5. Зледеніння Антарктиди і його вплив на природу Землі.

Проблема походження четвертинних зледенінь Землі обговорюється впродовж століття. Висунуто десятки гіпотез зміни клімату Землі. Спочатку перевага надавалась космічним чинникам, пояснюючи похолодання, а відтак і зледеніння, проходженням планети через пилуваті туманності, які поглинали сонячну енергію або періодичністю сонячної активності і т.д. Давно підмічено, що зледеніння в історії Землі припадали на періоди орогенезу: пізньопротерозойське зледеніння – байкальський орогенез, ордовікське – каледонський, карбонове (гондванське) – герцинський, кайнозойське – альпійський. При орогенічних епохах збільшувалась площа суші, що приводило до різкого підвищення альбедо Землі, а отже збільшенню відбиваючої здатності її поверхні. Це сильно знижувало суму сонячного тепла, яке залишалось в атмосфері і на земній поверхні.

Пізньокайнозойське зледеніння, яке продовжується і нині, кардинально змінило розвиток природи і привело до глобальних перебудов в біосфері, гідросфері та атмосфері. Зледенінню передували умови, які часто називають оранжерейними, тобто клімат був теплим і вологим, на півночі і на півдні відмічався пишний розвиток рослинності. Але вже 38 млн. років тому відмічається формування льодовиків в Антарктиці, на що вказують знахідки айсбергових осадків навколо материка та різке зниження температури придонних вод з 13°С до 5°С . Другий пік різкого похолодання і зниження температури придонних вод припадає на 13-12 млн. років тому, коли утворився Східно-Антарктичний льодовий щит. Максимум похолодання відмічається в інтервалі 7-5 млн. років, що поєднується з утворенням Західно-Антарктичного щита і Антарктичного льодовикового покрову, площа якого перевищувала нинішню (за рахунок величезних шельфових льодовиків). Після пліоценового оптимуму почалось зледеніння Гренландії. Сьогодні, коли існує лише Антарктичний льодовиковий покрив (в якому зосереджений запас холоду в 1,5 рази більший за річну суму радіаційного тепла Сонця) тепловий екватор зміщений на 6° північніше географічного екватора. Танення цього покрову привело б до збільшення середньорічної температури Землі на 5°С і підняття рівня Світового океану на 60 м. Інтенсивне танення арктичних льодових арен і шельфових льодовиків Антарктиди за останні 40 років привело до збільшення швидкості евстатичного підйому рівня Світового океану вдвічі (з 1,5 мм/рік до 3 мм/рік).

7.Особливості четвертинного періоду.

З четвертинним періодом не дивлячись на його малу тривалість, поєднуються значні події в житті нашої планети – зміни клімату, утворення величезних льодовикових покровів в північній півкулі, неодноразових коливань рівня Світового океану, формування сучасного рельєфу суші, рослинності, тваринного світу і найзначущіша подія в геологічній історії Землі – формування людини.

Прогресуюче похолодання впродовж пізнього кайнозою переходить в різкі зміни клімату в четвертинному періоді, які в субарктичному і помірному поясах супроводжувались розвитком материкового зледеніння. Величезні території Північної Америки і Євразії покривались потужною (2-3.5 км) товщею льоду. Сформувались північноамериканський, європейський і урало-сибірський льодові покрови. Накопичення величезних мас льоду спричиняло гляціоізостатичне опускання території зледеніння. Підраховано, що його величина може сягати 25-30% товщини льодовикового покрову. Тобто в умовах європейського льодовикового покриву величина опускання в його центрі могла скласти близько 500 м. В час зледеніння утворилась обширна перигляціальна зона, в якій проходило формування лесів. Середня температура повітря в ній понижувалась на 9-10°С, тоді як в екваторіальному поясі лише на 3°С. Переохолодження помірних широт привело до формування на величезній території вікової мерзлоти, яка лише в Євразії займала площу понад 20 млн. км2. Природно, що це зумовило розвиток криогенних процесів, сліди яких виявлені в субаеральних відкладах неоплейстоцену.Консервація вологи в льодовикових покровах приводила до зниження рівня Світового океану і внутрішніх морів, які мали зв'язок з океаном.При зледенінні відбувалось зміщення природних зон (лісової, лісостепової) на південь і міграції тварин. Величезні площі шельфу ставали тимчасово низинною сушею, що змінювало альбедо Землі з однієї сторони і робило можливою міграцію тварин з другої сторони.