1.Четвертинний період. Історія виділення. Тривалість (нижня межа).

Четвертинний період є самим молодим етапом в геологічній історії Землі, який продовжується і нині. Вперше термін четвертинна система запропонував Жорж Денуайє (1825). В 1888 р. назва четвертинний період була затверджена Геологічним конгресом. Правда, ще в 1839 р. Ч. Лайель запропонував назву «плейстоцен» для морських відкладів, в яких 90% в складі морської фауни були сучасні види. При цьому нижня границя плейстоцену ним проводилась під відкладами калабрійського ярусу Середземномор'я. Четвертинні відклади називались також «новітніми», «післятретинними», «постпліоценовими», а сам період – «квартером», «льодовиковим часом» (das Eiszeitalter). Остання назва особливо вживалась в працях німецьких дослідників. В 1919 р. О. Павлов запропонував називати четвертинний період, в зв'язку із появою в ньому людини, антропогеном і відповідно антропогеновим періодом. Його тривалість становила, з огляду на визначення абсолютного віку знахідок пітекантропа, близько 600 тис. років. В 1932 році Міжнародний союз по вивченню четвертинного періоду прийняв рішення, щоб поділ четвертинної системи на стратони нижчого рангу будувати за палеокліматичним принципом у відповідності із зледеніннями Альп. Тоді ж була прийнята уніфікована стратиграфічна схема Європейської частини СРСР, в якій виділявся плейстоцен (в інтервалі 0,75 – 0,01 млн. років) з відділами ранній (Q1), середній (QII), пізній (QIII) і голоцен (QIV). В четвертинний період продовжувалось активне підняття гірських систем альпійської складчастості, яке суттєво вплинуло на клімат окремих районів Землі. Це в першу чергу стосується Центральної Азії, де підняття Тибету і Гімалаїв змінило проходження повітряних мас і спричинило утворення пустельних ландшафтів. Крім цього збільшилась площа суші, що вплинуло на альбедо Землі. Найвизначнішою подією четвертинного періоду беззаперечно є поява і розвиток людини. З огляду на сучасні дослідження пра-Батьківщиною людства, найбільш ймовірно, була Африка, зокрема Центральна Африка. Після 1932 року нижня границя четвертинної системи проводилась під гюнц-міндельськими міжльодовиковими відкладами та корелятними їм відкладами інших генетичних типів. Для території України ця границя була проведена під відкладами лесової формації і чаудинськими морськими відкладами.В питанні нижньої границі, а отже об'єму четвертинної системи йшла гостра дискусія впродовж XX століття. Висуваються різні критерії і підходи до визначення нижньої границі. Більшість дослідників дотримувалась точки зору, що головним аргументом є зміни природної обстановки, які пов'язані з розвитком зледеніння в середніх широтах північної півкулі. Природно, що і основний інтервал (розділ) був названий плейстоценом. Інші дослідники вважають, що при виборі нижньої границі слід керуватись даними по розвитку фауни, зокрема ссавців.

2. Колювій, пролювій, травертини.

Схиловий ряд об'єднує три групи відкладів: гравітаційну, водно-гравітаційну і водно-схилову. До першої групи відносяться колювіальні утворення. Колювій – продукти вивітрювання, зміщені вниз по схилу під дією сили ваги, розміщуються на схилах, підніжжі крутих схилів. Розрізняють обвальний колювій і осипний колювій. Обвальний колювій – несортоване скупчення глиб корінних порід, які утворюються внаслідок обвалу та подрібнення на схилах крутизною не менше 35º. Осипний колювій – осипи на схилах з деяким сортуванням уламків, що виражається у зменшенні їх кількості та розмірів вниз по схилу. Пролювій – відклади тимчасових водотоків. Поширені у підніжжі гір (конуси виносу, шлейфи) утворюються внаслідок змиву продуктів вивітрювання. О.П. Павлов визначав пролювій як відклади, що накопичуються шляхом поширення на рівнині матеріалу винесеного тимчасовими потоками з гірських долин. Нині під пролювієм розуміють весь комплекс континентальних дельт, конусів виносу, передгірських шлейфів та конусів виносу крупних балок. Відрізняється пролювій від алювію відсутністю або поганою сортованістю і обкатаністю матеріалу. Відклади джерел – травертини, туфи представляють собою пористу, ніздрювату породу, яка утворилась в результаті садки карбонату кальцію з гарячих та холодних джерел. Вапнякові туфи містять численні рештки рослин, які дозволяють більш аргументовано ніж за палінологічними матеріалами судити про рослинність того чи іншого відрізку минулого. В туфах і травертинах часті знахідки наземних і прісноводних гастропод. Найбільше поширення в Україні туфів та травертин спостерігається на Поділлі, де вони достатньо детально вивчені і закартовані. Численні вони і в Криму. Травертини часто утворюють великі масиви в формі терас, як це спостерігається на Поділлі.