бджільництво)

Існувало близько 80 видів ремесел. Найпоширеніші – чорна металургія, залізоробне, гончарне, ювелірне, ткацьке ремесла.

Експортували: рабів, хутро, зброя, шкіряні вироби, мед, віск.

Імпортували: прянощі, мідь, срібло, вина, коштовні тканини та посуд.

50 Початок Другої світової війни і доля західноукраїнських земель

23 серпня 1939 р – підписання у Москві Пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР, який отримав назву пакту Молотова – Ріббентропа.

1 вересня 1939р відбувся напад Німеччини на Польщу і почалася Друга світова війна.

17 вересня 1939р – вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями з Німеччиною. Впродовж 12 днів майже без боїв було зайнято Західну Україну.

28 вересня 1939р – підписання Договору про дружбу та кордони і чергового таємного протоколу між Німеччиною та СРСР, за яким Польща як держава зникала з мапи світу, кордон між сторонами встановлювався по «лінії Керзона» : Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина , Посяння, Холмщина, Підляшшя опинились під німецькою окупацією.

22жовтня 1939 відбулися вибори до Народних зборів Західної України, які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР. Листопадові сесії союзної та української Верховних Рад затвердили закони про возз’єднання Західної України з УРСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

26 червня 1940р – нота Раднаркому СРСР до уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що у листопаді 1918р Народне віче Буковини прийняло рішення про возз’єднання з радянською Україною. Під тиском Німеччини, яка запевнила, що ці поступки тимчасові, румунський уряд задовольнив пропозицію СРСР. Уже 30 червня Червона армія зайняла ці території.

2 серпня 1940р – рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР. Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР, а з решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки створено Молдавську РСР.

Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об’єднані в єдиній державі.

51Розпад СССР. Політичні процеси на Україні

19-21 серпня 1991 року найближче оточення М. Горбачова здійснило спробу припинити перебудовчий процес і зупинити розвал СРСР. Заколотники на чолі з Г. Янаєвим інтернують (ізолюють) М. Горбачова в Криму, створюють так званий Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який за підтримки своїх прихильників у найвищому комуністичному ешелоні, армії та КДБ мав перейняти владу в країні. Проте демократам Росії на чолі з Б. Єльциним удалося перехопити ініціативу й за допомогою масових протестів завдати поразки консерваторам. Стало зрозумілим, що план підписання Новоогарьовського документа, який, за задумом М. Горбачова, повинен був сприяти новому союзному договорові, безнадійно провалився

24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, яка проголосила незалежність України, тобто створення самостійної Української держави.

1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,3% виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. Незалежність України є фактом, який сьогодні визнали всі держави світу.

7-8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії, Білорусі (Л. Кравчук, Б. Єльцин, С. Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

1 грудня 1991 року, одночасно з Усеукраїнським референдумом, на який винесли питання про підтримку Акта проголошення незалежності, відбулися вибори першого президента України. З шести кандидатів переконливу перемогу здобув Леонід Кравчук (61,6% голосів).

Становлення української державності сприяло визнанню нашої країни світовим співтовариством. 2 грудня 1991 року Україну визнали Польща та Канада, 11 грудня перше посольство в Україні відкрила Угорська Республіка. Протягом 1992 року Україну визнало 132 держави, зі 106 з них були встановлені дипломатичні відносини. З проголошенням незалежності України здійснено рішучий поворот у міжнародних відносинах.

Верховна Рада України прийняла нову концепцію зовнішньої політики, її представив перший міністр закордонних справ незалежної держави А. Зленко. У концепції наголошувалося, що Україна будує свою зовнішню політику на принципах взаємного розуміння й співробітництва, мирної співпраці та розв'язання всіх проблем між державами лише мирним шляхом, недопущення воєнних конфліктів, на основі взаємовигідних економічних торговельних зв'язків, економічного співробітництва, залучення в українську економіку вигідних інвестицій, широкого спілкування з державами міжнародного співтовариства в галузі культури, науки, спорту та інших сферах.